«А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить. Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв. Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має.
До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього. І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе. А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!
І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?»
Голова ради директорів компанії оглядає кабінет. На порядку денному – важливе рішення, і все це розуміють. «Чи можемо ми прийняти цей проект? – запитує голова. – Ми повинні прийняти рішення». Двадцять заклопотаних облич дивляться на нього, у кожного – своя тека з пропозиціями і в кожного – свої надії і побоювання.
У цю хвилину входить секретарка. «Пробачте, пане Голово, – каже вона, – але ви сказали, щоб я зняла трубку, коли буде дзвінок».
Він покидає кабінет, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Двадцять пар очей проводжають його. Що це за така важлива справа, щоб затримувати рішення? Минає п’ять хвилин.
«Це була моя дочка, – весело пояснює голова, повернувшись у кабінет. – Сьогодні вона брала участь у змаганнях з плавання і перемогла! Це великий день!» І при загальному подиві він продовжує збори.
Яке ваше враження від історії? Ви шоковані чи приємно здивовані? Звичайно, якщо врахувати первинну роль бізнесу в західному світі за останні сто років, для керівника фірми, щонайменше, дивно відстрочувати ухвалення життєво важливого рішення через змагання з плавання, в яких бере участь його дочка. Це суперечить нормі.
І лише коли ми відчуємо всю абсурдність ситуації, ми зможемо оцінити і те, наскільки відповідь Ісуса родичам, що прийшли за Ним, шокувала і Його учнів, і всіх хто там був. Якщо ми в глибині душі хотіли б, щоб наші сім’ї були для нас чимось важливішим, ніж вони іноді є, то ми можемо не сумніватися, що у світі Ісуса єдність і згуртованість сім’ї були набагато, набагато важливішими. І тим сильніше нас були приголомшені люди, які стали свідками більш ніж дивної реакції Ісуса на прихід Його матері Марії і братів, – Якова та інших.
Марко повідомляє нам (Мр. 3:21), що рідні Ісуса злякалися – чи не з’їхав Він з глузду. Іван каже (Ів. 7:5), що вони не вірили в Нього і в те, що Він робив. Лука пропонує інше пояснення. Перед нами – звичайний візит родичів і – удар, який їм наніс Ісус. «Хто Мати Моя? Хто Брати Мої?» (Тобто найближчі родичі як в єврейському менталітеті, так і в розумінні язичників.) «От вони!» – і Він вказує на різношерстий натовп, що набився в будинок: «Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!»
Тут ми повинні почути відгомони притчі про сіяча в попередньому уривку. Люди, які оточують Ісуса, відтворюють притчу про зерно, посіяне в добрий ґрунт. Вони чують слово Боже і приносять плід. От як важливе Царство: воно навіть важливіше, ніж обов’язки перед сім’єю, які самі по собі цілком нормальні. Ісус зовсім не схожий на бізнесмена, що пішов з головою в роботу і забув про сім’ю. Важко уявити собі людину, яка була б уважнішою по відношенню до своїх рідних, ніж Ісус, та все ж Він знає, що слово Боже куди важливіше за сімейні узи. Горе тим проповідникам, пастирям або богословам, які наводять цей епізод як реабілітацію неуважності до власних сімей, – вони, ніби, зайняті Божою справою! Нерідко цим намагаються виправдати свій кар’єризм і егоїстичну зосередженість на роботі, неначе робота є те головне, що визначає нашу особистість і наше становище в суспільстві. Але тут таїться і ще одна небезпека – дозволяти обов’язкам, неважливо яким саме, пом’якшувати і в результаті зводити нанівець абсолютні вимоги Слова Божого. Ісус, знаючи, що Його рідні не зрозуміли Його покликання (але сподіваючись, що свого часу вони його зрозуміють), не міг дозволити їм відвернути Себе від тієї життєво-необхідної справи, якою Він був зайнятий.
Цей вражаючий конфлікт між старим світом з його сімейними узами і новим світом Євангелія є видимим вже в застереженнях, що прозвучали на початку цього фрагмента. Бог творить щось нове, і це не можна тримати в секреті. Навіть якщо ви спробуєте, з цього нічого не вийде, оскільки минув час, коли все таємне стане явним, коли пітьму змінить світло, коли Боже Царство проявиться в усьому своєму блиску, – і все те, що приховане зараз, стане відомим усім. З погляду Луки, такі події, як розп’яття і воскресіння Ісуса, зішесття Святого Духа, покладання на Церкву місії і її ріст, падіння Єрусалиму, – роблять явним те, що було прихованим у ранньому служінні Ісуса. Бог завжди так діє, і дуже скоро стане зрозуміло, хто дійсно слухав Слово і наслідував його.
На озері учні, а з ними – і ми з вами, отримали наочний урок. Коли всі власні ресурси вичерпані, нам не залишається нічого іншого, як віддатися на милість Ісуса, окрім Нього ніхто і ніщо не зможе нам допомогти. Вибір на користь віри має бути абсолютним. Або ми довіримося Йому, або ми виявимося одні в бурхливому морі життя. Лука використовує цю історію, щоб підвести нас до питання: «Хто ж це?» Відповідь на нього буде дана в наступному розділі. Але ця історія паралельно піднімає питання нашої віри. Ми лише тоді утямимо, хто такий Ісус, коли зрозуміємо, що відповісти на це запитання можна тільки в абсолютній довірі і послуху Йому.