«А як Він перебував в одному з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, Ти можеш очистити мене! А Він руку простяг, доторкнувся до нього й сказав: Хочу, будь чистий! І зараз із нього проказа зійшла… І звелів Він йому не казати нікому про це. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, як Мойсей наказав, на свідчення їм. А чутка про Нього ще більше пішла, і багато народу приходило слухати та вздоровлятись від Нього з недугів своїх. Він же відходив на місце самотнє й молився.»
Уявіть собі людину, поміщену у в’язницю за велике шахрайство. Що станеться, коли вона, відбувши свій термін, повернеться в суспільство, прийде до своїх колишніх хазяїв і знову проситиметься до них на роботу? Насправді, що буде, якщо вона візьме і заявиться до будь-якого працедавця і попросить роботу, яка пов’язана зі зберіганням чужих грошей? Чи повірить їй хтось, якщо вона скаже, що виправилася?
Тепер уявіть людину з першого століття, що страждає від важкої і надзвичайно заразливої хвороби. Усі знають, що її тіло – суцільна зараза. Роками вона вимушена поневірятися за межами міста. Родичі залишають їй їжу, але остерігаються наближатися до неї, коли вона підходить, щоб її підібрати. І раптом одного разу вона з’являється в центрі міста і заявляє, що зустріла мандруючого проповідника, який її зцілив. Чи повірить їй хто-небудь?
Коли Ісус зціляв людей, Він часто піклувався не просто про те, щоб повернути людині тілесне здоров’я. У тому світі, задовго до появи сучасної медицини, хвороби, від яких страждали люди, часто супроводжувалися суворими приписами. Древні єврейські закони про чистоту не були якимись спеціальними табу, які винаходили законники; ці закони були еквівалентом того, що ми сьогодні вважаємо нормальною гігієнічною практикою, як наприклад звичка мити руки після туалету і перед тим, як торкатися до їжі. Приписи, згідно з якими люди з серйозними шкірними захворюваннями піддавалися ізоляції, не були дозвільними заборонами. Вони були потрібні для того, щоб запобігати поширенню хвороби. Така була причина появи більшості приписів про «чисте» і «нечисте».
Цим пояснюється те, чому Ісус у цьому і в ще одному схожому випадку (17:12-19) каже хворому (чи хворим) піти і показатися священикам. У всіх містах і селах місцеві священики діяли як учителі і охоронці Закону. Якщо хтось хотів, щоб його визнали здоровим і чистим, він повинен був піддатися стандартній процедурі, наказаній Законом (Лев. 13), і саме священик повинен був оглянути людину і оголосити її чистою чи нечистою. Ісус хоче зцілити людину; але Він також хоче, щоб та змогла повернутися до своєї сім’ї, у своє село, щоб її община прийняла її як свого повноправного члена. Тому зцілений повинен піти до священика; і, як тільки видасться випадок (тобто в наступне його паломництво в Єрусалим), він повинен принести жертву, наказану в Законі, щоб виразити Богові вдячність належним чином.
Але головне в цій історії з прокаженим – не веління піти до священика, а сама дія Ісуса, проста і наповнена глибоким сенсом. Він простягнув руку і доторкнувся до хворого. Сьогодні ми знаємо з психології, наскільки потужний і тривалий ефект викликає своєчасний дотик. Батьки і діти, брати і сестри, закохані і подружжя, друзі і сусіди – усі вони тим або іншим чином торкаються один до одного, в обіймах, у рукостисканні, у поцілунку, у легкому торканні руки. У людському спілкуванні особливо важливі подібні жести, а не слова. Тому втратити можливість такого контакту – не менш жахливо, ніж втратити слух або зір. Досконала любов виражається через дотик.
Роками, як ми можемо припустити, до цієї людини ніхто не торкався. Її тіло зрешетила хвороба; тривалий час вона буквально пожирала її плоть. Ми насилу можемо уявити собі те почуття захвату і щастя, яке викликав у прокаженого дотик Ісуса.
Теоретично ця дія повинна була перетворити Ісуса формально на нечистого і зараженого хворобою. Але, як і в багатьох інших зціленнях, усе було інакше. Чистота Ісуса, Його цілюща сила «заразили» людину, а любов і благодать Спасителя, Який доторкнувся до неї, проникли в неї, подібно до гарячого напою в холодний день.
Лука завершує цю розповідь тим, що ще раз привертає нашу увагу до джерела сили Ісуса. Він умів вислизати від натовпу і йти в пустинні місця для молитви. Якби ми спробували почати робити те ж саме, ми б неодмінно виявили, що можемо – і покликані – знайти способи принести таку ж любов тим, хто потребує її. Як би не змінювалися обставини, у сьогоднішньому світі дуже багато людей, які потребують дотику Ісуса, – у буквальному і переносному сенсі – і очікують, що саме ми дамо їм його відчути.