«Тоді фарисеї пішли й умовлялись, як зловити на слові Його. І посилають до Нього своїх учнів із іродіянами, і кажуть: Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і наставляєш на Божу дорогу правдиво, і не зважаєш ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся Ти. Скажи ж нам, як здається Тобі: чи годиться давати податок для кесаря, чи ні? А Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте? Покажіть Мені гріш податковий. І принесли динарія Йому. А Він каже до них: Чий це образ і напис? Ті відказують: Кесарів. Тоді каже Він їм: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже. А почувши таке, вони диву далися. І, лишивши Його, відійшли.»
Йшла передвиборча кампанія, і політики активно займалися агітацією. Всюди снували журналісти, які брали в них інтерв’ю, фотографували, влаштовували дискусії. Здавалося, на радіо і телебаченні не було інших тем, окрім майбутніх виборів.
Усі телеканали країни хотіли отримати провідних політиків, які незабаром зрозуміли, навіщо вони потрібні. Виявилось, що нікого не цікавить, як вони збираються вирішувати насущні проблеми країни. Замість цього спеціально підготовлені люди в студії з нетерпінням чекають відповідного моменту, щоб поставити каверзне питання, поставити політика в незручне становище, знайти його вразливі місця і прилюдно висміяти… А глядачі більше обговорюють саму телепередачу, ніж політичну програму кандидата, чого і домагалися ведучі.
Каверзні питання з метою обчорнити людину, яка пропонує своє рішення громадських проблем, практикувалися з давніх часів. Питання, яке фарисеї поставили Христу, поза сумнівом, було двозначним. Питання про сплату податку кесареві викликало в Ізраїлі багато суперечок. Уявіть, що у вашу країну вторглися чужоземці, які примушують вас платити податок у нагороду за це! Як би вам це сподобалося? Така несправедливість і до цього дня є причиною повстань і революцій.
Коли Ісус був ще дитиною, один з єврейських лідерів саме через такі податки підняв заколот, який був безжально придушений римлянами. Після цих подій уся країна наповнилася хрестами з вмираючими на них революціонерами, щоб у людей не залишилося вибору – платити чи не платити податки кесареві. Можна сказати, що питання фарисеїв Ісусові містило в собі явну загрозу: тільки скажи, що податки платити не обов’язково, і закінчиш своє життя на хресті.
У той же час багато людей, які повірили в Ісуса як у Месію, чекали, що Він буде проти податку. Адже істинний цар, що прийшов встановити Царство Боже, не може визнавати права кесаря. Чи не так? А якщо Ісус не збирається позбавити народ від податку кесареві, навіщо ж вони пішли за Ним з Галілеї? Навіщо всі євреї кричали цій людині «осанна» кілька днів тому? Якби Ісус був на місці якогось політика в телестудії, ведучий був би в захваті від питання про податки, яке мало привести Його в замішання.
Перш ніж відповісти, Ісус просить фарисеїв дати Йому монету. Це вже початок Його відповіді – і перший випад проти Своїх опонентів. Саме динарій в руках у фарисеїв показує, що вони самі використовують ці ненависні гроші, призначені для податку.
Динарій викликав відразу ще і тому, що на ньому було зображення кесаря, а єврейські традиції взагалі забороняли людські зображення. Більше того, на обідку монети був вигравійований напис, який викликав здригання в будь-якого правовірного єврея: кесар був названий «Сином Божим… і первосвящеником». Як може єврей тримати в руках таке блюзнірство?
Ісус дивиться на динарій з найбільшою відразою, як на дохлого щура, і запитує у фарисеїв: чиє це зображення і кого має на увазі подібний напис? Тим самим Ісус вже виразив Своє ставлення до кесаря, не сказавши нічого, що дозволило б звинуватити Його в нелояльності до влади. Ісус повернув питання фарисеїв та іродіан проти них самих, завдавши їм зустрічного удару.
Вони були вимушені відповісти, що і зображення, і напис на динарії представляють кесаря. «Тож віддайте кесареве кесареві», – каже Ісус; іншими словами – платити кесареві краще його власними монетами, чи не так? Цією відповіддю Він усіх вкрай здивував. Що Він мав на увазі? Адже Його фраза була схожа на заклик «відплатити ворогові тією ж монетою» і звучала революційно, але Ісус, Який стоїть з динарієм у руках, виглядав так, ніби Він згоден із сплатою податку…
«А Богові (віддавайте) Боже!» – продовжує Ісус. Усі уражені ще більше. Чи не має Він на увазі, що Царство Боже все ж вище за царство кесаря? Давайте розберемося. Ісус не намагається висловитися з питання про взаємини Бога зі світською владою. Суть у тому, що Ісус підриває репутацію фарисеїв, які претендують на роль найблагочестивіших людей. Хіба вони не лицемірили, коли платили податок кесареві, постійно кажучи про Бога?
Як ми вже знаємо, Ісус сказав Своїм учням, що Йому належить розділити долю Своїх попередників, розіпнутих за повстання проти кесаревого податку. Ісус продовжував йти прямо назустріч цій небезпеці, але заради Своєї власної мети. Царство Боже візьме перемогу над царством кесаря, але не військовими засобами: Божа любов і Його влада переможуть імперію набагато могутнішу, ніж Римська, – імперію зла і смерті. Про це буде розказано в наступному розділі.