У восьмому столітті до нашої ери ізраїльтяни почали хвилюватися: «То що Бог хоче від нас?» Вони висували декілька припущень, але – і нічого дивного в цьому немає – всі вони виявилися неправильними. (Ми всі помиляємося, коли намагаємося відповісти на духовні запитання без Біблії).
Для позбавлення від цього масового бентеження Бог говорить через пророка Михея. Повчаючи, Михей перелічує всі хибні міркування ізраїльтян:
«З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед Нього з цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів, десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби моєї за гріх моєї душі?»[1]
У цих віршах є трішки сарказму. Це щось на кшталт чиїхось слів: «Зачекай, чого справді хоче Бог? Десять доларів? Ні, а як щодо моїх життєвих заощаджень? Недостатньо, ха? Все ще недостатньо? Тоді, що Його задовольнить? А якщо я віддам усю техніку? Гаразд, якщо недостатньо і цього, я готовий віддати Йому свого первістка. Можливо, тоді Він буде задоволеним!»
Пророк Михей закінчив тим, що всього цього не вистачить. Людина, яка ставить подібні запитання, абсолютно не розуміє природи та характеру Бога. І нічого з названого не зможе втішити Божого серця.
Тоді, чого хоче Бог? Михей дає дуже просту відповідь, актуальну і для наших днів: Він хоче, щоб ми ходили з Ним.
Саме так. Просто ходити з Ним.
Михей пояснює: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно»[2].
Нещодавно я передивлявся сімейний альбом і побачив фотографію з дочкою Шоною, якій виповнився один рочок. Ми відпочивали на пляжі в Мічигані, де часто проводили свої літні відпустки. Я був молодим, а Шона ще зовсім маленькою. Я нахилився, взявши її за руку, і ми прогулювалися вздовж берега. Дочка дріботіла, тримаючись за мій палець. Я прямував такими ж дрібненькими кроками з відчуттям щастя молодого батька, якому було важко повірити: Бог довірив йому таку цінність, як дитину.
Нещодавно дочка зі мною приїхала на той самий пляж, але я був там уже з іншою дитиною. Шона, якій зараз двадцять, запропонувала: «Прогуляємося, татку». Ми йшли вздовж пляжу пліч-о-пліч і розмовляли. Раптом я згадав фотографію, і мені спало на думку: «Ми гуляємо пляжем разом уже двадцять років».
Найбільше в цю мить мене вразило не те, що я гуляв на цьому пляжі двадцять років, а те, з ким я ним гуляв. Вся суть була в товаристві.
Я пригадую той час, коли мав відвозити Шону до школи. Ми слухали новини про притулок для сиріт, у той час як вона гралася з дверним замком автомобіля і вікнами.
«Тобі краще бути обачною, дитинко, – пожартував я, – інакше я віддам тебе до притулку».
Обличчям Шони повільно розпливлася красива і пустотлива посмішка. Дівчинка наблизилася і сказала: «Ех, тату. Ти б не витримав без мене і п’яти хвилин».
Звичайно, Шона мала рацію та ідеально розкрила мій блеф. Якщо б ми грали в покер, вона би легко перемогла. Вона знала, що наші відносини були однією з найбільших втіх мого життя!
І зараз, за багато років, саме товариство дочки надавало пляжним прогулянкам такої важливости. Яким чином прогулянки з’єднують наші серця? Прогулянка – це те, що роблять закохані, коли хочуть побути разом. Прогулянка – це те, що об’єднує покоління батьків і дочок, матерів та синів. Прогулянка – це те, що роблять чоловіки та жінки, коли просто хочуть побути поруч і насолодитися присутністю один одного.
І прогулянка – це те, що обирають послідовники Христа для вибудовування люблячих стосунків із Богом. Усі ми плануємо прогулюватися наші вісімнадцять, тридцять шість, вісімдесят чи сто років на «пляжі» нашого життя, але чию руку ми триматимемо? Чиїм товариством ми насолоджуватимемося?
Відповідь на це запитання суттєво все змінить.
То що Бог всесвіту хоче з нами робити? Він відповідає просто зараз: «Ходімо погуляємо. Ось Моя рука. Проживемо це життя разом».
Що означає ходити з Богом? Це означає: після прокидання вранці моєю першою думкою є: «Доброго ранку, Боже. Я радий, що Ти є в моєму житті». Коли я готуюся до роботи, Бог із ніжністю нагадує: сьогодні є дещо більше, ніж квоти, крайні терміни чи проповіді. Є люди, з якими потрібно спілкуватися, помилки, які слід виправляти, потреби, які потрібно задовольняти, радість, яку потрібно дарувати, і любов, яку потрібно віддавати й отримувати.
