«Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати. Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комаря, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди! Фарисею сліпий, очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що пророкам надгробники ставите, і праведникам прикрашаєте пам’ятники, та говорите: Якби ми жили за днів наших батьків, то ми не були б спільниками їхніми в крові пророків. Тим самим на себе свідкуєте, що сини ви убивців пророків. Доповніть і ви міру провини ваших батьків! О змії, о роде гадючий, як ви втечете від засуду до геєнни?»
Ми дісталися до котеджу увечері. Прекрасний літній день згасав, і промені сонця, що заходило, пробивалися вдалині крізь високі дерева, що росли в кінці саду. У вечірньому освітленні котедж виглядав казково. Чорні дрозди сиділи на його солом’яному даху, у вікні на фронтоні мерехтіло світло, старі кам’яні стіни здавалися рожевими.
Ми зайшли всередину будівлі і були неймовірно шоковані. У всіх кімнатах підлога була вистелена старими газетами, обривки килима були брудні і явно погризені мишами. Двері гойдалися на поламаних завісах, біля кухні стояли пляшки з молоком, що протухнуло. Звідкись був чутний звук води, що крапає з дірявої труби. Джерелом мерехтливого світла була самотня гола лампочка посеред першої кімнати. Усередині цього будинку жило справжнє людське горе, але, дивлячись зовні, ми ніколи б про нього не здогадалися.
Психіатри кажуть, що в наших снах будинок символізує саму людину. Чистота чи веселий безлад, колір стін і даху будинку відбивають характер власників, їх смак і настрій. «Будинки живуть і помирають», – писав Т. С. Еліот у «Чотирьох квартетах». А помирати будинки найчастіше починають зсередини.
Найголовнішим звинуваченням Ісуса проти фарисеїв було те, що вони схожі на такий тужливий і жахливий будинок. Зовні вони виглядали настільки благопристойно, що справляли сильне враження на оточення. Свідки їх скрупульозного дотримання Закону вважали фарисеїв кращими представниками єврейського народу, людьми найвищих чеснот, угодними Богові.
Але варто відкрити вхідні двері, і ви будете уражені побаченим. «Повні вони здирства й кривди», – каже Ісус (в. 25). Так кажуть про людей, які знають, що вони повинні були б робити, але не можуть із собою впоратися. Ситуація з книжниками і фарисеями була навіть гірша: вони не лише знали Закон, але учили йому інших; проте самі вони не наслідували головні Божі заповіді.
Слід підкреслити, що далеко не всі єврейські законовчителі I століття підходили під такий опис. Фарисей Савл – майбутній святий Павло – ревно виконував усі вимоги Закону (Фил. 3:4-6). Були і такі фарисеї, як Гамаліїл, якого апостол Лука вважає великим учителем (Дії 5:34). А благородний рабин Акіба продовжував читати велику молитву «Почуй, о Ізраїлю, Господь Бог твій, Господь єдиний», коли римляни катували його до смерті в 135 р. Р. Х. Значить, і в юдейській традиції були свої святі.
Але в нас є всі підстави припускати, що багато фарисеїв заслуговували звинувачень Ісуса. Вимога суворого дотримання Тори задовольняла їх національні амбіції, але вони навіть не приступали до справжньої духовної боротьби за чистоту дому зсередини, а не тільки зовні.
І знову треба підкреслити, що ця критика фарисеїв стає зрозумілою тільки в рамках усієї картини, яку зображує Матвій. Ісус прагнув досягти справжнього оновлення, якого неможливо досягти на шляху найстараннішого дотримання Тори, якого вимагали фарисеї. Христос був готовий перейняти на Себе всю гріховність світу, включаючи ту, яку Він викриває в цьому розділі. Було б помилкою сприймати Його слова як осуд низьких моральних рис конкретних людей.
Але ми не повинні випускати з уваги одне важливе зауваження Ісуса наприкінці цього уривка. Він каже про те, що самозвані учителі Його часу схожі на своїх попередників, вбиваючих пророків і істинних праведників. Хоча фарисеї протестують (здавалося б, справедливо) проти подібних звинувачень, Ісус знає, що вони готові завершити справи своїх предків, стратив Його самого.