«А як це оповів, Він далі пішов, простуючи в Єрусалим.
І ото, як наблизився до Вітфагії й Віфанії, на горі, що Оливною зветься, Він двох учнів послав, наказуючи: Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто із людей не сідав. Відв’яжіть його, і приведіть. Коли ж вас хто спитає: Нащо відв’язуєте?, відкажіть тому так: Господь потребує його. Посланці ж відійшли, і знайшли, як Він їм був сказав. А коли осля стали відв’язувати, хазяї його їх запитали: Нащо осля ви відв’язуєте? Вони ж відказали: Господь потребує його. І вони привели до Ісуса його, і, поклавши одежу свою на осля, посадили Ісуса. Коли ж Він їхав, вони простилали одежу свою по дорозі. А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах, і слава на висоті! А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням! А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!»
Кілометр за кілометром, все вище в гору – навіть сьогодні на автомобілі цей шлях здається довгим. Ви вибираєтеся по піщаних пагорбах з Єрихону, найнижчій точці на земній кулі, їдете через юдейську пустелю, підіймаючись все вище. На середині шляху ви досягаєте рівня моря; от ви вже залишили далеко внизу долину Йордана, але вам все ще належить піднятися на досить високе узгір’я. Тут майже завжди жарко; а оскільки дощі тут рідкісні, якщо вони взагалі бувають, тут до того ж майже завжди запорошено.
Саме цією дорогою рухалися паломники з Ісусом на чолі – усе йшло, як Він задумав. Це мало стати вершиною Його історії, Його публічної діяльності, Його покликання. Він добре знав, що чекало Його попереду, і був заздалегідь готовий до цього. Він не міг припинити сповіщення Царства, але це сповіщення могло збутися лише в тому випадку, якщо в Ньому самому утілиться тепер все те, про що Він говорив. Живий Бог зціляв і рятував у Ньому і через Нього, а сили зла і смерті зійшлися воєдино в протистоянні Йому, подібно до того, як фараон і єгипетські війська намагалися перешкодити Виходу юдеїв. Але тут мали статися новий Вихід, велика Пасха[1] Божа, і ніщо не могло перешкодити Ісусу, щоб урочисто здійснити її.
Навіть якщо ви не йдете пішки, а їдете машиною з Єрихону до вершини Елеонскої[2] гори, досягнувши її, ви відчуваєте полегшення і сильну схвильованість. Нарешті, запорошена пустеля змінюється буйною рослинністю, особливо в пасхальний час, у розпал весни. Підйом у гору припиняється, ви досягаєте вершини, і от перед вами виблискує в сонячних променях сам Єрусалим, святе місто, що розкинулося на пагорбі меншого розміру, ніж Елеонская гора, що височіє у вузькій, але глибокій долині. Віфанія і Вітфагія знаходяться на Оливній горі з боку Єрихону. Як тільки ви їх минете, перед вашим поглядом майже відразу ж з’явиться Єрусалим. Подорож закінчена; вона виявилася паломництвом до кінця всіх паломництв; місто Боже перебуває в очікуванні пасхальних урочистостей.
Для Ісуса це царський в’їзд – усе продумано до дрібниць, і має пройти, як по нотах. Тварина, яку Він вибирає (імовірно, по попередній домовленості з хазяями; адже Ісус не вперше у Віфанії!), – це осля. (Слово, яке використовує тут Лука, частіше означає лоша або поні; але автор знав пророцтво про Месію, що їде на молодому осляті із Зах. 9:9; звідти Лука і запозичує це слово.) Як і гроб, в який покладуть тіло Ісуса через (23:53) тиждень, це слово ніколи раніше не використовувалося. Учні уловлюють значення моменту і у своєрідному спонтанному вшановуванні Царя стелять свої плащі перед Ним на дорозі. Вони йдуть вниз, до крутого спуску в долину Кедрон, і натовп починає співати фрагмент з великого псалму хвали (Пс 118), який паломники завжди співали по дорозі в Єрусалим: це переможний гімн, гімн, що вихваляє Бога, Який уразив усіх Своїх ворогів і встановлює Своє Царство. Ісус і сам цитуватиме цей псалом в одній з дискусій в Єрусалимі (20:17). Він сам приходить як здійснення народних сподівань, як відповідь на довге очікування Царя, Який принесе мир на землю із самого неба.
Але все таки і тут знаходяться буркотуни; деякі фарисеї, йдучи поряд з натовпом, несподівано починають турбуватися – а що буде, якщо єрусалимська влада розцінить те, що відбувається як месіанський хід? Ісус знає, Лука знає, і ми, його читачі, знаємо, – що чекає Господа, коли Він прийде в місто. З погляду Ісуса, саме в цьому причина такого вшановування: воно потрібне, бо Він несе із собою Боже спасіння, новий Божий Вихід – через власну Пасху на хресті. Якби це знали і народні натовпи, вони були б збентежені і відчули біду, що незабаром з ними і станеться.
Коли ми входимо в Єрусалим разом з Ісусом, нам не дає спокою одне питання. Чи пустилися ми в це паломництво в надії, що Ісус здійснить деякі наші сподівання і побажання? Чи готові ми співати хвалебний псалом не лише до тих пір, поки Ісус, як нам здається, робить те, що ми хочемо? Довге і запорошене паломництво наших життів надає більшості з нас досить часу, щоб розібратися в мотивах, які спонукають нас йти за Ісусом. Чи готові ми не лише покладати свій одяг на дорозі перед Ним, влаштовуючи ефектне і пишне свято, але і далі йти за Ним – у Його бідах, протистоянні, стражданнях і смерті?
[1] Англійське Passover буквально означає «перехід» і є перекладом арамейського Пасха і др.-євр. Песах. – Прим. пер.
[2] Гора «Елеон» (вірніше, Елайон) з др.-грец. означає гора «Олив». – Прим. пер.