«А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене… А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. А всі плакали та голосили за нею… Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила… І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.»
Ми не знаємо точно, чи був Лука лікарем, хоча тому є непрямі свідчення в самому Євангелії, а також Павло згадує про нього як про «улюбленого лікаря» (див. Кол. 4:14). Але якщо він і дійсно був лікарем, то він напевно гірко усміхнувся, коли писав вірш 43. Йому доводилося зустрічати подібних пацієнтів, що безрезультатно витрачали все, що в них було, на лікарів. У світі, де не знали досягнень сучасної медицини, де не було жодної безкоштовної медичної допомоги чи системи особистого страхування, нормальне здоров’я було дорогоцінною, але крихкою річчю. Життя тих, у кого його не було, перетворювалася на нескінченну низку хвороб і убогості. І не було анінайменшого шансу вирватися з цього кола.
Лука наслідує Марка, поміщаючи розповідь про жінку, що прохворіла 12 років, в історію про 12-річну дочку Яіра. (Можливо, тут чується відгомін іншої розповіді Луки – про 12-річного Ісуса?) Окрім цього збігу історії мають і інші точки дотику. Ісус закликає Яіра до віри відразу після слів про те, що віра врятувала жінку. Якщо віра Яіра повинна допомогти в зціленні його дочки, то відправною точкою віри повинна послужити фраза, яку Ісус вимовляє в Яіровій присутності. Він сказав, що з Нього вийшла сила, перш ніж дізнався, кого саме вона зцілила. (Ця фраза Ісуса примітна сама по собі і багато що говорить про те, якою ціною давалися Ісусові численні зцілення.) Якщо дотик до Ісуса мав такий ефект, то хто знає, що може статися, якщо Ісус сам прийде до померлої дівчинки і доторкнеться до неї?
Звичайно, дотик відігравав важливу роль в обох випадках. У світі, де не було сучасної гігієни (мило, як відомо, винайшли тільки в середні віки, а про такі елементарні для нас речі, як водопровід і каналізація, можна було лише мріяти), пов’язані з чистотою приписи були життєво потрібні для підтримки громадського здоров’я. Кодифікація і ретельна розробка цих правил в юдейських Писаннях і пізніших документах перетворилися на справжнє мистецтво. З цих правил виходило, що два найочевидніші джерела осквернення – це трупи і жінки з внутрішньою кровотечею.
Іншими словами, читач першого століття, наткнувшись на цю подвійну розповідь, прекрасно розумів, що Ісус осквернився двічі. У першому випадку Він ніяк не міг уникнути осквернення: жінка підійшла і сама доторкнулася до Нього. І хоча Він не знав ні того, що вона зробила, ні того, чим вона була хвора, формально Він осквернився. Частково саме тому жінка хотіла залишитися непоміченою і боялася відкритися, а коли їй все-таки довелося це зробити, виправдовувалася, немов винувата. У другому випадку, проте, Ісус діє цілком усвідомлено і торкається до мертвого тіла. Як і в епізоді з сином вдови в Наїні (7:11-17), сама ця дія була порушенням заборони; і в даному випадку теж ефект був миттєвим і приголомшливим.
В обох випадках – жінки і дівчинки – ми бачимо особливий інтерес Луки до історій за участю жінок. Загальновідомо, що він більше підкреслює їх роль, ніж це роблять інші євангелісти. Але в обох випадках ми знаходимо і ознаки того, що мало статися із самим Ісусом. Описуючи епізод за епізодом, Лука наполегливо вказує на те, ким є Ісус. В той же час він готує читачів до власного роз’яснення того, з якою метою прийшов у світ Ісус. Коли Лука розповідає про вхід Ісуса в Єрусалим і про Його арешт і смерть, його головна тема – замісний характер смерті Христової. Ісус, не винен ні в чому, за що можна було б засудити Його на розп’яття, займає місце винних, тих, хто із самого початку накликав на себе цей вирок. У даному уривку цей мотив вже проглядається. Ісус переймає на Себе скверну хвороби і смерті, але сила Його любові – а саме любов передусім сяє в цих історіях – обертає цю скверну в зцілення і надію.
Цю звістку Лука повторив би для нас і сьогодні, з якою б проблемою ми не зіткнулися. Присутність Ісуса, Його дотик до скверни земних проблем є те, в чому ми маємо потребу і що нам обіцяно в Євангелії. Співпереживаючи персонажам Луки, ми виявляємо, що Ісус спокійно йде поряд з нами в нашому життєвому безладу і наших страхах. Він вітає наш трепетний дотик до Нього і повеліває: «Не бійтеся!»