«Як Ісус те почув, Він відплив звідти човном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, народ із міст пішов пішки за Ним. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилосердивсь над ними, і їхніх слабих уздоровив. А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: Тут місце пустинне, і година вже пізня; відпусти народ, хай по селах розійдуться, і куплять поживи собі. А Ісус їм сказав: Непотрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! Вони ж кажуть Йому: Не маємо чим тут, тільки п’ятеро хліба й дві рибі. А Він відказав: Принесіть Мені їх сюди. І, звелівши натовпові посідати на траві, Він узяв п’ятеро хліба й дві рибі, споглянув на небо, поблагословив й поламав ті хліби, і дав учням, а учні народові. І всі їли й наситились, а з кусків позосталих назбирали дванадцятеро повних кошів… Їдців же було мужа тисяч із п’ять, крім жінок і дітей. І зараз звелів Ісус учням до човна сідати, і переплисти на той бік раніше Його, аж поки народ Він відпустить.»
Уявіть себе одним із персонажів цієї історії; тут можна багато чому навчитися. Спершу згадайте, коли ви останній раз були дуже засмучені. Можливо, це сталося після смерті друга, або після того, як ви втратили роботу, або коли вам довелося покинути улюблений дім. Вам хотілося подумати, можливо, помолитися наодинці, щоб вас ніхто не турбував. Потім уявіть, що тихе місце, які ви вибрали для цього (наприклад, маленька церква) почало заповнюватися сотнями людей через весільну церемонію. Як би ви на це відреагували?
Реакція Ісуса на подібну ситуацію вражаюча. Він щойно втратив Івана, Свого родича і сподвижника, і це було наочним прикладом того, що чекає попереду на Нього самого. Та все ж, коли Ісус пішов на віддалений пагорб, щоб побути в тиші і самотності, люди відшукали Його і стовпилися навколо. І тоді Ісус перетворив Свою печаль про Івана (і, можливо, печаль про Себе самого) у співчуття цим людям, які потребують Його. Уявіть себе одним із дванадцяти апостолів або їх друзів, які стояли поблизу, але в боці від натовпу. Ви бачите, що Ісус піклується про людей, і вам теж хочеться зробити для них щось добре. Тому ви підходите до Учителя з пропозицією відправити всіх до поселення купити їжі, щоб вони не залишилися голодними в такому віддаленому місці.
Ісусу завжди подобалося, коли Його учні ділилися з Ним ідеями, які свідчили про їх увагу до інших, але Він вражаюче уточнював їх. Якщо ви дійсно піклуєтеся про людей, чом би вам не дати для них щось поїсти? Можливо, це звичайний заклик до дії, але Ісусове запитання починає здаватися нам дивним, а такий план – нездійсненним. Ми протестуємо: я не можу цього зробити, для цього в мене немає ні часу, ні сил. Усе що в мене є, це…
Але наступний крок знову схожий на те, як Господь здійснює чудеса. У центрі Його уваги – ваш добрий намір, у даному випадку – нагодувати людей. Ви вважаєте, що це неможливо, але ви готові віддати Йому все, що у вас є, якщо це принесе хоч якусь користь. Звичайно ж, це означає, що самі ви залишитеся голодними, але це вас не зупиняє. Важко описати враження від загадкових дій Ісуса з тією нікчемною кількістю їжі, яку ви Йому принесли. Він молиться, дякує Господові за хліб, якого ледве вистачило б для двох людей, розламує його і доручає вам роздати всім іншим. У результаті сотні людей один за одним отримують скиби хліба, але ви не розумієте, що відбувається і як таке можливе.
Обдумайте цю історію. Перебування учнів поряд з Ісусом обернулося їх служінням. Те ж саме і зараз відбувається з тими, хто знаходиться досить близько до Ісуса, щоб краєм ока побачити, що Він робить. Ми не розуміємо, як можна Йому допомогти, і пропонуємо для цього всі дрібниці, які в нас є. Ісус приймає, як колись хліби і рибу, наші ідеї, гроші, почуття гумору, час, енергію, таланти, любов, обдарованість, красномовство, спритність і все інше. Син Людський показує все це Своєму Отцю з молитвою і благословенням. Потім Він ділить ці дари так, щоб ми, отримавши їх назад, могли поділитися з тими, хто їх потребує. І після цього наші дари – вже не лише наші. Тепер це щось інше – велике, сильне, загадкове. І ми з подивом спостерігаємо за тим, що Бог зробив з тими малими шматками, які ми витягнули з наших скромних запасів і запропонували Йому. Вони стали частиною істинного християнського служіння.
Звичайно ж, в історії, розказаній Матвієм, криється щось більше, ніж вражаючий приклад християнського покликання. Дванадцять наповнених кошів є символом Ісусового наміру відродити дванадцять родів Ізраїлю як Божих людей. Матвій розповідає тут про Ісуса як про нового Мойсея. Євангеліст нагадує нам про те, що за Мойсеєвих часів, коли євреї йшли по пустелі, Господь послав їм манну – особливий хліб з Небес. Але на цьому схожість Ісуса з Мойсеєм закінчується. Можливо, Ісус відразу розстався з усіма людьми, яких Він нагодував, бо не хотів, щоб вони юрбилися навколо Нього, прославляли Його за здійснене диво. На відміну від Мойсея Ісус не хотів вести за Собою величезний натовп або отримати військову перемогу над Божими ворогами. Ісус знову шукав самотності, передчуваючи те, що Йому належить відчути при розп’ятті на хресті. Якщо ви хочете піти за Христом, віддати Йому все, що у вас є, заради служіння людям, ви повинні пам’ятати, чого це було варте Ісусові.