Мене вчили, що Бог є вищим за все. Я думав про Нього високомовними словами, особливо, коли йшлося про відстань і надприродність Бога, тому інколи здавалося, що Він далеко від мене. Я розумів, як це боятися Бога, і знав, наскільки важливо Йому служити. Я знав, що одного дня я стоятиму перед Його судом, тому повинен навчитися підкорятися Йому. Але разом з тим, тут дещо було упущено.
Я усвідомив це, коли одного дня сидів на задній парті в університетській авдиторії і слухав розповідь одного зі своїх професорів, доктора Гілберта Білізікяна, про його стосунки з Ісусом Христом. Доктор Бі, як його зворушливо називали, говорив так, ніби він щойно пообідав із Ісусом. Насправді кожного разу, коли він говорив про Ісуса, мені це нагадувало розповідь людей про своїх найближчих друзів – так, ніби ти просто можеш погуляти і порозмовляти з Ісусом.
Я достатньо довго навчався в цього професора і помітив, що той дивиться на Бога із захопленням і піднесенням, але найбільше мене здивувала дивна здатність ставитися до Бога по-братерськи. Я також хотів цього більше за все, тому одного разу залишився після занять і прямо запитав професора: «Чому Ви знаєте Христа особисто, а я ні?»
Професор хвилинку подумав, подивився на мене, а тоді сказав те, що справді шокувало. «Можливо, Ви лише сприймаєте Ісуса як того, що прощає всі ваші гріхи».
Після обмірковування відповіді я зрозумів: доктор Бі мав рацію. Я просив Ісуса прощати мої гріхи. Я обіцяв, що Ісус буде провідником мого життя. Але ніхто не розповідав мені про роль, якої Ісус прагнув найбільше: бути моїм другом[1].
І в цьому полягає найдивовижніша новина для християн: Бог не просто існує, як вчать інші релігії. Бог щиро жадає бути в люблячих стосунках із людьми, яких Він створив.
На перший погляд, це означає для Вас небагато, але фактом є те, що моє життя змінилося. Я можу поділити свою духовну подорож на два окремих етапи: перший етап – коли в мене не було стосунків із Богом, і другий – коли я почав пізнавати Його і налагоджувати з Ним близькі стосунки.
«Генеральний директор» християнства
Повірити в існування Бога мені було легко. Поки я ріс, жодна людина, яку я знав чи поважав, не сумнівалася в існуванні Бога чи принаймні не показувала цього. Моє уявлення про Бога було одномірним. Я сприймав Його як «Генерального директора всесвіту». А християни, на мою думку, повинні були вивчити обов’язки і заборони, встановлені «Генеральним директором». Я чітко розумів, що виконання програми «Генерального директора» для світу мало свої переваги і наслідки. Від мене, як і від решти найманих працівників, вимагалося дві речі: показувати і виконувати. Отож, я ходив до церкви з сім’єю і робив усе можливе для виконання програми.
Багато в чому християнство «Генерального директора» (далі – християнство ГД) дуже схоже до більшости світових релігій, таких як іслам, буддизм, індуїзм. У них також є своя рушійна сила, божество, якому люди поклоняються. Є вірування для засвоєння, закони для дотримання і ритуали для виконання, а наприкінці дня кожна хороша справа додає позитивні очки, натомість кожен хибний крок їх віднімає – і сподіваємося, що Ви залишатиметеся задоволеними собою.
Названі релігії надають особливого значення двом речам: вірі та дії. І таким релігіям бракує того, що надає унікальности християнству: усвідомлення того, що Бог щиро і палко любить кожного і запрошує нас відкрити свої серця цій любові і відповідати Йому з такою ж щирістю.
До відкриття доктора Бі обмежености розуміння Бога я виконував механічну роль християнина, але мені бракувало запалу тих, хто зробив Ісуса своїм другом. У своїй вірі я часто керувався розумом, а не серцем.
Тому протягом наступних декількох місяців і років я почав роздумувати над тим, що наш люблячий Бог є завжди поряд – у кожній розмові, у всіх стосунках, у кожній, на нашу думку, миті самотности.
Християнство, зосереджене на Христові
Потрібно змиритися з наступним. Усі ми відносно самостійні істоти. Бог створив нас для процвітання в дружніх стосунках. Уже трирічні діти починають просити батьків: «Можна, Джон залишиться на ніч?» Молодь одержима бажанням знайти «того єдиного». Люди середнього віку люблять обідати в ресторані. І лише декілька речей викликають посмішку на обличчях літніх людей, такі як візит онуків чи друга дитинства.
Однак чесні люди розуміють, що навіть найкращі друзі не можуть задовольнити нашого прагнення довершеної дружби. Якщо замислитися над своїми почуттями, то зрозумієте, що у Вас є бажання пізнати свого друга в повному розумінні цього слова. Але це пізнавання може обернутися гіркою радістю. Ви починаєте усвідомлювати, що навіть найкращі друзі не здатні бути поряд увесь час. Друзі всього життя або переїжджають, або помирають. Найчуйніший друг не завжди може збагнути ваші переживання. Навіть друг, якому Ви найбільше довіряєте, не завжди доводить свою надійність.
Ви запитаєте, що ж це за Бог, що змушує нас прагнути довершених стосунків, а потім забирає їх у нас? Бог із посмішкою відповідає: «Я знаю, що у Вас є це прагнення, і Я зробив усе для задоволення вашої потреби. Я пропоную Вам Себе. Я Ваш головний друг».
Той факт, що Бог є завжди поряд як друг, залишив слід у моєму житті ще з часів лекцій доктора Бі, і решту цього розділу я хочу присвятити обговоренню того, як всюдисущий Бог може змінити ваше життя також. Перше, що я відкрив для себе, обмірковуючи Божу присутність, був абсолютно новий погляд на вибір моральних цінностей.
[1] Івана 15:15