Дуже важливим елементом належного спілкування є вміння доброзичливо слухати співрозмовника. Це вміння можна виробити в собі, хоча не в усіх нас є однакові схильності до цього дару. Кожен із нас виніс із батьківського дому свої принципи та звичаї, кожен має свою основу для розвитку цього вміння. Слухання залежить не лише від доброї волі та терпеливости, а й від вродженої емпатії. Як ми уже згадували, емпатія – це вміння доброзичливо, уважно вслухатися в проблеми іншої особи. Зазвичай цим даром володіють жінки, чоловіків у цьому природа обдарувала дещо скромніше. Це, звичайно ж, пов’язане з тим, що жінки призначені бути матерями, і їм доведеться вслухатися в потреби немовляти, тобто дитини, яка ще не вміє розмовляти.
Однак кожен спроможний навчитися слухати настільки добре, щоб порозумітися з іншою особою. Належне слухання неймовірно полегшує позиція безкорисливої турботи про добро іншої особи. Якщо до цього додати позитивні почуття, то слухання буде простішим і навіть даруватиме приємність. Наприклад, у стані справжньої закоханости можна годинами вслухатися в слова коханої особи, незважаючи на тему.
Напевно, найбільшими перешкодами для слухання є егоїзм (заперечення любови), адже за такої позиції особа просто не цікавиться справами іншої людини. Також сюди належать нетерплячість, яка сприяє поспішній інтерпретації без уважного зрозуміння, недоброзичливість, яка підштовхує до злосливого трактування слів співрозмовника. Саме недоброзичливість є джерелом поширеного прискіпування до того, що нам говорять, до обмовляння, а також, як наслідок, до помилкових висновків. Наприклад, дружина в чомусь обмовилася, а чоловік уже дорікає: «Шкода, що я цього не записав! От тобі вдалося. Нарешті ти справді сказала, що думаєш!» Така позиція може неабияк дратувати співрозмовника. Недоброзичливість слухача нівечить усі можливі блага, які виникають із доброго слухання. У слуханні можна вирізнити кілька щаблів.
Почути, що до тебе говорять
На перший погляд видається, що тут не повинно бути проблеми. Адже якщо хтось не глухий, то чує, що до нього звертаються. Однак із цим також бувають проблеми. Наприклад, коли хтось починає говорити, а інші особи, сміливіші та говіркіші, просто нахабно переривають його. Після кількох таких невдалих спроб «пробитися» у галасливому товаристві несмілива особа замовкає і більше не відзивається. На прощання (о, іроніє!) вона навіть може почути: «Що з тобою трапилося, ти сьогодні навіть не відзивалася?»
Почути і зрозуміти сказане
Ми часто опиняємося в ситуації, коли наші думки розпорошені. Трапляється, що складність словесних конструкцій не дає нам змоги чітко зрозуміти висловлювання співрозмовника. «Ви так гарно і мудро говорили, та чи можете ще раз повторити, про що йшлося?» Таку ситуацію добре ілюструє анекдот.
Чоловік пішов до церкви, а дружина залишилася вдома з хворою дитиною. Думки про недугу дитини перешкодили чоловікові належно зосередитися в церкві. Після його повернення між подружжям відбувся діялог:
– Що говорив священик?
– Гмм… ну, знаєш… проповідь.
– Це зрозуміло. Про що?
– Ну… про гріх…
– Добре. І що він сказав?
– Він був проти гріха!
Запам’ятати сказане
Варто усвідомлювати, що, навіть максимально зосередившись, ми запам’ятовуємо лише частину сказаного. Фахівці стверджують, що людина запам’ятовує 15% розповіді (хоча, звичайно, це складно якось визначити). Зате можна легко уявити ситуацію, коли чоловік та дружина, вислухавши одну й ту ж лекцію та запам’ятавши цілком різні її фрагменти, посваряться через те, про що ж була лекція. Якщо додамо до цього певну тенденційність слухання (кожен воліє чути те, що для нього вигідне), то виникнення таких непорозумінь стає правдоподібне. Звернімо увагу на те, що навіть без поганого наміру може відбутися, делікатно кажучи, радикальна суперечність у поглядах.
