«Коли хтось витрачає робочий час на приватні справи, наприклад, пише блоги, коментарі на різних інтернет-форумах чи в чаті, то це недопустима поведінка. Тоді людина не зосереджується на своїй роботі, нічого в неї не вносить. Проблемою є також запізнення, надмірно довгі обідні перерви та приватне користування інтернетом, однак найбільша проблема – це лінивство», – роздумує о. Стефан Мошоро-Домбровський.
Праця базується на угоді з працедавцем. Він винагороджує працівника за конкретну роботу. Тому до своїх обов’язків треба ставитися сумлінно. В угоді не вдасться обговорити всі можливі випадки, з якими доведеться стикатися під час роботи. Тут дуже багато залежить від особистої культури, звичаїв конкретного регіону. Чи ми працюємо солідно, ретельно, чи недбало? Через це виникає чимало проблем у міжнародних корпораціях. Бо є величезна відмінність у тому, як до своїх обов’язків ставиться італієць і, наприклад, кореєць.
Якщо заробітна плата дуже низька, то й зацікавленість працею не буде надто високою. Тоді працівник змушений займатися чимось додатковим, щоб якось утримати себе і родину. Це, звісно ж, не ідеальне вирішення ситуації. Тут треба мати вразливе сумління, щоб не робити того, що мені хочеться. Це частково залежить від культури праці на конкретній фірмі. Трапляється і так, що в працедавця не виникає претензій до працівника, коли той під час робочого дня вирішує приватні справи. А інший керівник може бути цим обурений. Полагодження приватних справ із допомогою службового телефону, друкування чи копіювання приватних документів на ксероксі фірми, поїздки службовим автомобілем і з використанням бензину, який оплачує фірма…. Часом з усім цим треба покінчити, якщо на це немає згоди керівника. Бо це може перетворитися у звичайне злодійство. Зловживаючи своїм службовим становищем, ми обкрадаємо працедавця.
Де проходить ця межа? Якщо шеф часто записує в кошторис фірми приватні витрати, то подає поганий приклад працівникам. Якщо я беру в офісі 10 аркушів паперу чи навіть цілу пачку – то це гріх чи ні? Якась виняткова причина може виправдати наш вчинок. Можна попросити дозволу в начальника. Якщо я свідомо роблю поганий вчинок – то це гріх. І тоді в сумлінні треба запитати в себе: чи я чесний на роботі? Чи я повинен бути знаком спротиву проти несправедливости? Можливо, але не варто робити скандалу. Можна мати докори сумління через олівець, поцуплений з фірми, а водночас не відчувати найменших докорів через кілька годин, змарнованих в інтернеті.
Коли хтось витрачає робочий час на приватні справи, наприклад, пише блоги, коментарі на різних інтернет-форумах чи в чаті, то це недопустима поведінка. Тоді людина не зосереджується на своїй роботі, нічого в неї не вносить. Проблемою є також запізнення, надмірно довгі обідні перерви та приватне користування інтернетом, однак найбільша проблема – це лінивство. Спочатку люди марнують свій час в інтернеті, а потім змушені залишатися після роботи, щоб завершити свої завдання. Цікаво, що в притчі про таланти найбільше виправдовувався той чоловік, який нічого не зробив.
Я знаю приклад шефа фірми, який сам платив за ксерокопії приватних документів. Таку поведінку також треба вміти належно оцінити. З невільника не буває доброго працівника. Можна у фірмі створити важку й гнітючу атмосферу, не мати довіри до працівників. Йдеться про те, щоб фірма дозволяла працівникам розвиватися, ставати ліпшими, щоб там панувала атмосфера взаємоповаги.