Коли Ісус ішов до Лазаревого гробу, на Його обличчі не було мужности.
Він плакав.
Коли Ісус подивився на Єрусалим і побачив блукання людей та марнування свого життя, то плакав гіркими слізьми страждаючого батька. Його душа переповнилася смутком, і Він гірко заплакав: «Вони немов вівці без пастуха. Вони заблукали».
Але ніщо не зрівняється з душевним стражданням у ніч Його схоплення в Гетсиманському саду. Смуток ніколи не бачив такої темряви, земля ніколи раніше не відчувала таких гірких сліз, повітря ніколи не проймалося таким болісним стогоном. Ісус, намагаючись пояснити це Своїм апостолам, сказав: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя!»[1]
Ісус пройшов територією смутку, де ніколи ніхто не ступав. Він страждав, ідучи темними долинами зради. Він перетинав холодні гори відкинутости. І жодного разу – жодного – Йому не спало на думку, що правильною реакцією було обмежити страждання, «підбадьоритися» і зображати штучну посмішку. Він не сказав: «Це не спосіб вияву віри – мені потрібно повернути мою радість». Навпаки, Він плакав щирими слізьми сповненого віри і служіння життя.
Нікому цього не зрозуміти, якщо не зазнати декількох ударів у своєму житті. Я не говорю про побіжний удар по плечу. Я маю на увазі удари кулаком у живіт. Ці удари перехоплюють дихання так сильно, що Вас турбує, чи зможете Ви взагалі дихати.
Одна річ – говорити, що Бог знає про Ваш смуток, як я вже згадував у попередньому розділі. Але, можливо, Вас підбадьорить, якщо я скажу: Бог не лише знає про нього, а й відчув усю його гіркоту сам. Раніше я зазначав, що Бог збирає ваші сльози в пляшку, але Ви також повинні знати, що Він не дивиться на цю пляшечку байдужим поглядом вченого-експериментатора. Він дивиться з болем у серці і клубком у горлі, шепочучи крізь сльози: «Ваш смуток зачіпає і Мою душу також, тому Я шануватиму і пам’ятатиму кожну вашу сльозинку, збираючи їх».
Під час виховання мене вчили: для того, щоб усе робити правильно – тобто бути добрим християнином, – потрібно завжди підбадьорюватися, приклеювати штучну посмішку й опановувати деякі християнські кліше, як наприклад: «Усе, що не робиться, робиться на краще».
Це не по-Божому. Зрештою, смерть Лазаря була на краще, але той факт не дозволив висушити жодної Ісусової сльозинки. Наш аж ніяк не байдужий Бог сумує – глибоко і щиро.
Він також і сердиться.
Зараз я змушую людей нервувати. Звичайно, нам подобається той факт, що Бог знає спосіб гарно провести час. Втішає і те, що Бог, із Яким ми дуже схожі, відчуває гіркоту кожної сльозинки, яка повільно скочується нашими щоками. А яку надію чи заохочення можна почерпнути зі знання сердитого Бога?
Коли ми подивимося на віддзеркалення Бога – Ісуса Христа, то знайдемо підтвердження того, що Він сердиться. Чи потрібно мені нагадувати про той випадок, коли Ісус увійшов у храм і побачив, що нечесні торговці підвищували ціни на тварин, призначених як жертва для Бога? Ісус не має проблем із чесним бізнесом, проте цих чоловіків можна прирівняти до власників магазинів, які починають брати десять доларів за галон води після виникнення в ній нагальної потреби через ураган. Торговці вибивали гроші з людей, обдурювали, перетворили дім молитви на казино, тому Ісус просто оскаженів.
Він схопив декілька мотузок, зв’язав їх докупи й отримав батіг. Це не був спалах гніву, про який Ісус потім шкодував. Він знав, що робить, діяв обережно, і ці дії потребували використання батога для очищення місця і повернення для поклоніння.
