У боротьбі, конфлікті, спільних зусиллях є те, що покращує відносини. Небагато стосунків є такими ж міцними, як солдатська дружба в ситуаціях життя чи смерти чи дружба між гравцями однієї команди, які тішаться успішному сезону. Інакше б чому ветеранам в останні роки життя регулярно організовувати вечірки, збираючись разом? Інакше б чому ще шкільні приятелі, зустрівшись після багатьох років, відразу починали згадувати свої пустощі?
Я з’ясував, що вітрильні перегони дозволяють отримати більше, ніж просто довести переваги човнів чи команди; вони створюють стосунки, які було б важко вибудувати на суші. У цих змаганнях ми залежні один від одного, від виконання кожним своєї роботи. Один неправильний маневр, неправильно взятий курс – і наш човен може втратити дорогоцінні секунди, а навіть програти змагання.
Не всі чоловіки з моєї команди сповідують віру в Христа, але пережита боротьба, радісні перемоги та подолання гірких розчарувань дозволяють зміцнити наші стосунки.
Один чоловік цікавився духовністю так само «завзято», як підліток роботою. Того літа я спустився в док, і він підбіг до мене ще до того, як я забрався на човен.
«Біле, – сказав він, – дякую за подаровану касету з проповідями. Вона справді мені придалася!»
Я був шокованим! «Тобі?» – запитав я приголомшено.
«Так, дивися!» Чоловік показав на такелаж, і я побачив, що він витягнув стрічку з пластмасової коробки, порізав її на смужки і зробив «вказівники вітру». «Вона справді мені придалася!»
Решта хлопців розсміялися, що дуже мене засмутило. «Ей, Біле, коли вітер стане справді сильним, можливо, ми зможемо почути твій голос!»
Я сподіваюся: для тих із Вас, хто все ще в пошуку, ця книга виявиться більш корисною, ніж ця касета для мого приятеля. Однак перед прийняттям остаточного рішення я хочу донести те, над чим Ви, мабуть, не замислювалися: Ваш світ змінюється. Кожного дня навколишнє – від кількости волосків на вашій голові до зморщок на обличчі; стосунки, які Ви цінуєте; робота, яку Ви виконуєте, – все це змінюється.
Ви можете запитати: «Ну то й що?»
Може видаватися, що зараз Ви Бога не потребуєте; Ви здатні добре з усім справлятися, все продумати. Але ще настане час, коли Ви шукатимете такого Бога, Якого ми описуємо. І коли це станеться, будь ласка, загадайте: Він не змінився. Він не зміниться. Все написане мною в цій книзі буде таким самим правдивим через двадцять років, як і зараз.
Ви врешті-решт зрозумієте: у світі, хаотичному через зміни, виявляється одна з найважливіших рис Бога: Він не змінюється.
Травма через зміни
У моєму житті траплялося досить багато проблематичних періодів, але цей виявився найважчим. Я повинен був заспокоїти батьків, які нещодавно втратили дитину; я допомагав подружнім парам подолати емоційне спустошення, спричинене зрадою; я тримав за руку члена церковної спільноти, який помирав від раку. Але цей випадок виявився одним із найболісніших.
Ми з дружиною взяли на виховання двох дітей, і незабаром між мною і маленьким восьмирічним хлопчиком виник міцний емоційний зв’язок. Дитина прожила поряд декілька місяців, і ми почали спостерігати за приємними змінами.
Одного разу ми з Ронні провели весь день у гаражі, працюючи над моделлю автомобіля. Ронні захопився цією роботою, і я спостерігав за шанобливим поводженням із автомобілем. Ронні хотів ідеального результату, тому ми, не поспішаючи, робили все правильно.
Під час складання моделі пролунав телефонний дзвінок, що було неминучим. (Чому дзвінок пролунав саме в цей час?)
Я повернувся в гараж, де ми з Ронні продовжили працювати над моделлю. Помолившись для правильного початку розмови, я врешті-решт сказав настільки ніжно, як міг: «Ну, друже, за декілька днів нам потрібно буде зайнятися іншими приготуваннями – люди, які приймають рішення, хочуть твого нового переїзду».
Після цих слів обличчя Ронні стало помітно холодним і напруженим. Він мовчав, але було видно, що всередині всі емоції перемішалися. Можливо, це не мало здивувати, але я здивувався – хлопчик повільно, проте рішуче, підняв кулака і розтрощив свою модель.
Ще п’ять хвилин тому такий вчинок видавався би блюзнірським, але це було до того, як запеклий ворог – зміна – знову не опинився на його шляху.
Хлопчик попрямував до задньої стіни гаражу, відходячи подалі від своєї розтрощеної моделі, і закричав: «Невже люди думають, що я футбольний м’яч? Вони кидають мною туди-сюди, копають. Я втомився бути м’ячем!»
