У пустелі неможлива рутина.
Кожен жест є чимось цілком новим.
Мандруєш через піщані дюни і раптом твої ноги натрапляють на твердий ґрунт. А потім, так само раптово, ти опиняєшся по пояс у піску.
Ти торуєш собі шлях, залишаючи виразно помітні сліди на піску. Проте вже наступного дня ти не знаходиш цієї дороги. Вітер стер будь-які сліди.
Ти запалюєш вогонь у затишному місці, попередньо уважно дослідивши напрям вітру. Через кілька хвилин вітер змінюється і дмухає простісінько у твій затишний куточок.
Ти добре знаєш якийсь шлях. Впевнено рухаєшся по ньому, але після піщаної бурі натикаєшся на рухомі дюни, які перекреслюють твій план подорожі і ти зовсім не можеш зорієнтуватися в ситуації.
Тобі досить добре спалося в цьому наметі. Наступної ночі ти змушений залишити його або ж змиритися з товариством не надто милих тваринок.
Могло би видаватися, що тут нічого не діється. Постійно одна й та сама панорама. Жодної події, що була б гідна уваги. Той самий хліб, те саме молоко, та сама пилюка.
Однак щодня ти змушений імпровізувати в пошуку шляху, приймати ризиковані, цілком нові рішення, виконувати інші завдання, думати над розв’язанням нової проблеми. Можна сказати, що кожного дня ти змушений наново вигадувати своє життя.
* *
Подібно виглядає справа і з молитвою.
Постійна боротьба зі звиканням, із рутиною.
Хтось сказав, що «молитва відзвичаює нас». І справді.
Людина молитви – це не людина залізничної колії. Це людина імпровізації, постійних відкриттів. Це людина, приречена на вигадування для себе нового мозку, нового серця. Чи точніше: вона приречена приймати їх постійно по-новому.
У пустелі виживе той, хто вміє змагатися з найрізноманітнішими мінливими ситуаціями. Єдиний порятунок від рутини – постійна новизна.
Дж. Лафон, монах, визнає в одній зі своїх книжок, що якось повівся зі своїм співбратом точно так само, як повелася б за таких самих обставин дитина. Провівши чимало часу в монастирських мурах, він повівся, як дитина.
Ми й справді прив’язані до наших звичок. Періодично повертаємося до них. Відчуваємо потребу грати один і той самий сценарій, використовувати одні й ті ж жести.
Ми захищаємося всіма можливими способами, щоб не піти на ризик нашого життя.
У пустелі все це неможливо. Зникає відомий сценарій. Суфлер починає затинатися.
Тебе охоплює бажання… народитися заново.