Звук батога пролунав у повітрі, що налякало людей. Я уявляю собі, як апостоли відступали назад із відкритими ротами, перешіптуючись між собою: «Ого! Ісус розсердився!»
Я думаю, що радше Ісус скористався цим батогом. Грошолюбні чоловіки без поважної причини не забралися би з місця, яке забезпечувало доходи, а м’який, лагідний і ввічливий Месія точно не був би достатньою причиною для цього. Чоловіки опинилися перед вибором – очистити Божий дім або протидіяти люті Його Сина. (Кожен обрав перше, і це розкриває страх перед Божим гнівом).
Але тоді, як дехто з нас не хоче навіть думати про розгніваного Бога, інші потрапили в пастку, вважаючи, що злість є єдиною Божою емоцією. Я знаю одного чоловіка, який зростав із розумінням: якщо ти ступиш хоч один дюйм за лінію, то отримаєш удар небесним молотком. Ти завжди лише за один крок від великої неприємности з Богом. Один таємний гріх – і ти швидше за все втратиш роботу, тебе виселять із твого ж будинку або ти захворієш на невиліковну хворобу.
Це не збігається з біблійним описом Божого гніву. У Псалмі 103:8 читаємо: «Господь… довготерпеливий». У Святому Письмі не сказано, що Бог ніколи не сердиться, там сказано, що Він «довготерпеливий». Він стримує Свій гнів так довго, як може, поки ми самі не підштовхнемо до іншого. Основними в ставленні до нас є любов і доброта. Вони є відправними точками. А злість є проміжною станцією, до якої Він змушений прибути.
Як ми можемо розсердити Бога? Апостол Павло в Посланні до Євреїв 10:29 пише: «Скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!» Інакше кажучи, можна розлютити Бога і, подивившись на зроблене Ісусом, сказати: «Подумаєш, кому це потрібно? Це не моя проблема, це мене не стосується. Треба переключитися на щось інше».
Таке ставлення є конвертом, який потрапить із Божим справедливим гнівом у вашу поштову скриньку. Якщо хтось самовільно відкидає Спасителя, то цей гріх притягує інші гріхи. І хоча Бог може і хоче бути вашим найбільш люблячим другом та товаришем, якщо Ви виявлятимете таке ставлення, то побачите: Він може бути найстрашнішим ворогом, якого тільки можна уявити. Вам залишатиметься лише чекати на жахливе покарання Божим страшним гнівом, описаним у Святому Письмі як той, що врешті-решт буде як «гнів палючий, що має пожерти противників»[2].
У декого, можливо, з’явилося бажання закрити цю книгу просто зараз. Ви не хочете чути цього. Ви сердитеся на себе. Або є наляканими. А, може, відчуваєте і те, і інше. Божий гнів не є приємною темою для людей, які мають проблеми з гріхами. Але ми повинні це обговорити, бо беззаперечним є одне: Божий гнів є справедливим та інколи може спрямовуватися на Вас!
Однак пам’ятайте, що Божий гнів стихає, коли вперта людська істота вгамовується і визнає свої гріхи. Бог хоче відвернути Свій гнів від Вас, тому і передбачив таку можливість через Ісуса Христа і Його страждання на хресті. Якщо Ви відкидаєте таку можливість або байдуже ставитеся до неї, кажучи: «Мені не потрібен Бог. Я вважаю, думка про вплив моїх дій якимось чином на Бога є безглуздою», то самі підштовхуєте Бога до слів: «Гаразд, якщо ти не дозволяєш Мені допомогти позбутися цих гріхів, то змушений будеш жити з ними – і в них – впродовж цього життя і у вічності».
Вибір залежить від Вас. Але дозвольте нагадати: якщо Ви вирішите виступити проти Божого гніву, то через те, що Йому не рівня, отримаєте по заслузі.
На щастя, гнів є однією з багатьох Божих яскравих емоцій. Ніжність є іншою.
[1] Матвія 26:38
[2] Євреїв 10:27