Справжнє плавання по водах скрухи починається в період очищень, коли дно раптом тікає тобі з-під ніг. Якщо твоя значимість або значимість твого п’єдесталу пов’язана зі значимістю й кількістю опор, то коли тебе покинуть твої зачарування, коли тебе спіткають невдачі й поразки, коли ти побачиш, як підводиш себе й инших – щось ніби втече тобі з-під ніг. Ти твердо стоїш на дні, коли раптом починаєш занурюватися. Вода підноситься щораз вище, заслоняє навколишні острівці, берег неначе віддаляється – опор немає. Усвідомлюючи швидкість цього процесу, ти можеш передбачити, скільки часу тобі залишилось, поки ти повністю зануришся.
Що ж робити? Може, у душі ти чуєш голос Божий? Він радить лягти на воду, що означає приниження, визнання, що ти ніщо. Радить спробувати поплисти. Але як? Адже ти не знаєш, як це зробити. Ти звик до вертикального положення, і тобі здається, що ти ніколи не подолаєш страху перед ляганням на воду, перед відриванням ніг від дна й утратою впевнености в собі – почуттям, що ти знаєш, умієш, що сам чи з чиєюсь допомогою даси собі раду. Коли бракує віри, важко довіритися Богу і, не маючи людських опор, піти шляхом, де є тільки Він, а инших опор немає. Раніше, маючи змогу порівняно безпечно вчитися на мілкій воді, ти волів постійно відчувати під ногами тверде дно. А тепер, коли дно тікає тобі з-під ніг, ти мусиш плисти. Уже не для того, щоб удосконалити своє вміння, а щоб взагалі вижити.
Дехто вважає, що такий бар’єр йому не подолати, і навіть у цій ситуації не хоче плисти до цілі, тобто до з’єднання з Богом, не хоче вибрати шлях очищення. У розпачі він біжить до берега, що віддаляється, а далі починає змагатися з часом, змагатися з Господом Богом. Чи встигне людина добігти до безпечного місця, перш ніж вода її заллє? Иноді Бог дозволяє людині досягти берега, але вода, що піднімається, змусить її плисти. Проте иноді Він діє швидше, бо хоче діяти швидше.
Людина, яка не вміє плавати, поводиться на глибокій воді по-різному. Иноді вона спокійно довіряється воді, яка несе її на собі, иноді, паралізована страхом, каменем іде на дно. А иноді людина панікує, і її поведінка втрачає будь-яку логіку. Трапляється, що завдяки нескоординованим рухам людина якось утримується на поверхні.
Коли ґрунт тікає з-під ніг, легко втопитися. Якби поблизу не було рятівника з рятівним колом, то все могло б так і закінчитись. Рятівник стежить, щоб плавець не захлинувся, пояснює, яке положення краще прийняти, щоб втриматися на воді. Иноді людині хочеться сказати: «Легше радити, ніж зробити». Однак, незважаючи на власний спротив, вона, звичайно, слухає порад, завдяки яким зрештою пливе по водах внутрішнього життя.
Чи ти помічаєш, що вже здатний плисти по досить глибокій воді? Може, навіть трохи навчився рухатись по водах скрухи – освоїв положення тіла, дихання, рухи рук і ніг.
Тим часом ти, однак, рухаєшся по прибережній воді, тож завжди маєш змогу повернутися на берег. Якщо ж Бог за життя обдарує тебе благодаттю подальших принципових очищень, твій острів опуститься в море й тобі нікуди буде повернутись. Доведеться плисти вперед, до далекого місця зустрічі з Богом. Чи ти віриш, що зможеш доплисти до тієї точки, що ледь видніється на горизонті, де Бог призначив тобі зустріч, де Він прагне з’єднатися з тобою?
У Своїй великій доброті Ісус може вчинити так, що ще за життя на землі ти допливеш – чи, радше, Він сам допливе в тобі – до цілі, тобто до Його нічим не обмеженого життя у твоїй душі й твоєму серці.
Пливучи по водах внутрішнього життя, не слід забувати про головний принцип, який переказав нам сам Ісус. Він сказав: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її» (Мт. 16:25). Ось тобі гарантія самого Спасителя – якщо хочеш плавати по водах внутрішнього життя, то побажай погубити своє життя заради Нього; тоді напевно його знайдеш.
Лягаючи на цих водах, принижуйся перед Богом якомога сильніше. Погодься навіть утопитись, принижуючись. Ляж пласко на воду, воду Божого милосердя, і чекай, поки воно само тебе понесе, утримає тебе на поверхні. Тоді ти допливеш до найвіддаленішої цілі, не покладаючись ні на власне вміння й витримку, ні на жодні «технічні прийоми плавця», ні на свої знання чи досвід.
Якщо людина покладається лише на Бога, вона не втопиться, бо сам Бог підтримує її й несе. Сила благодати Божої така велика, що неможливо, аби той, хто хоче погубити своє життя заради Ісуса, справді погубив його. Кожної хвилини його підтримують сильні й люблячі руки Отця.
Коли ти пливеш по водах скрухи в стані приниження, то не тонеш, бо тебе несуть води Божого милосердя. Якби ти не відкрився, то хіба зміг би весь час одержувати незбагненний дар, дар Божого милосердя? І чи можливо, щоб у твоєму серці не народилася відповідь на цю благодать, щоб ти не спробував проявити вдячність? Вдячність за те, що не тонеш, вдячність, яка сягає майбутнього, – вдячність, яка стане поєднанням із єдиною Любов’ю. Якщо ти зрозумієш, що це плавання стало усім твоїм життям, то Господь, стукаючи у твоє серце, проситиме тебе, щоб ти був вдячний за цю цілість, яку ми називаємо життям, за все. За те, що привело тебе до цього плавання, за благодать, що тебе кинуто на ці води, за умови, в яких відбувається ця незвична пригода внутрішнього життя. За те, що з’явиться перед твоїми очима як континент обдарування. Якщо ти зрозумієш, що це плавання стало усім твоїм життям, то помітиш, що рухаєшся не тільки по водах скрухи, а й водночас по водах вдячности, які утворюють якусь незвичайну, мінливу дійсність твого внутрішнього життя, твоєї дороги до Господа.