Коли я іду в автомобілі, то вмикаю касету з богослуженням і таким чином можу просто розслабитися та подумати про Нього.
Решту мого дня Бог звертає мою увагу на певні речі. Я можу сказати те, про що жалкуватиму, і Він стискає мою руку. Я відповідаю: «Так, Господи, я знаю, знаю». Тоді Він каже: «Гаразд. Давай виправимо це і почнімо з “Мені шкода”». І коли я це роблю, Він стискає мою руку і каже: «Добре. Тепер можна йти далі».
Я не хочу бути егоцентричною людиною, але, правду кажучи, інколи стаю заклопотаним і на деякий час забуваю про Бога. Саме тоді Бог нагадує мені, що потрібно зупинитися і зосередитися на чомусь іншому. Нещодавно я напівішов-напівбіг із офісу до церкви, щоб зустрітися з кількома лідерами. Весь день було сплановано, включно з часом на прогулянку і швидкістю пересування, щоб прийти вчасно.
Дорогою я зустрів нашого працівника з центру комунальних послуг, який мив вікно з таким ентузіязмом, ніби йому щойно призначили довічне ув’язнення. Я пригадую, як подумав: «Якщо це змагання між ганчіркою і вікном, то вікно перемагає». Я збирався пройти повз, але відчув сіпання Бога за руку і Його шепіт: «Зупинися. Поцікався, як у нього справи. Здається, що йому боляче».
Отож, я зупинився і запитав: «У Вас все гаразд?» Чоловік подивився на мене, і в очах можна було прочитати: «Ні, але я знаю, що Ви завжди заклопотані. І якщо я почну розповідати про рани мого серця, а Ви скажете: “Мушу бігти, до побачення”, – то стане ще важче».
Бог сильніше стиснув мою руку, і я сказав собі: «Зустріч почекає» – і продовжив розмову з цим чоловіком, додавши: «Я не поспішаю. Що трапилося?» А далі він вилив мені свій біль, який зможе зрозуміти не кожен. Тому я провів із чоловіком наступні двадцять хвилин, підбадьорюючи і молячись за нього.
Пізніше, під час роздумів про цього чоловіка, я зрозумів: імовірно, він чув сотні моїх проповідей. Однак, коли він озирнеться за багато років і обміркує вплив мого життя на його, швидше за все не пам’ятатиме багатьох із проповідей. Але, ймовірно, пам’ятатиме цей день, коли я зупинився поговорити.
Якщо б я не йшов із Богом того дня, то ніколи би не відчув стискання Ним моєї руки чи не почув Його пораду зупинитися. Я би пройшов повз, і ми обоє – чоловік та я – постраждали би через це.
Коли я ходжу з Богом та їду додому з роботи, то Бог може прошепотіти, аби я не забував бути добрим батьком дітям і люблячим чоловіком. Якщо я слухаю уважно, то вечір складеться інакше і з’являться всі шанси для засинання моєї сім’ї з посмішкою на обличчі, а не з болем у серці.
Коли я нарешті кладу свою голову на подушку, то кажу: «Боже, може, мій день і не був дуже плідним, але я ходив із Тобою і дещо зробив правильно. Це було чудово. Дякую».
Якщо Ви не розумієте, про що я пишу, то Ви не усвідомлюєте суті християнства. Я також до кінця цього не розумію, але Божа природа пов’язана з прагненням ходити впродовж сьогоднішнього дня, завтрашнього і навіки з Вами. Так, із Вами. Він прагне любити Вас, керувати Вами, виховувати, виправляти, прощати і забезпечувати достатніми милосердям і силою для подолання всіх випробувань на своєму шляху. Якщо Ви так сьогодні не живете, то позбавляєте себе найціннішої частини повноцінного існування.
Надто багато людей не розуміють мене, тому скажу прямо. Затамуйте подих, щоб вловити суть наступного твердження. Готові? Ось воно: Бог, Якого Ви шукаєте, по вуха закоханий у Вас.
Хочу повідомити ще декілька зігріваючих душу новин: його любов до Вас пов’язана з тим, ким Він є, а не з тим, що Ви робите, тому вона не ослабне ніколи. І завдяки цій любові Бог хоче ходити з Вами сьогодні, завтра, післязавтра і цілу вічність.
І якщо Ви щиро ходите з Богом впродовж дня, все повільно встає на свої місця. Я не обіцяю ідеального чи спокійного життя. Але я кажу, що Ви поступово відчуєте здійснення обіцянки Ісуса з Євангелія від Івана 10:10: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали».
Дозвольте мені навести ще одну історію про вітрильний спорт для поєднання думок про Бога, Якого ми шукаємо.
[1] Михея 6:6-7
[2] Михея 6:8