«Відповів їм Ісус і сказав: Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились. Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець. Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав. А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри? Що Ти робиш? Наші отці їли манну в пустині, як написано: Хліб із неба їм дав на поживу. А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові. А вони відказали до Нього: Давай, Господи, хліба такого нам завжди! Ісус же сказав їм: Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме.»
Студент-історик квапився дописати дипломну роботу. Залишався ще цілий розділ про мистецтво певного історичного періоду, про вплив художників на думку і культуру того часу.
Він квапливо обходив музей, зупиняючись у кожному залі і переписуючи у свій блокнот підписи під картинами, інформацію з друкарських листків на стінах. Записував імена художників, дати життя, країну, назви основних робіт. Відмічав, з ким вони дружили, на кого впливали, хто на них впливав. Закінчив свою роботу і поспішив в інший музей.
Диплом він захистив благополучно. Але жодного разу, в жодному музеї, він не знайшов часу відійти убік, подивитися на картину, дозволити художнику поговорити з ним мовою мистецтва.
Ісус явно турбується, як би люди, яких Він годував хлібами і рибами, не уподібнилися цьому студентові. Друкарський матеріал розклеюють на стінах для того, щоб допомогти нам оцінити картину, але сприймаємо ми її очима, розумом, усім серцем. Не можна обмежуватися чисто розсудливою обробкою інформації. Хліби і риби, які Ісус роздав натовпу, повинні були спрямувати очі, розум і серця людей до істинного дару Божого. Тут і зараз Бог дає кожній людині хліб життя. Люди повинні розкрити розуми новій Пасхі, новому Виходу, очоленому Ісусом, який здійснювався прямо в них на очах.
Спочатку настанови Ісуса здаються занадто суворими. Щойно Він здійснив диво, люди схвильовані, вони поспішають до Нього, чекаючи нових знамень, а Він докоряє їм за невірні бажання. Чого ж ще вимагати від людей? Застереження, що прозвучали у віршах 26 і 27, пов’язані з реакцією натовпу, яка була описана вище (в. 15), – скуштувавши їжі в пустелі, люди хотіли проголосити Ісуса царем і чекали, що Він стане звичайним володарем, сильним, цілком від світу цього, і поведе їх на завоювання цього світу. Але хоча Ісус – істинний Цар, влада Його абсолютно інша, не така, про яку мріяв натовп. Про це ще має відбутися розмова в розділі 19.
Він каже натовпу: знамення, які ви отримали – дивовижне годування (ми все ще ведемо рахунок чудесам), – вказує вам шлях до істинної їжі, тієї, яку дасть вам Син Людський (в. 27), до хліба життя, який і є сам Ісус (в. 35). Не думайте, що може зробити для вас Ісус, думайте про те, хто Він є. Лише коли ви навчитеся новому погляду на Нього, ви почнете розуміти, що Він може зробити для вас, що Він хоче для вас зробити. Коли квапливий студент зупиниться і запитає себе, що є усіма цими знаками, він підведе нарешті очі і увійде до світу мистецтва, у світ геніального художника, покинувши світ метушливої і скоростиглої науки.
У цьому місці Євангелія на перший план виходить питання про те, хто є Ісус насправді, і віднині це буде домінантна тема цього і наступних розділів. Він – той, на кому Отець зафіксував Свій знак благословення (в. 27): Бог, немов ювелір, відтиснув Свій фірмовий знак або як цар поставив свою печатку, засвідчивши, що ця людина приходить від Його імені і має рівний авторитет. Ми відчуваємо це в кожному діянні Ісуса: Він робить те ж саме, що в єврейському Писанні робить Бог. Годування в пустелі і ходіння по воді свідчить про це образами, що повертають нас до історії Виходу, – і абсолютно відмінними від неї.
Далі, Бог пред’являє людям певні вимоги. Натовп повинен осмислити слова Ісуса, зрозуміти, що йдеться не про дармовий хліб на першу вимогу, а про хліб небесний, про повне оновлення життя, нові вимоги, які доведеться спочатку визнати. Бог пред’являє людям нові вимоги, і от головне: повірити в Ісуса. Не потрібно порпатися в деталях і уточнювати заповіді, одне тільки потрібне: прийняти цю єдину заповідь, і настане повне оновлення серця.
Особливо треба зрозуміти, що в Ісусі, в усьому, що Він робить, діє той же Бог, Який здійснив Вихід Ізраїлю. Чому євреї вимагають знамення, хоча щойно його отримали? Ймовірно, їм хотілося чогось більш політичного, військового. Якщо б Ісус очолив похід на Єрусалим і стіни пали перед Ним, як наприкінці Виходу стіни Єрихону пали перед Ісусом Навином! Але вимогу нових знамень Ісус не приймає, замість цього Він заявляє, що в Ньому натовп знайде відповіді на всі свої питання – прямо тут і зараз. Мойсей був лише слугою Божим, і на усьому шляху через пустелю Бог давав Ізраїлю не лише фізичний хліб, манну (Вих. 16), що падала з неба, але і духовну їжу, яка підтримувала віру і надію. От що робив Бог для Свого народу тоді, і це ж Він робить нині.
Кульмінація цієї промови – перше з прославлених «Я є» Євангелія від Івана (в. 35). Одне з найбільш важливих висловлювань Ісуса про самого Себе, не дарма ж воно повторене двічі, у віршах 48 і 51. Воно співзвучне іншим твердженням, таким, як 8:12 («Я Світло для світу»), яке нам ще належить розглянути. Це лише один з варіантів сказаного в пролозі: Ісус – Слово, що прийшло від Отця у світ, щоб вершити Його волю. У даному випадку головною темою стає насичення. Поки люди не зрозуміють, хто перед ними, вони отримають хліби і риб, але глибинніший їх голод залишається невтамованим. Вірш 34 можна і до цього дня повторювати в молитві, коли ми просимо про тамування найсуттєвіших наших потреб.