Дитина сприймає світ, в якому все обертається виключно навколо її власного Я, саме тому говорять про таке явище, як дитяче відчуття всемогутности.
Инші люди для неї не існують.
Або радше инші люди для дітей є лишень продовженням бажань їх власного “Я”. Дитина не сприймає инших людей як таких, що мають власну особистість, незалежну, відмінну від волевиявлення самої дитини. Малюк гадає, що усіма навколишніми людьми і речами можна керувати, що вони до його послуг.
Психіка дитини поступово структурується в міру того, як дитина починає зауважувати існування незалежних від її власного волевиявлення людей і речей.
Від пізнавання світу в материнському лоні дитяче Я переходить до відкриття нових вимірів – зовнішніх, необмежених, складних, аж до зміни бачення загалом, що змушує дитину почуватись тим, ким вона є насправді: залежною від инших.
Дитина підростає і бачить, що в житті доводиться порівнювати себе із багатьма иншими людьми.
Ці складні і болісні відтинки шляху в напрямі до життя, а не до смерти, до розвитку, а не до неврозу потребують сердечної ніжности.
Чим більше Я віддаляється від власної всемогутности, тим краще розуміє нескінченність та змістову насиченість реальности.
Чим більше Я залишається закритим до инших людей, тим більше стає лякливим, неспроможним жити реальною дійсністю.
І саме ніжність змінює все.
Людина, до якої виявили ніжність, буде збагаченою моральними цінностями, тому що вона не прагнутиме володіти, а відкриватиметься до инших людей; сприйматиме цей світ як дарунок, який не належить їй особисто тому, що вона уже навчилась жити задля инших людей, а не лише для себе самої.
Вона не жадатиме домінувати, але служити, кохати.
Така здатність до безкорисливости, яка походить від пестощів, від сердечної ніжности, що не налаштовують на пошук вигоди, навчає нас ось чого: бути задоволеними життям, бути вдячними за день, в який живемо, за людей, яких ми зустрічаємо, які нас оточують у житті.
Насолоджуватись теперішнім, не жалкувати за минулим, не замріюватись майбутнім.
Потреба в инших людях
Не обманюймо себе: нам потрібні инші люди.
Ми не можемо жити без них.
Ми не можемо без них розвиватися.
Навіть той, хто не визнає, відкидає инших людей, не може жити без них. Хоч кожен з нас є унікальним і неповторним, инші люди є вкрай необхідними для нас, щоб розвиватися, щоб радитися, щоб ділитися своїми поглядами.
Можливо, тому нерідко за словом “любов” приховуються корисливість, розрахунок, неврози, насильство, розбещеність. Насправді багато хто розуміє любов як нагоду, щоб використати иншу людину для власної насолоди, а також, щоб задовольнити свої витвори уяви і пом’якшити невротичні вияви.
Щоб власні мрії збулися.
Якщо озирнемося навколо, то зауважимо, що все частіше за любов’ю приховується насильство.
У будь-якому разі, навіть якщо не вдаватися до крайнощів, на жаль, людські стосунки майже ніколи не є вільними, щирими, безкорисливими.
Там немає сердечности.
Тому, що до нас замало виявляли ніжність.