Цей милий маленький хлопчик буквально загубився в бурі змін. І тільки-но починав думати, що коріння вростає в землю, його виривали і садили десь в іншому місці. Змінювалися школи, сусіди, будинки, змінювалися навіть «батьки». Щось змінювалося на краще, щось – на гірше, але самі зміни хлопчик ненавидів. Він опинився в такій ситуації, що навіть нетривале перебування в одному місці ставало неприємним.
Ви колись відчували щось подібне, коли просто хотілося підняти руки, вигукнути: «Стоп!» і змусити все зупинитися?
Ви навіть не уявляєте, скільки разів я сидів у своєму кабінеті і подружні партнери показували один на одного пальцем і кричали: «Ти змінився (лася)! Я одружувався (виходила заміж) з іншою людиною (за іншу людину)!»
Ви не уявляєте, скільки разів я розмовляв із працівниками, які любили працювати на свою компанію – можливо, вони навіть пропрацювали там декілька десятків років – і компанію купили: змінилися люди, завдання, сама атмосфера, і працівники з сумом згадують «старі добрі часи».
Країни перебудовуються, і завдяки обережним, вдало виконаним маневрам витісняються цілі уряди. Гравці Національної футбольної ліги «старіють» у тридцятишестирічному віці і залишають її; державні діячі помирають, як і впливові жінки. Ми загубилися в морі змін. Тільки-но ми починаємо думати, що навчилися доглядати за немовлятами, як потрібно вже вчитися виховувати дворічних дітей. Тільки-но ми починаємо справлятися з дворічними, як раптом вони виростають; починаємо давати собі раду з більш дорослими, як настає цей дивний підлітковий вік. Ми ніколи не можемо заспокоїтися повністю.
І якщо наша команда перемогла в Чемпіонаті США з бейсболу минулого року, то це не означає, що вона переможе і цьогоріч. Навіть гірше, якщо наш друг був відданим чи дружина обіцяла любити, то це не гарантує, що вони дотримуватимуся своїх обіцянок за десять років.
Все змінюється. Змінюємося і ми. Експерти вважають: найуспішнішими людьми є ті, хто навчилися справлятися зі змінами. Однак я переконаний: найкращим способом упоратися зі змінами є пізнати Бога, Який є незмінним, Бога, Який кидає якір у вируюче море змін.
Бог, Який не змінюється
Якось у дитинстві я побачив написаний у храмі вірш зі Святого Письма: «Бо Я, Господь, не змінююся»[1]. І пригадую, що подумав: це твердження одночасно є найочевиднішим і найменш доречним із прочитаного в житті.
«Ти правильно все зрозумів, – сказав я собі. – Бог не змінюється». Церква не змінюється. Хор не змінюється. Ну то й що? Як це стосується мене?
Однією з проблем було те, що я абсолютно неправильно уявляв Божу незмінність. Я думав, що це означає: Бог є холодним, нерухомим, без бажання рухатися. Все навколо Нього змінювалося, а Він сам ні – і це здавалося неправильним.
Але потім я наштовхнувся на уривок зі Святого Письма, який став вирішальним для мого розуміння незмінности Бога. У 18 розділі книги Буття Авраам має захоплюючу розмову з Богом. Довіривши Аврааму Свою таємницю, Бог розповів йому про план знищення Содому і Гоморри за гріхи. Авраам дізнався про намір знищити місто, де жив небіж, якщо не знайдеться певна кількість праведних людей, і занервував. Авраам пішов до Содома. Авраам вештався вулицями Гоморри. Він розумів: якщо майбутнє залежить від праведности, то договір про оренду життя вже закінчується.
У відчайдушній спробі відвернути неминуче Авраам наважується на розмову з Богом. «Боже, Ти ж не знищиш праведних з нечестивими? А якщо в цих містах живе п’ятдесят праведних? Ти ж не виллєш Свій гнів на п’ятдесят праведних людей?»
Бог усе ретельно переглянув наново. «Ні, – відповів Він. – Якщо в Содомі є п’ятдесят праведних людей, Я збережу місто заради них».
Тоді Авраам почав рахувати всіх праведних людей у Содомі та Гоморрі. Він дійшов до трьох і зупинився – а де ще сорок сім?! Тоді Авраам «торгується» з Богом для порятунку міст, якщо там є сорок п’ять праведних людей, потім сорок, тридцять, двадцять і зрештою доходить до десяти.
Коли я усвідомив суть цього, то був просто приголомшеним. Чи означає це, що ми маємо Бога, Який змінює плани? Чи служимо ми Богові, Який відповість на молитви і виконає прохання людей? «Може, я просто не розумію, що означає ця незмінність?» – подумав я.
Я з’ясував: незмінність Бога, що би вона не означала, не виключає Божої чуйности й щирої допомоги у вирішенні наших проблем. Ми не просто живемо у світі з об’єктивними законами розвитку. Ми маємо Бога, Який спонукає, діє і реагує. Однак водночас ми маємо Бога, Який за Своїм характером є постійним.
[1] Малахії 3:6