«Відізвались юдеї й сказали Йому: Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш? Ісус відповів: Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!
І сказали до Нього юдеї: Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе? Ісус відповів: Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився. А юдеї ж до Нього сказали: Ти й п’ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив? Ісус їм відказав: Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є. І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов.»
Від Авраама до Ісуса минуло приблизно стільки ж років, скільки від Ісуса до нас. Зробити їх сучасниками могла б тільки машина часу, цей улюблений винахід фантастів, починаючи з Уелса і Жюля Верна, що стало особливо популярним завдяки серіалу «Назад у майбутнє». Ми якось вже звикли до ідеї, що людина однієї епохи може поспілкуватися з людиною, яка жила задовго до неї чи набагато віків пізніше.
Подібна картина виникає і при читанні цього епізоду, але це невірний образ. Ісус зовсім не стверджує, ніби Авраам здійснив подорож у майбутнє, щоб зустрітися з Ним, Ісусом, або що сам Він відправився в глибоке минуле і там, дві тисячі років тому, поспілкувався з Авраамом. Його слова відносяться до іншого рівня, іншого порядку реальності.
У цьому епізоді юдеї все більше «розігріваються» і намагаються будь-яке слово Ісуса обернути проти Нього ж – це очевидно. І посилання на Авраама вони тлумачать так, немов Ісус дійсно стверджує, ніби Він здійснив подорож у часі. Це викликає сміх: Йому і п’ятдесяти років немає (в. 57), які вже тут п’ятсот, а тим більше дві тисячі років!
Але Ісус говорить зовсім про інше. У цьому розділі Він стверджує і відстоює один-єдиний «пункт», пункт самозахисту від карного звинувачення, яке висунули проти Нього (порушення суботи): Отець, Господь Ізраїлю, Бог, Якого юдеї вважають (так вони кажуть) своїм Богом, діє в Ньому і через Нього абсолютно певним і унікальним способом, намагаючись навернути Ізраїль до справжнього знання і віри в Бога. Тільки Отець дарував життя, і Він ввірив Свої слова Ісусові, так що кожен, хто прийме слова Ісуса, може не страшитися смерті.
Ці твердження Ісуса більше говорять про «Отця, що послав Мене», ніж про самого Ісуса, проте всі Його слова настільки незвичайні, що супротивники приймають їх за симптом одержимості бісами. (На додаток Його називають самарянином, що означає: «Ти не з нашого племені, а тому усі твої слова – явна нісенітниця!») У всіх чотирьох Євангеліях Ісуса звинувачують або в одержимості, або в союзі з дияволом (див. Мт. 12:24; Мр. 3:22; Лк. 11:15). Ясно, що не Церква винаходила такі підозри проти свого засновника, і так же очевидно, що вчинки і слова Ісуса мали здаватися людям досить дивними і досить загрозливими їх звичному устрою, щоб викликати подібні звинувачення. Що ж означають Його слова і чому під кінець епізоду слухачі дійсно починають хапатися за каміння, щоб убити Його?
На питання, що прозвучало у вірші 53, Ісус міг би відповісти приблизно так: Бог дарував життя тим, хто помер у вірі, дарував життя з Ним у сьогоденні і нове тіло після воскресіння (пор. 5:25-29). