Невпинного, сповненого любови зосередження на Богові можна досягти лише ступнево. Воно вимагає тривалих вправ і дедалі глибшої уваги до дихання Святого Духа. Ми вживаємо слово “ступінь”. Насправді це не ступені чи кроки, а моменти, яким ми віддаємося по одному і які спізнаємо почергово. Скоріше вони наближаються до симфонічних ритмів у музичному творі, які сильнішають, поки розгортається симфонія.
У молитві ми інколи вживаємо слова. І невдовзі виявляємо, що наш розум блукає. Ми раз у раз повертаємося до того, що вже казали і до наших взаємин з Богом. Тут потрібне терпіння. Годі уникнути напруження і певної кількости зусиль. Слід бути відважним і не припиняти спроб. Як тільки пристрасті буде вгамовано й освячено, спокій і тиша оселяться в душі, і людина стане чутливою до Божої Присутности. Саме в цьому спокої й мирі душі вона знаходить внутрішнє споглядання й усвідомлення свого зв’язку любови з Богом. І справді життя найкраще спізнавати й звіщати в тиші діялогу. Така постава спокою зупиняє всі процеси мислення, для того щоб мир Божий міг проникнути в душу.
Допоміжним фактором для досягнення постави простої зосереджености в Божій присутності є правильне дихання. Наші Отці велику увагу приділяли способу дихання. По суті, “дихання є станом життя свідомости”. Досконале дихання заспокоює, втихомирює, посилює нашу здатність зосереджуватися. Крім того, коли слова читають чи співають повільно та з інтонацією, краще виявляється їхній зміст. Їхній справжній смисл проникне в наше духовне вухо, відлуниться в душі, сягне підсвідомости і приведе нас до Божої присутности.
Найдосконаліше “звучання”, що може привести нас до присутности Божої, – це слово Боже у Святому Письмі. Через декламування текстів і спів псалмів об’явлення миру й радости, що є в Бозі, якнайкраще опановують і пронизують душу. Для того щоб пробудити наші чуття для смислу Святого Письма, майстри духовного життя створили увесь комплекс ритмічної, поетичної і музичної літератури. Завдяки цьому врівноваженому і по-людськи чарівному звучанню Божого слова душа оживає і наповнюється світлом з іншого світу. Почувши звук цього слова, душа підноситься до простого сприйняття Бога і знаходить мир.
Існує також аскеза посту, утримання, діл милосердя і науки. Усе це шлях до більшої свободи, позаяк свобода – це саме те, чого ми шукаємо у своїх взаєминах з Богом. Споконвіку задовго до християнства піст та утримання вважалися найкращими засобами опанувати власні пристрасті. Грецькі філософи, як і наші сучасні вчені, встановили, що дисципліна щодо їжі й напоїв надзвичайно корисна для досягнення глибшого інтелектуального, мистецького чи духовного життя. “Молитва того, хто постить, – каже святий Ніл, – подібна до молодого орла, що літає у висоті; молитва ненажери важка і не буде витати над хмарами”.
Під час таїнства хрещення, як ми вже згадували, християнин зобов’язується шукати свободи через наслідування Христа. Справді, Христос торкнувся самої суті свободи, коли проголосив: “Піди, продай, що маєш… потім приходь і йди за Мною”. Отже, християнин має здолати всі перепони. Він мусить переступити межу і запанувати над природою, для того щоб звільнити свою особистість. Як тільки він звільниться таким способом, то зможе піднестися до пізнання Того, хто кличе його. Він віддає все, що має, вмирає для колишнього життя, і приймає нове.
У візантійському духовному житті ми багато читаємо про незвичайно болісну покуту, довгі періоди посту, відмову від сну і довгі години, присвячені богослуженням у межах спільноти. Наші Отці ніколи не давали визначення вічности; вони втілювали його в житті самозречення. Самими тільки крайнощами свого життя вони закарбовували вічність у наш розум та уяву. Година за годиною вони навчали нас, як зробити людину вічною.
Тілесні звершення деяких цих святих стали дивами, оспіваними в легендах та поезії. Насправді, це часто були лише змагання з терпіння й відваги. Святий Симеон Стовпник і його послідовники часто створюють таке враження. З покути вони виходили ослаблими і заціпенілими, а не більш чуйними до молитви і радости Божої присутности. Це не приклади, які треба наслідувати та повторювати; радше, вони мають запалити нашу уяву!
Для того щоб забезпечити середовище, де особа може навчитися досконалої молитви, Церква запровадила послушництво, відповідником якого у світі мистецтва є студія. Однак, послушництво і студія, це не стільки місце, як постава: охота прийняти дисципліну й посвяту заради досягнення повної свободи особистости у зв’язку з Богом як Особою або з огляду на досягнення певної досконалости. Тільки дисципліна може допомогти священику, черниці або будь-якому християнинові піднестися над буденним. Досконалість вимагає дисципліни, не накинутої ззовні, а добровільної і накинутої, так би мовити, зсередини. Метою є свобода, а свободу можна досягти тільки через дисципліну. Тут можна зауважити, що слово дисципліна походить від слова “учень” (disciple), і Господь сказав: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” Частиною цього хреста є дисципліна, що потрібна для досягнення свободи.
Усе, що ми кажемо про свободу, потрібну для досягнення досконалости любови, можна застосувати до світу мистецтва: танцюристів, музик, письменників, циркачів і всіх людей, що прагнуть украй добре виконувати свою роботу. Основні передумови найвищих досягнень ті ж самі: наполеглива праця, боротьба, постійна зосередженість і дисципліна. Це вимоги, які підносять особу до досконалости. Тільки через труднощі можна досягти свободи. Люди, які сягають досконалости в царині мистецтва стають “досконалими молільниками”; вони також “святі” (якщо не за звичайною термінологією, то, безумовно, з погляду євангельського послання).
Християнське богослуження – це мудрість, що об’єднує все “в Христі, що на небі, і що на землі” (Еф. 1:10), щоб молитися і бесідувати з Богом. Але видається, що наша візія світу спотворена не стільки інтелектуальними роздумами, як гріхом і самолюбством. Що вище ми зможемо піднестися в єрархії буття і звільнитися від гріха та егоїзму, то ясніше зможемо побачити лице Бога у світі. “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (Мт. 5:8). Отці наполягають, що ця чистота серця є першою та фундаментальною умовою досягти Бога чи будь-якої іншої досконалости. Той, хто не бачив Бога, аж ніяк не може говорити про Нього. Не існує жодного іншого способу побачити Бога, окрім як жити в Ньому. Святий – це просто той, хто бачить Бога в молитві в особистих взаєминах; інші “святі” на взір артистів, науковців і художників об’являють мудрість і славу Божу, звільняючи себе від обмежень буденного життя.