«Як минула ж субота, Марія Магдалина, і Марія Яковова, і Саломія накупили пахощів, щоб піти й намастити Його. І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: Хто відвалить нам каменя від могильних дверей? А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий… І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу, і жахнулись вони… А він промовляє до них: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас, там Його ви побачите, як Він вам говорив. А як вийшли вони, то побігли від гробу, бо їх трепет та страх обгорнув. І не сказали нікому нічого, бо боялись…»
Кінець Євангелія від Марка пропав. У цьому я впевнений. Два кращі рукописи, обидва IV століття, обриваються на цих словах. Різні варіанти закінчень, що збереглися в інших манускриптах (про них я поговорю в наступному розділі) явно були написані пізніше, переписувачами, які, як і я, розуміли, що Марко не міг зупинитися на цьому місці, і намагалися заповнити пропуск.
Звичайно, є і такі коментатори, яким здається доречним завершити оповідання саме так, – жінки біжать у страху і мовчать про побачене – але я не належу до їх числа. Я цілком переконаний у тому, що продовження було. Найперший рукопис Євангелія від Марка, як я вважаю, постраждав, остання сторінка або край сувою відірвався, можливо, випадково (таке нерідко відбувалося зі сувоями і книгами стародавнього світу, буває і зараз).
Але давайте спочатку розберемося з тим, що в нас є, а не з тим, чого немає. Три жінки, яких Марко назвав у числі тих, які були присутніми при страті (а дві з них відмітили також місцезнаходження могили, і ця подробиця також, очевидно, свідчить про точність передання), як тільки субота минула, тобто увечері після заходу, купують пахощі, а вдосвіта неділі (перший буденний день єврейського тижня) йдуть до гробниці, побоюючись, що їм буде нелегко відсунути від її входу масивний камінь, і розраховуючи попросити когось про допомогу.
Звернемо увагу на те, про що жінки не говорять дорогою – а говорили б, якби вся повість була пізнішою релігійною вигадкою: вони йдуть не для того, щоб свідчити про Ісусове воскресіння – подібне диво взагалі не укладається в їх поняття. Вони йшли для того, щоб довести до кінця похоронний обряд, сумний, але важливий обов’язок. Умастити тіло померлого було потрібне як з любові до нього, так і для того, щоб запах розкладання не просочив гробницю, куди належить класти нових небіжчиків, поки не настане пора зібрати кістки Ісуса і скласти їх в осуарій (друге поховання).
І – раптове потрясіння. Камінь вже відсунутий убік. На тому місці, де поклали тіло Ісуса, сидить юнак у білому одязі і спокійнісінько пояснює, що Ісус воскрес з мертвих і чекає Своїх друзів у Галілеї. Жінкам велено було передати це повідомлення учням. Особливо названий Петро – швидше за все, не тому, що він займав серед учнів перше місце, а щоб дати зрозуміти: навіть його триразове зречення не викреслює його з числа Ісусових друзів. Він не безнадійний.
Зрозуміло, що жінки помчали додому, налякані до смерті. Попутно вони пробігли повз кількох чоловік, і не сказали їм ні слова. Вони були, кажучи сучасною мовою, шоковані.
Сучасні коментатори доклали чимало зусиль для того, щоб довести, ніби Марко неодмінно хотів обірвати оповідання саме на цьому місці і полишити нас у пітьмі і невизначеності. Марко, кажуть нам ці коментатори, написав книгу таємниць і загадок. Його персонажам раз у раз наказується дотримувати мовчання, от жінки і послухалися. Ніякого вам дешевого щасливого кінця, кажуть коментатори, Марко написав куди виразнішу книгу, дивну, дратівливу загадку, над якою кожен читач замислюватиметься, гадаючи, що ж сталося насправді і що б це означало. Віддамо належне витонченості і силі уяви цих коментаторів, але мене вони не переконують.
Ісус у Марка багаторазово каже учням про майбутні страждання і смерть і про те, що Він воскресне з мертвих. Вони не розуміють, сприймають Його слова як іносказання і загадку. Але Він каже прямо, і Марко хоче, щоб ми бачили в його словах не іносказання, а істину. Після переображення Він заборонив учням розповідати про це, «поки Син Людський із мертвих воскресне» (9:9). В той момент подібна вказівка спантеличила учнів, але Марко зовсім не хоче, щоб і його читачі нескінченно роздумували, запитуючи, що ж означає це «воскреснути з мертвих» (9:10).
На всьому протязі Євангелія Марко виставляє Ісуса істинним пророком і тепер показує нам, як збулася перша частина Його пророцтва про долю, яка чекає Його в Єрусалимі. Хіба міг він перервати розповідь у той момент, коли тільки збирався розповісти нам про те, як збулася і друга частина пророцтва?
Можна було б допустити, що Марко зупинився на цьому місці, якщо він припускав, що його книгу читатимуть на зібраннях вірних, і в цей момент викличуть когось з живих свідків, щоб ті розповіли про побачене в перший день Пасхи або незабаром після того. Але набагато вірогідніше, що він все-таки написав закінчення – про те, як жінки розповіли все учням, і ті пішли до гробниці, а потім (судячи з віршів 14:28 і 16:7), у Галілеї, вони знову зустріли Ісуса. Думаю, на завершення книги Ісус завіряв учнів у тому, що Він знову живе, хоча і оновленим, але тілесним життям, а також Він покладав на них місію, яку їм належало віднині виконувати (13:10; 14:9). Кінцівка книги могла бути досить короткою, але вона дуже суттєва, оскільки закінчення завжди зводить воєдино всі намічені в книзі теми.
Але, як відомо, необхідність може звернутися в богословську чесноту. Можливо, Провидінню угодне було, щоб Євангеліє від Марка, у тому вигляді, в якому ми його отримали, заохочувало нас глибше замислюватися не лише над вірою ранньої Церкви у воскресіння Ісуса, але і над нашою власною вірою. Історія обривається, і прогалину доводиться заповнювати самостійно. Чи приймаємо ми Пасху як щось давно відоме і надокучливе, або нас приголомшує небувала і нова справа Божа? Що нам відомо про воскреслого Владику? Куди Він йде тепер, упереджаючи або випереджаючи нас? Яку місію покладе на нас нині, щоб ми несли «Благу звістку Царства» в усі кінці землі?