Коли святий апостол Іван вернувся з острова Патмос до Ефесу, він зайшов до одного містечка, щоб відслужити там Святу Літургію. У церкві він побачив заможного, розумного та гарного на вигляд юнака. Святий Іван звернувся до місцевого єпископа з проханням: «Поручаю цього молодця твоїй опіці в ім’я Христа та всієї Церкви».
З того часу цей юнак проживав у домі єпископа, який подбав про нього. Коли єпископ переконався в чесній поведінці молодого чоловіка, то почав ставитися до нього з більшою довірою. А юнак, відчувши довіру єпископа, став надуживати своєю свободою. Він почав товаришувати з легковажними ровесниками та наслідувати їхнє лукаве та розпусне життя. Спочатку ходив разом із ними на нічні забави, легкодушно витрачаючи гроші, а коли грошей на гулянки та забави не вистачало, почав обкрадати заможних людей. І цього було йому та його приятелям замало. Хлопці об’єдналися в громаду розбійників та вибрали своїм ватажком саме цього хлопчину, якого поручив єпископові апостол Іван. Розбійники нападали на місцевих жителів, грабували їхні маєтки, часто вбивали людей.
Невдовзі з’явився святий Іван до свого містечка, де впізнав молодого чоловіка. Коли апостол залагодив усі свої справи, запитав єпископа і про цього юнака, якого віддав під його покровительство.
«Де ж цей скарб, який я тобі довірив? Де цей молодий юнак, якому судилося добре майбутнє?»
Єпископ зніяковів, та, зітхаючи, сказав: «Він вже помер».
«Як це помер? Якою смертю?» – запитав святий Іван.
«Він помер для Бога, – відповів єпископ, – він почав вести блудне життя, а в кінці поєднався з громадою розбійників та став їхнім ватажком».
Коли апостол це почув, то з великого горя роздер на собі одежу та, просльозившись, сказав: «Так зумів ти стерегти душу свого брата? Чим скоріше приведіть мені сюди коня та дайте провідника». Коли ж він сів на коня, став якнайшвидше гнати до того місця, де знаходився нещасний молодий розбійник із своїми товаришами. Та коли він приїхав до призначеної цілі, сторожа його зловила. Святий Іван не злякався, тільки сильним голосом крикнув: «Приведіть мені сюди вашого начальника».
Невдовзі з’явився ватажок зі зброєю в руках, він упізнав святого Івана та, засоромлений, почав утікати. Лиш святий не зважав на свій похилий вік та неміч, він швидко гнав коня і біг за юнаком, кличучи його до себе: «Чому втікаєш, мій сину, від батька свого? Чи лякаєшся ти слабосилого старця? Стій! Не бійся! Ти ще не помер, ще є надія. Адже я мушу оправдатися за тебе перед Спасителем, я радо піду за тебе на смерть, так як і Христос пішов за нас усіх. Стій-но, почекай, довірся мені, бо Господь наш Христос послав мене до тебе».
Почувши ці слова, розбійник зупинився, опустив погляд у землю та відкинув зброю геть від себе. Здригнувшись, почав гірко плакати. Коли святий Іван наблизився до нього, той став на коліна та, каючись у своїх гріхах, почав плакати.
Святий апостол пригорнув розкаяного розбійника до свого серця, завів до церкви, де гарячою молитвою обидва перепрошували Бога за провини, якими розбійник осквернив свою душу.
Святий утішив та заспокоїв його лагідними та солодкими словами. Того, хто вже занурився в гріховне болото, він став підносити надією в безмежне Боже милосердя та не зупиняв праці в справі навернення грішника доти, аж поки той ділами покаяння не поєднався з Богом та не виправив своє життя. Невдовзі він став найбільшим християнином у цілому місті та околицях, так що святий Іван через кілька років, коли знову відвідав це містечко, призначив цього чоловіка єпископом, як колись Ісус Христос призначив пастирем свого стада розкаяного апостола Петра.