Луки 12:13-34 – Притча про нерозумного багача

«І озвався до Нього один із народу: Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною. А Він відказав йому: Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника? І промовив до них: Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його. І Він розповів їм притчу, говорячи: В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх? І сказав: Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?… Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога. І промовив Він учням Своїм: Через це кажу вам: Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу. Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті! Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного? Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся? Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них! І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться. Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно. Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!

Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство. Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі не старіючі, невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить. Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше!»

Сучасний західний світ заснований на тривозі. Ви бачите її на лицях людей, що поспішають на роботу. Ще більше тривоги ви бачите на лицях людей, коли вони йдуть з роботи додому. Результатом робочого дня стала втома, але тільки не рішення життєвих проблем. На втомлених і розгублених лицях легко прочитати безмовне питання: «Для чого все це?» Світ процвітає за рахунок людей, які ставлять перед собою і іншими все більш високі планки. І всю решту часу людей займає одне – чи вдасться їм здолати поставлену планку. Якщо вдасться – вони зададуться новими цілями. Якщо ні – вони визнають себе невдахами. Хіба ми думали, що в нас буде таке от життя?

Попередження Ісуса вказують на те, що більшість людей в історії стикалися з одними і тими ж проблемами. Розрізняються хіба що рівні занепокоєння і тривоги. Багато Ісусових слухачів ледве мали в розпорядженні те мале, що необхідне для життя, і їм завжди погрожувала небезпека втратити одного разу і те, що вони мали. У більшості з них був, мабуть, лише один запасний одяг. Як це буває і сьогодні в нерозвинених країнах, хвороба чи втрата годувальника означала для всієї сім’ї нужду і поневіряння в майбутньому. Але якраз таким людям, а не тим, що піклуються про засоби на модну машину чи на відпустку за кордоном, адресував Ісус ясну і вражаючу заповідь – не піклуватися про їжу і одяг.

Тепер ми знаємо, що тривога і занепокоєння самі по собі можуть бути вбивцями. Стреси і тривоги можуть призводити до хвороб або їм сприяти, створюючи порочне коло, в якому одне людське занепокоєння накладається на інше і розірвати яке здатні, можливо, лише гумор і здоровий глузд. Як і багато що у вченні Ісуса, те, про що Він говорить тут, торкається самої суті нашого способу життя. Ісусове вчення привносить до нашого життя здоровий глузд і нове дихання. Але Його застереження і заповіді йдуть ще далі, досягаючи самого коріння того неприйняття, з яким зіткнулася Його звістка про Боже Царство. Тут була не просто добра порада – як жити щасливим і безтурботним життям. Тут був виклик, що перевертає з ніг на голову світ, в якому жив Ісус.

Позиція людини, яка хотіла, щоб Ісус виступив суддею в її спорі з братом з приводу спадку, характерна. Саме з цієї позиції багато юдеїв, Ісусових сучасників, дивилися на своє володіння Святою Землею. Ця Земля була не просто місцем, де їм довелося жити. Як тоді, так і сьогодні, володіння Святою Землею було життєво важливим юдейським символом. Сім’ї міцно трималися за свою спадщину як з релігійних, так і з економічних причин.

Ісус прийшов із звісткою, що Бог змінює звичні цінності. Він не змушував Ізраїль відмовитися від захисту своєї території; Він пристрасно бажав обдарувати людей всякої раси і національності благодаттю і новим життям. Наскільки Ісус міг бачити, Ізраїль наражався на небезпеку уподібнитися людині з наведеного фрагмента, що забажала забезпечити себе надійним багатством на як можна більший термін. Як цілі суспільства, так і окремі люди можуть впасти в цю помилку, і реакція Бога буде такою ж: «Нерозумні!» Життя і Царство Боже – це щось зовсім інше.

По суті справи, Царство Боже – у тому, що Божа любов і влада підкорюють собою весь світ, так що люди, створені за образом Божим і ніжно улюблені Богом, можуть заспокоїтися, усвідомивши, що Бог управляє всім. Звернення уваги на птахів і квіти не учило якомусь містичному ставленню до природи, а спонукало до вдумливого роздуму: Бог-Творець щедрий і бажає дати вам Царство. У центрі цього заклику лежала відмінність, яку слід було визнати Ізраїлю: між «народами світу» і тими, хто називає Бога «Отцем», між язичниками і Ізраїлем. Якщо боги, яким ви поклоняєтеся, далекі від вас або якщо вони – просто природні безособові божества, то, звичайно, ви відчуватимете тривогу. Але якщо Бог – це Отець, Який називає вас Своїми дітьми, то як ви можете не вірити такому Богові?

Завершальний заклик, який не раз ще прозвучить в оповіданні Луки, зовсім не обов’язково означає, що всі Ісусові послідовники повинні відмовитися від всякої власності. Сам Лука в Діях Апостолів описує таких членів християнських громад, які продовжували жити у власних будинках і розпоряджатися своїм майном, і при цьому немає жодних натяків на те, що вони люди «другого сорту» або відступники з числа народу Божого. Ісус повертається до суперечки про розділ спадку, з чого і починається наш уривок, і займає позицію, протилежну до тих проявів пожадливості, які Він тут помітив.

Коли Він каже про «скарб на небесах» – тут і скрізь – Він не має на увазі скарб, яким ви володітимете лише після смерті. «Небо» – це та сфера створеної Богом реальності, яка, по слову Молитви Господньої, одного разу зійде на «землю» – у наше життя – і цілком охопить його. Важливе те, що Царство Боже протиставляє пожадливості і турботам світу цього цінності і пріоритети самого Бога. Ті, хто вітає Ісуса і Його звістку про Царство, повинні відкинути земне і прийняти небесне.

Попередній запис

Луки 12:1-12 – Подальші попередження

Наступний запис

Луки 12:35-48 – Ісус закликає бути пильними