Спробуймо наші роздуми доповнити кількома рецептами “тривалої любови”. Я міг би написати про це книжку – власне, вже це зробив. Я назвав її “Love for a Lifetime” (“Любов на все життя”) і вважаю, що вона може допомогти всім, хто вже живе в шлюбі. А тепер наведу лише сім простих правил:
1) Коли мені було тринадцять років, один душпастир дав пораду, якої я ніколи не забуду. Він сказав: “Не одружуйся з особою, з якою зможеш жити. Одружися з тією, без якої прожити не зможеш”. У цих словах є чимало правди. Подружнє життя може бути важким навіть тоді, коли для двох людей світ немилий одне без одного. Тому створювати подружжя, яке не базується на міцному фундаменті, – злочин.
2) Не одружуйся з людиною, особистість якої тобі не підходить. Ти можеш думати, що колись зміниш його чи її, але цього, найімовірніше, не станеться. Поведінка людини має дуже глибоке коріння, її було закодовано ще в дитинстві. І потім цю поведінку дуже важко змінити. Щоб змінити запрограмовану схему поведінки, ти мусив би (мусила б) збудувати міцну греблю, викопати глибокий канал і зробити так, щоби ріка звичок потекла новим руслом. Але годі сподіватися на успіх, якщо вдаються до цього вже запізно. Тож якщо ти зрозумієш, що не можеш погодитися з тими рисами й звичками особи, які помітив (помітила) ще під час дошлюбного періоду, знай, що вони можуть стати для тебе прокляттям на все життя. Наприклад, якщо він щовечора напивається, то, без сумніву, не перестане цього робити після медового місяця. Якщо вона є марнотратною або неакуратною особою, або часто втрачає контроль над собою, або є дуже дурною людиною, сприйми це як застереження, якого не слід ігнорувати. Отримаєш те, що бачиш. Звичайно, кожен з нас має якісь вади, і я не стверджую, що той, хто може стати нашим подружнім партнером, має бути ідеальною людиною. Радше хотів би наголосити, що ти повинен вирішити, чи здатен терпіти деякі риси й звички до кінця життя – оскільки саме стільки часу можеш з ними боротися. Не роби ставки на те, що тобі вдасться перепрограмувати партнера після того, як скажеш йому “так”. На мою думку, ліпше дивитися широко розплющеними очима до шлюбу й примруженими – після.
3) Не одружуйся поспіхом! Не уявляю собі ліпшого способу знищити своє життя, ніж прийняти це важливе рішення без наполегливих молитов. Треба час на те, щоб у процесі взаємопізнання пройти вісім перших етапів. Пам’ятай, що впродовж періоду побачень особи радше приховують інформацію, ніж повідомляють її. Двоє людей, бажаючи видатися одне одному привабливими, подають себе з якнайліпшого боку, вони приховують ті таємниці, які можуть усе зіпсувати. Тому більшість молодих подружжів переживають чимало несподіванок під час першого року спільного життя. Вважаю, що потрібен щонайменше рік, аби пізнати справжній характер партнера, прихований під верхнім шаром.
4) Якщо ти – християнин, що серйозно ставиться до своєї віри, не дозволь “запрягти себе в одне ярмо” з людиною, яка не вірить. Можливо, ти думаєш, що таким чином приведеш її до Бога, хоч, справді, таке часом трапляється. Але розраховувати на щасливий випадок щонайменше ризиковано. Тому мусиш відповісти собі на запитання: “Чи чоловік (дружина) поділяє мою віру? Чи його зв’язок з Богом є таким глибоким і міцним, як цього вимагає Біблія?” Це питання повинно бути найважливішим критерієм під час прийняття рішення про одруження.
5) Не розпочинай статевого співжиття до шлюбу. Такі дії є неприйнятними з кількох причин. По-перше, робити це забороняє Закон Божий. По-друге, це руйнує зв’язок і часто призводить до розриву. Дослідження, які проводили впродовж п’ятдесяти років, засвідчили, що пари, які мали статеві стосунки до шлюбу, розлучаються вдвічі частіше, ніж ті, які цього не робили. Крім того, подружнє життя приносить цим парам менше задоволення, а їхній зв’язок є менш тривким. Чому? Тому що особи, які розпочинають статеве співжиття до шлюбу, дотримуються “викривлених моральних принципів” і, одружившись, “думають, що втратили свою особисту свободу, оскільки позбулися можливості втекти”. Мало того, вони “обікрали себе”, позбавивши подружньої близькости, яку передбачено вищим рівнем стосунків, і призупинили емоційний розвиток свого зв’язку Усе вказує на те, що Божі правила є найвідповіднішими – для кожного.
6) Не одружуйся в занадто молодому віці. Люди, які одружуються в кільканадцять років, удвічі частіше розлучаються, ніж пари, котрі взяли шлюб після того, як їм виповнилося двадцять. Ті, хто вирішив створити сім’ю, повинні досягти певного рівня зрілости, а саме: позбутися егоїзму, вирізнятися стабільністю характеру й самоконтролем. Найліпше зачекати, коли ці риси у вас з’являться.
7) І на завершення я хотів би поділитися з вами секретом любови на все життя. Тривале й міцне подружжя – це результат напруженої роботи над тим, щоб воно було щасливим. Якщо ти вирішив одружитися, думай про шлюб як про поєднання двох людей раз і назавжди. У важкі хвилини не погрожуй, що підеш геть. Ти навіть подумки не повинен допускати можливости розлучення. Втеча не може бути виходом для пари, яка хоче бути разом все життя!
То був головний принцип мого батька, коли він одружився з моєю матір’ю 1935 року. Через сорок років після цього ми прогулювалися з ним парком, розмовляючи про значення подружньої присяги. Він вийняв тоді зі своєї течки потертий клаптик паперу з текстом обіцянки, яку він дав моїй мамі, коли вона погодилася вийти за нього заміж. Ось що він сказав їй:
«Хочу, щоби ти розуміла й знала мої погляди на подружжя, оскільки невдовзі ми одружимося. Моя мати навчила мене, згідно з принципами Слова Божого, що від подружньої присяги не можна бути звільненим, а давши її, я зобов’язуюся дотримуватися своїх обіцянок усе життя. Думка покинути тебе, розлучившись із тобою, з якої б то не було причини (хоча Бог і дозволяє робити це у випадку невірности) ніколи не з’явиться в моїй голові, не допускаю навіть такої можливости. Не сумніваюся в цьому. Водночас я повністю усвідомлюю, хоча тепер це й здається мені неймовірним, що кожен з нас може стати калікою або захворіти, зокрема на психічну хворобу. Якщо таке станеться, я готовий сприйняти це як частину своїх зобов’язань, про які тепер заявляю, і погодитися з такою ситуацією, якщо це буде потрібно, до кінця нашого спільного життя.
Я покохав тебе, найдорожча, й кохатиму далі, коли вже станеш моєю дружиною. Але передусім любитиму тебе християнською любов’ю, яка вимагає від мене, щоб я ніколи не чинив того, що могло б знищити наше майбутнє життя на небі, яке є найвищою метою нашого життя. Молюся, щоб сам Бог зробив нашу любов вічною й досконалою».
Якщо таким чином поставишся до подружньої присяги, можливість досягти подружнього щастя стане набагато реальнішою. Святе Письмо чітко наголошує на нерозривності подружжя: “Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!” (Мр. 10:9).