«А багато з народу в Нього ввірували та казали: Коли прийде Христос, чи ж Він чуда чинитиме більші, як чинить Оцей? Фарисеї прочули такі поголоски про Нього в народі. Тоді первосвященики та фарисеї послали свою службу, щоб схопити Його.
Ісус же сказав: Ще недовго побуду Я з вами, та й до Того піду, Хто послав Мене. Ви будете шукати Мене, і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете… Тоді говорили юдеї між собою: Куди це Він хоче йти, що не знайдемо Його? Чи не хоче йти до виселенців між греки, та й греків навчати? Що за слово, яке Він сказав: Ви будете шукати Мене, і не знайдете; а туди, де Я є, ви прибути не можете? А останнього великого дня свята Ісус стояв і кликав, говорячи: Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п’є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його. Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений.»
– Склянка води кожну годину, неухильно!
Я зібрався в туристичній похід через пустелю, і мій друг мав усі підстави хвилюватися. Я виріс у вологому і холодному кліматі, так що цілком міг недооцінити небезпеки обезводнення. Проте навіть одноденний похід – я збирався пройтися по пагорбах над древніми поселеннями Кумрана, де були знайдені Сувої Мертвого моря – був пов’язаний із серйозним ризиком. Мене попередили, що солдати під час тренувань у пустелі випивають кожну годину по склянці води, і веліли наслідувати їх приклад.
Коли потрапляєш у такі місця, стає ясніше сенс багатьох сторінок Біблії. Адже ця книга була написана на Близькому Сході, де велику частину території займає пустеля, і вода – найголовніше, що треба людині в повсякденному житті і в дорозі. Якщо в племені і в міста є джерело води – річка, джерело, надійний колодязь, народ процвітає; якщо води немає, немає і життя.
Піднявшись на пагорби над Мертвим морем, цілком усвідомлюєш незвичайний образ вірша 38. Тут все ще видніється старовинний акведук, прорізаний жителями Кумрана в схилі гори, щоб у тих окремих випадках, коли люта злива обрушувала з неба потоки «води живої» і пересохлі русла наповнювалися, хоч би частину цілющої вологи відвести у великі цистерни, заготовлені общиною для зберігання води в довгі місяці посухи. «Жива вода», як ми пам’ятаємо з вірша 4:10, звичайне позначення проточної води, але, оскільки слово життя грає таку важливу роль у тексті цього Євангелія, ми і тут розрізняємо певний додатковий відтінок значення.
Але на яке місце Старого Заповіту посилається тут Ісус? Запрошення спраглим прийти і напитися – ясний відгомін Ісаї 55:1, одного з головних євангельських закликів Старого Заповіту. Іван підкреслює: мова Ісуса прозвучала в перший день свята Кучок, а в обряд цього свята, як ми переконалися в першій частині розділу, входить узливання водою і вином, коли священики обходять вівтар. Серед молитов цього свята возносилися молитви про дощ і про воскресіння померлих, так що не лише тема води, але і нового життя органічно з’єднувалася з образами, що вже були в головах Його слухачів.
Але де в Біблії сказано, що ріки живої води потечуть із серця людини? (Буквально тут сказано навіть не «серце», а «шлунок» або «живіт», але йдеться про якнайглибші шари особи, до яких ми застосовуємо слово «серце»). Єдине скількись схоже місце ми знаходимо в пророка Єзекіїля, особливо слід звернути увагу на розділ 47.
Там, у пророчому видінні про відновлення Єрусалиму і Храму після Вавилонського полону, виникає образ: з-під порогу Храму заструмує нова річка, вона ставатиме все глибше і більше і прокладе собі шлях до Мертвого моря, повз ті пагорби, де я стояв, дивлячись на сліди кумранського поселення. Коли річка досягне Мертвого моря, вода в ньому стане прісною і люди вудитимуть у ньому рибу, прекрасні плодові дерева ростимуть на березі. Цей же образ виникає наприкінці Апокаліпсису Івана (22:1-2) і входить в опис Нового Єрусалиму.
Обіцянка, яка міститься в цих віршах, ясно нагадує нам обіцянку розділу 4. Ісус зміщує акценти: обіцянка виконається в серцях людей, а не на рівні Єрусалиму і Храму. Стоячи посеред храмового двору, можливо, у той самий момент, коли священики зливали навколо вівтаря воду на знак вдячності за Божі благословення і надію, даровану Ним на майбутнє, Ісус вигукує запрошення всім, усім і кожному, хто побажає набути в самому собі джерела живої води, яка угамує його власну спрагу і виллється у світ.
Коментар Івана допомагає нам помістити цю обіцянку в певний контекст. Ісус говорить про дух: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому мешкатиме Дух, особова і оновлююча присутність Божа. Іван також розумів, що це – новий досвід, який почнеться після того, як Ісус буде «прославлений».
Що ж все це означає? Мабуть, тут ясно указана Ісусова смерть, і далі Іван все частіше і частіше говорить про прийдешнє розп’яття саме в таких термінах. Так, у вірші 3:14 він назвав розп’яття «піднесенням», і не лише фізично Ісус буде піднесений на хресті, але і духовно це стане Його перемогою, істинною славою. Тільки жертва на хресті, якою Агнець Божий бере на Себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх, немов оновлений і відбудований Храм, придатними, щоб вмістити в себе Дух, Який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.
Момент смерті Ісуса наближається неухильно. Вже в цьому розділі ми відчуваємо, як наростає опір Йому. Ісус знає це і реагує відповідно: скоро Він піде, попереджає Він слухачів. Вони, як завжди, розуміють невірно, та все ж не зовсім помиляються в тлумаченні Його слів, адже коли Ісус буде «прославлений», «греки» дійсно увірують у Нього (і ми теж, 12:20-23). Але подібно до того, як Ісусова обіцянка всім спраглим унікальна, така унікальна і та місія, якою Він здійснив обіцяне: Він – єдиний істинний податель духовних дарів, єдиний і унікальний Агнець Божий, і Бог приносить Його в жертву заради Своєї любові до світу.