Людина народжується для праці, а птах – для польоту. Господь визначив кожній людині певну міру часу, мов працівникові день, коротший або довший, щоб, працюючи совісно, заробити собі плату та заслужити на Царство небесне. За добре використаний час людина повинна одержати щасливу вічність, тому час має бути для нас таким дорогим, як і вічність, яка чекає на нас після смерті. Використаєш добре час – чекає на тебе плата в небі, а погано – у пеклі. Час – короткий та проминає швидко, пливе мов стрімка ріка, мов орел, що летить у повітрі, мов стріла, випущена з лука. Час праці – час заслуги. Багато тих, що не зуміли скористатись «днем спасення» потрапили в страшну ніч. Багатьом людям притаманне марнування часу, проте варто пам’ятати, що час є неоціненний, це пряжа, з якої мусимо виткати собі безсмертну одежу. Не годиться легковажити бодай однією ниточкою, навпаки, треба використовувати кожну слушну хвилину, бо як сказав один святий чоловік: «Скупість дозволена до певного часу». Деякі люди марнують час у пустій балаканині, грі в карти, читанні невартісних книжок чи газет.
Відпочинок конче потрібний для того, щоб скріпити сили духа та тіла. Було б дуже шкідливим, коли б людина трудилася та не відпочивала, адже це довело б її до ослаблення душі та тіла.
Час відпочинку та розваги треба проводити так, щоб пам’ятати про Бога та здійснювати все в дусі Його любові. Хай огидними для нас стануть всілякі непристойні та простацькі дотепи, в’їдлива суперечка та обмова, адже завжди й усюди ми повинні шанувати нашу людську гідність. «Не личить чесному чоловікові просиджувати в розважальних закладах, де зазвичай товариство збирається для грішних забав, де годі почути щось добре, де чиниться гріх і образа Божа. Гра в карти пристрасна та відчайдушна, коло неї марнується багато часу та грошей, вона грішна та нечестива».
Відвідування відпустових місць вважаємо відпочинком для тіла. З цього відпочинку душа має отримати якнайбільше користі. У нас є такі місця, як Зарваниця, Гошів, до яких люди радо поспішають у душевних і тілесних терпіннях. Але й тут потрібно зважати, щоб святе місце принесло користь для душі, а не стало причиною «спокуси».
Коли приходимо у відпустове місце, мусимо духовно зосередитися та в щирій молитві поручити себе та своїх рідних Господові. Ми не повинні тиснути та розпихати інших. Не раз у відпустовому місті такий клекіт та зойки, що потрібно викликати поліцію, аби навела порядок.
Не шкодить для відпочинку після праці відвідати добрих друзів та свояків, у товаристві яких можемо просвітитись, а наше серце набереться запалу до праведності. Нехай наша нога не входить у такий дім, де панує зло, обмова чи пуста балаканина.