Для осіб, яким часто доводиться висловлюватися, варто пам’ятати про те, що, незважаючи на бажання та посилену увагу (наприклад, страх перед іспитом), вони запам’ятають лише частину інформації. Отож, було б корисно зосередити увагу слухачів до тих елементів, які промовцеві видаються найважливішими. Для цього можна задіяти різноманітні засоби. Отож, до важливої інформації можна додати яскраві описи, планшети, жартівливі малюнки чи анекдоти, а також зазначити це з допомогою інтонації. Пригадую, як понад 30 років тому, коли я навчався в політехніці, мій професор фізики, коли говорив про закони Кірхгофа[1], сказав: «Закони Кірхгофа настільки важливі, що я стану на стіл і повторю їх ще раз, щоб ви запам’ятали їх на все життя». Потім подивився на своє брудне взуття (того дня падав дощ) й уточнив: «Сьогодні буде крісло, а не стіл». А потім застелив крісло газетою, став на нього і ще раз повторив закони Кірхгофа. Коли наш курс зустрівся після 25 років закінчення інституту, то ми всі пам’ятали закони Кірхгофа і те, як професор заліз на стіл, точніше, на крісло.
Почути і зрозуміти, що хоче сказати співрозмовник
Варто зрозуміти, що те, що ми почули і запам’ятали, лише частково відображає сказане. Тобто, послуговуючись мовою комунікації, йдеться про зрозуміння наміру адресанта. І знову варто усвідомити собі, що ми можемо, навіть без поганих намірів, неправильно зрозуміти слова співрозмовника й уже, напевно, ліпше від нього не знаємо, що ж він хотів нам сказати. Всі твердження на кшталт: «Я і так добре знаю, що ти хочеш сказати, можеш не завершувати…» недоречні. Натомість варто бути покірнішим і запитати себе: чи я справді добре зрозумів те, що мені хоче сказати співрозмовник.
Почути і зрозуміти те, що сидить глибоко в серці співрозмовника, що він боїться виявити, часом навіть не усвідомлюючи цього
Із такими ситуаціями я часто стикаюся в родинній порадні, коли внутрішньо скривджена особа навіть не усвідомлює, що саме вона є справжнім джерелом болю. Тоді її розповідь дуже загальна, людина оминає деталі та суть справи. Якщо ж її просто запитати про істинну причину проблеми, вона відскакує, як ошпарена, щиро переконуючи мене в тому, що йдеться зовсім не про це. Колись одна жінка розповідала мені про провини свого чоловіка, які зводилися до побутових дрібниць (наприклад, чоловік не ставив на місце горнятко). Цю жінку дратувало геть усе в поведінці чоловіка. Натомість справжньою неусвідомленою причиною цього стану був той факт, що чоловік тричі змусив її зробити аборт. А в довгій розповіді про подружні проблеми про це не було ні слова.
Великим дорогоцінним даром (який не вимагає жодних фінансових затрат) може бути час, пожертвуваний співрозмовникові. Доволі часто, доброзичливо вислухавши якусь зболілу особу, я чув слова: «Я вам дуже вдячна! Ви мені дуже допомогли!» Хоча насправді я навіть нічого не сказав. Однак знаю, що, чесно жертвуючи час (і не зиркаючи на годинник), я справді допоміг співрозмовникові… Мені пригадуються слова кардинала Стефана Вишинського: «Люди говорять, що час – це гроші, а я кажу, що час – це любов».
[1] Кірхгоф Ґустав Роберт (1824-1887 рр.) – німецький фізик, один із відкривачів методу спектрального аналізу, відкрив елементи рубідій та цезій. – Прим. перекл.