«А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні. І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробовування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь. Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.»
Одного разу я розмовляв з другом, який вважався кращим проповідником в окрузі. Я запитав, як йому вдалося досягти цього. За його словами, він просто роздумував над біблійними текстами, що відповідають темі проповіді, поки в думці не складалася її готова структура; залишалося тільки записати текст. Звичайно ж, це оманливо-проста відповідь, і ми можемо тільки здогадуватися про години напруженої роботи і молитов цієї скромної людини. Але річ у тім, що в багатьох сферах життя ми довго блукаємо на дотик, доки знайдемо каркас, навколо якого можна буде щось будувати. І цей каркас майже завжди пов’язаний з молитвою.
Ісус підкреслює відмінності Своєї молитви (представленою в цьому уривку) від хитромудрих магічних формул язичників, які пристрасно бажали переконати якогось бога чи богиню бути прихильними до них. В їх словах, повторюваних знову і знову, звучала нотка невпевненості, оскільки ніхто не знав точно, кого саме з безлічі божеств передусім треба умиротворити.
Це недивно. Молитва – одна з найбільших світових таємниць. Багато людей моляться іноді, деякі – дуже часто, належачи до найрізноманітніших релігійних традицій. У гіршому випадку, молитва – це крик у порожнечу, у надії, що хтось її почує. Молитва ж «вищої якості» робить Божу присутність настільки реальною, що ми явно відчуваємо Його щедрість, милість і благодать. Молитва більшості християн найчастіше – щось середнє між цими двома крайнощами. Відверто кажучи, для багатьох молитва – не таємниця, а складне завдання: вони знають, що треба робити, але не знають, як.
Молитва Господня в середині Нагорної проповіді – це і є каркас, основа всіх наших молитов. Це не означає, що завжди треба використовувати одні і ті ж слова; Лука, наприклад, наводить свій варіант тієї ж молитви (Лк. 11:2-4). Здається, що Ісус вирішив збудувати підмостки, а не цілу будівлю молитви, хоча, звичайно ж, Його слова щодня вимовляють мільйони християн. Зазвичай використовується довша версія, наведена в Євангелії від Матвія. До часу Ісуса вже були встановлені три короткі, сильні молитви, які євреї повинні були вимовляти три рази на день. Можливо, Ісус хотів, щоб Його молитва використовувалася так само.
Молитва Господня, що має дуже глибокий сенс, говорить нам щось настільки очевидне, що ми ризикуємо це упустити. Це не магічна формула (на кшталт «абракадабри»), не частина якогось таємного заклинання чи змови. Над цією молитвою ми можемо роздумувати, і вона розширює, збагачує наше мислення. Значить, сам Творець Всесвіту хоче, щоб люди в спілкуванні з Ним використовували свою звичайну мову. Значить, ми ділимо з єдиним Богом світ сенсу. І Бог хоче, щоб ми відкрили цей світ для себе.
Не менш важливо, що Ісус упродовж усієї Нагорної проповіді називає Бога «Отцем». Що це означає? Для євреїв за часів Ісуса це було пов’язане з тим, що Бог під час Виходу врятував Ізраїль від єгипетського ярма і сказав: «Син Мій, Мій перворідний то Ізраїль» (Вих. 4:22).
Молитва Ісуса означає, що Бог не ідол, зроблений людиною, а живий Бог, що перебуває на Небесах. Він хоче, щоб на землі люди жили відповідно до Його рятівного Закону. Фактично це молитва про те, щоб Царство Боже прийшло на землю, щоб краса і пишнота Небес стало земною реальністю. Коли це станеться, ім’я Боже, сама Його присутність шануватиметься всюди. Якби молитва не починалася із звернення до Бога, ми ризикували б занадто сильно загострити увагу на собі самих, на своїх власних думках, страхах, очікуваннях, бажаннях.
Творець любить створений Ним світ і людей. І тому ми сміливо можемо просити Його про все, з упевненістю, що Він турбується про нас більше, ніж ми самі про себе. Частина розділу, що залишилася, якраз присвячена роз’ясненню цього положення. Якщо ми, дійсно, читаємо молитву Господню на славу Божу, ми не можемо просто молитися про їжу для себе. Ми повинні молитися про потреби цілого світу, де є мільйони тих, хто голодує і багато хто помирає з голоду. І під час щирої молитви ми часто отримуємо від Бога відповідь, що треба зробити нам самим.
У деяких релігіях вважається, що кожна провина спричиняє за собою невідворотне покарання. А християнство і юдаїзм засновані на вірі, що Боже прощення можливе, незважаючи на суворість Божого суду. Що б людина не накоїла, і які б юридичні наслідки не спричинив її вчинок, Бог може простити того, хто до Нього звернеться, бо Він його любить. Ісус каже, що про Боже прощення треба молитися постійно (бо ми постійно грішимо), і тоді Бог прощатиме нас стільки разів, скільки знадобиться.
Проте є одна умова Божого прощення, про яку говориться в самій молитві: ми теж повинні прощати інших. Серце, що не відкрилося для прошення, не зможе прийняти і прошення від Бога. Про це детально говоритиметься в 18-му розділі Євангелія від Матвія.
Молитва закінчується на сумній і реалістичній ноті. Ісус вірив, що настає час Божого суду, і закликав Своїх послідовників молитися про спасіння. Це треба постійно робити і зараз всім християнам, що живуть у світлі Пасхи, під водійством Святого Духа. Ще прийдуть важкі часи для світу, церкви, наших сердець і життів, коли все здаватиметься безпросвітним. І не варто сподіватися, що ми зможемо позбутися сил пітьми самотужки: нам слід молитися Богові про спасіння від зла в будь-яких його формах.
Ісус знав, наскільки ми потребуватимемо такого спасіння. Наш Небесний Отець хоче, щоб ми молилися щодня, осягаючи Його любов, отримуючи нові знання і удосконалюючись у служінні Йому. Що ж нас зупиняє?