«Я захворів, – написав мені Джерардо по електронній пошті. – У мене температура, і мені дуже прикро, що мушу лежати в ліжку, не маючи змоги допомогти моїм батькам, які працюють на городі».
Погодьтеся, як на п’ятнадцятирічного хлопчину ці слова дещо незвичні…
Джерардо – мій друг, він живе біля Салерно. Розповідь про те, як ми «віртуально» познайомилися завдяки Інтернету, зайняла б забагато часу. Скажу лише, що я ніколи його не бачила, однак ми чудово розуміємо одне одного. Він задоволений, оскільки має «бабусю» на півночі Італії, а я задоволена тим, що на півдні в мене є «внук».
Сьогодні я отримала від нього такого листа: «Дорога бабусю, пробач за те, що так довго нічого не писав, я лише сьогодні, після місячної павзи, ввімкнув комп’ютер. Хотів учора тобі зателефонувати, та спочатку був на заняттях, потім до восьмої – у консерваторії, тож мені довелося пробігтися, щоб встигнути на останній поїзд… Ледве встиг. У поїзді сигнал мобільного зв’язку був відсутній. Тож у мене не було ні хвилинки, щоб подзвонити тобі. Між школою, саксофоном, фортепіяно та ЕСDL (Знаєш, що це таке? Європейський сертифікат комп’ютерних умінь!) у мене не було часу навіть на те, щоб витерти піт із чола.
Хочеш я розповім про те, як зазвичай минає мій тиждень? Отже, у понеділок у мене консерваторія, у вівторок – ЕСDL, у середу – репетиції хору моєї парохії, у четвер – ЕСDL, а в п’ятницю знову хор. До цього переліку додай дві години щодня гри на саксофоні й одну годину – на фортепіяно. Ну і, звичайно ж, не забуваймо про школу та домашнє завдання. І до того ж я ще допомагаю з навчанням одному моєму товаришу».
Де ви ще знайдете такого хлопця? Та все ж я була стурбована цим і вирішила дати йому одну маленьку пораду, щоб покращити його стосунки з часом. Ось чому, мій любий онуку, мій дорогий Супер-хлопче, я відповідаю тобі тут, на цих сторінках, і сподіваюсь, що моя відповідь тобі допоможе.
Час, любий друже, схожий на канцелярську гумку: коли тобі здається, що її замало, ти можеш її розтягнути. Коли ж тобі здається, що її забагато, то можеш її стиснути.
Часом можна маніпулювати. Чи ти знав про це?
Наука має чіткі теорії щодо цього.
Фізики кажуть, що час і простір – одна річ. Також вони кажуть, що минуле, теперішнє і майбутнє існують… одночасно. Окрім того, вони стверджують, що майбутнє, завдяки нашій думці, створюємо ми! Сучасні фізики багато чого кажуть, а ми слухаємо їх, нічого при цьому не розуміючи. Їхня дійсність трохи сюрреалістична і парадоксальна, а наша повсякденна реальність, з якою ми стикаємося щодня, не змінюється: нам треба бігти, бігти і бігти, оскільки час – чи минулий, чи теперішній, чи майбутній – летить!
До речі, ти зауважив, що чим швидше ми біжимо, тим швидше він летить?
Ця незаперечна істина мене так зацікавила, що я вирішила поглибити свої знання з цієї царини. Отже, те, що я тобі скажу, є духовним перекладом деяких недавніх відкриттів сучасної фізики. Не вимагай від мене жодних доказів, якщо вони тобі потрібні, то звернися до Айнштайна, Бома, Бора або ж до Джефрі Чу, фізика, який нещодавно розвинув теорію про те, що всі живі створіння – як і будь-яка «річ» – взаємозв’язані в часі та просторі з цілим Всесвітом. І навпаки. Це так, неначе ми якимось дивовижним чином залежимо від зірок, а вони від нас.
Це, без сумніву, означає, що повинен існувати Неявний Порядок, про який так часто говорять фізики. Вищий Порядок, який ми не можемо побачити. Адже наші тілесні очі – разом з усіма іншими нашими чуттями – бачать тільки те, що лежить на поверхні, тобто закони природи, які регулюють наше життя. Закони, які ми часто нехтуємо, і наслідки цього досить неприємно позначаються на нас.
Але над нами, десь угорі, над нашими головами, понад хмарами, якнайвище, у Царстві Тиші керує Неявний Порядок, який іде за Вищим Задумом, що спрямований на виконання Проекту, про який ми нічого не знаємо.
Час, згідно з Неявним Порядком, має закони, що суттєво відрізняється від тих, які, нам здається, керують нашим життям.
Складається враження, що час має два виміри: кількість і якість.
Зазвичай ми всі переживаємо саме за кількість: скільки часу потрібно для,., скільки часу залишилося до,., скільки часу ми витрачаємо на… і так далі. Натомість про якість часу ми здогадуємося лише інтуїтивно. У кожного з нас деколи виникає враження, що певні події відбуваються саме тоді, коли умови просто ідеальні. Ми можемо називати це «комбінацією» або «збігом» обставин. Юнг, наприклад, називав це «синхронністю». Але факт залишається фактом: ми «розпізнаємо» відповідну мить. Це означає, що для кожної події існує належний час. Так-от, цей «ідеальний момент» і є якістю часу.
Усе це передбачає певні припущення, які можуть втілитися в повсякденному житті, аби тільки ми прийняли без жодних застережень певну «необхідну умову»: жити так, як пропонував Карлос Кастанеда, тобто «безгрішно». Іншими словами, жити в гармонії з власною душею.
Для цього є певні інструкції.
Перше правило таке: візьми свій годинник і поклади його в шухляду, оскільки він тобі більше не знадобиться.
Розпочинай свій день сніданком, без жодного поспіху і, звісно ж, без марнування часу.
Згодом виходь з дому і не думай про корки, про місце для стоянки авта чи якісь непередбачувані перешкоди, що можуть тобі трапитися. Довірся якості часу. Проігноруй хоча б раз його кількість.
Якщо виконуватимеш кожну річ спокійно і якомога краще, то все відбудеться в «ідеальний момент», природно і не турбуючи тебе. Якщо ти досягнеш постійності в цій вправі, то згодом вже нічого не забуватимеш, не будеш спізнюватися і не матимеш потреби писати численні нотатки, аби не забути, що необхідно зробити впродовж дня.
Спробуй беззастережно в це повірити. Спробуй конкретним чином довіритися цьому новому закону й отримаєш безліч приємних несподіванок. Ти з превеликим подивом побачиш, що речі можна робити без жодного поспіху. (Якщо тобі це не вдається, запитай себе, чи перебуває твоя діяльність у гармонії з твоєю душею.)
Секрет ось у чому: Закон Якости Часу (Я.Ч.) передбачає, що кожну річ слід робити якнайкраще. Це потребує часу. Скільки? А це вже не наш клопіт. Закон Я.Ч. запрограмований лише на перебіг подій, зроблених якнайкраще. Як, наприклад, синхронізовані на «зелену хвилю» світлофори: якщо їхатимеш п’ятдесят кілометрів за годину, то завжди матимеш зелене світло, оскільки вони витримують заданий ритм. Подібно, як і Закон Я.Ч. Тому ми повинні лише намагатися якомога краще робити те, що нам довірено: без зайвого поспіху, але й, водночас, не марнуючи часу. Про все інше подбає наш закон.
Якщо ти вирішиш серйозно поставитися до цього, то згодом відчуєш, що можеш тримати свій мобільний телефон увімкненим навіть у найделікатніші хвилини, оскільки ніхто тебе не потривожить, якщо ти дієш «безгрішно». Ти відчуєш, що вже не втрачаєш орієнтирів, не натрапляєш на різноманітні перешкоди під час якісно виконуваної роботи, яку ти маєш зробити. (Важливо, щоб усе відбувалося в гармонії з твоєю душею. Ніколи не забувай про це!)
Поводитися таким чином означає «довіритися».
Довіряючи себе якості часу та забуваючи про його кількість, ти насамперед відкриєш, що час спливає набагато повільніше, даруючи тобі ласку насолоджуватися власним життям.
Що спільного з цим усім має фізика? Дещо має, адже вона стверджує, що час – це наш винахід, і ми можемо, навіть якщо цього несвідомі, подовжувати його, скорочувати чи підлаштовувати так, щоб усе складалося якнайкраще.
Тому, любий Джерардо, під’єднайся до своєї душі, яка, своєю чергою, приєднана до Бога, і виконуй свої повсякденні обов’язки спокійно і з довірою. Ти маєш робити все якомога краще, а скільки тобі на це знадобиться часу – вже не твої проблеми.
Учися, грай на саксофоні і на фортепіяно, старайся у своєму ЕСDL, репетируй з церковним хором, продовжуй вчити свого непутящого товариша, але все роби без поспіху. Якнайкраще і спокійно. Ти закінчиш вчасно, не спізнишся на поїзд і наприкінці кожного дня в тебе буде час, щоб сказати «дякую» Тому, Хто влаштував усе так, щоб ти від цього тільки виграв.
Якщо ти житимеш відповідно до Закону Я.Ч., Хтось там, нагорі, регулюватиме довжину канцелярської гумки відповідно до твоїх потреб. Оскільки Хтось там, нагорі, – не забувай про це – знає тебе краще, ніж ти сам, і знає, скільки в тебе волосинок на голові, знає твоє ім’я і твоє серце, та насамперед любить тебе понад усе.
Він знає набагато краще, що тобі треба насправді.