«І сказав Він їм знову: Я відходжу, ви ж шукати Мене будете, і помрете в гріху своїм. Куди Я йду, туди ви прибути не можете… А юдеї казали: Чи не вб’є Він Сам Себе, коли каже: Куди Я йду, туди ви прибути не можете? І сказав Він до них: Ви від долу, Я звисока, і ви зо світу цього, Я не з цього світу. Тому Я сказав вам, що помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я, то помрете в своїх гріхах. А вони запитали Його: Хто Ти такий? І Ісус відказав їм: Той, Хто спочатку, як і говорю Я до вас. Я маю багато про вас говорити й судити; правдивий же Той, Хто послав Мене, і Я світові те говорю, що від Нього почув. Але не зрозуміли вони, що то Він про Отця говорив їм. Тож Ісус їм сказав: Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби.»
– Пожежа! Вставайте, швидше, швидше!
Школярка увірвалася в спальню, де мирно сопіли інші дівчатка. Підбігла до найближчого ліжка, стала трясти однокласницю за плечі:
– Швидше! Потрібно тікати чи всі згорять!
– Лягай ти спати! – сонно пробурмотіла подруга у відповідь. – Знову тобі кошмар приснився. Годі людей турбувати!
– Ти як хочеш, а я тут сидіти не стану! – заперечила їй безсонна. – Йди зі мною, не то згориш живцем!
Чи можете ви уявити собі подібну ситуацію? Хтось будить вас вночі, кричить «пожежа»! Усе залежить від того, наскільки ви довіряєте цій людині. Напевно, ви захочете хоч би перевірити, чи не горить і справді будинок. З іншого боку, ліжко таке м’яке, спати так приємно, а потрібно виходити в холодну, темну ніч.
Ісус надає Своїм сучасникам останній шанс одуматися, повірити в Нього, прислухатися до Його застережень і таким чином уникнути долі, що неухильно насувається. Ви «помрете в гріху своїм» – більшість з нас вважає за краще сприймати такі застереження як суто духовні, що зачіпають тільки внутрішній стан людини. Тут, ніби, йдеться про духовну смерть, яка відбувається в душі і серці, про стан, який супроводить фізичну смерть або настає після неї для тих, хто рішуче і остаточно відвернувся від Бога.
Але, судячи з інших Євангелій, це застереження стосується і подій, що відбувалися безпосередньо за часів Ісуса, до тієї кризи і загальної погибелі, які насувалися на Близький Схід. Відгомони цієї теми ми знаходимо і в інших місцях: у розділі 11 Кайяфа радить колегам виявити обережність, щоб не викликати нового нашестя римлян і остаточного руйнування Єрусалиму. Ця ж загроза висіла над головами сучасників Ісуса, її однаково усвідомлювали і всі євреї, і сам Ісус. Коли Він погрожує, що вони «помруть у гріхах своїх», з великою вірогідністю Він має на увазі цю цілком конкретну небезпеку, а не загальну ідею духовної і особистої загибелі.
Але є альтернатива! Якщо б тільки вони увірували в Нього як у Месію, посланого Богом врятувати Ізраїль і світ, вони змогли б піти за Ним і врятуватися від смерті. На жаль, Ісус вже знає, що люди не побажають нічого чути. Він бачив достатньо і переконався: переважна більшість юдеїв не готова прийняти Його звістку.
От чому Ісус не зможе пробути з ними довго. Він «піде». Юдеї здогадуються, що евфемізм «піти» означає смерть і що ця смерть настане скоро, але як саме – цього вони доки не розуміють. Взагалі, погрози Ісусу і замахи на Його життя вже мали місце, а наприкінці цієї сцени (в. 28) Ісус скаже, що самі Його слухачі «підіймуть» Його – іншими словами, їх вожді і правителі візьмуть на себе принаймні частину відповідальності за Його страту від рук язичників-римлян. Він буде знехтуваний власним народом, бо Його звістка буде не прийнятною. Він прийшов до Своїх, і свої Його не прийняли.
Уявіть людину, яка в наш час виходить на публічне служіння, мріючи зробити щось добре для своєї країни. У неї піднесені ідеали, вона вірить у працю на благо суспільства і в справедливість, вона вже передчуває, як проповідує перед натовпами і люди йдуть за нею, здійснюються (спокійно, без потрясінь) великі перетворення і для всіх настає епоха процвітання. Але якраз у той момент, коли наш герой займає пост прем’єр-міністра, починається світова війна. Частина народу рветься вступити в союз з однією з воюючих сторін, іншим більше до душі супротивники. Як має вчинити в такій ситуації народний вождь? Яка доля спіткає всі його плани збудувати стабільне і благополучне суспільство? Настала криза, і доводиться вживати екстрені заходи, важкі рішення, доводиться силою протидіяти ворогам.
Нам би хотілося бачити таку ідилічну картинку: Ісус спокійно і доброзичливо учить людей (ми і самих себе як би бачимо в цьому натовпі), і всі слухачі готові слухати і вчитися, вони жадають мудрості, істини, згідно якої вони стануть жити, вони мріють проникнути в таємницю євангелія спасіння. Але читаючи цей текст, ми в черговий раз переконуємося: за часів громадського служіння Ісуса люди були зовсім не такими (а хіба вони колись бувають «такими»?) і ситуація не та. Не було часу – особливо в Єрусалимі – для неспішної бесіди, спокійної настанови, вивчення вічних істин. Події насувалися нестримно, первосвященики і фарисеї і ще безліч людей, які перебували під їх впливом, повинні були прислухатися до слів Ісуса – тепер чи ніколи!
Ісус все ясніше усвідомлює: ніколи ці люди не захочуть вислухати Його! Хоча вони зараховують себе до народу обраного, вони «із землі», «знизу», і просто не можуть розпізнати в тому Богу, Якого Він проповідує, знайоме для них уявлення про Бога. На цій трагедії будується оповідання про Ісуса в усіх чотирьох Євангеліях. Як і всі інші сюжети, цей також досягне кульмінації на хресті. Коли Ісус «піднесеться», усе остаточно стане ясно.
Куди ж спрямовується в даний момент наша країна? У якому напрямі йде ваше життя? Якщо ми віримо в Ісуса, Помазаника Божого, що змінюється від цього в нашому житті?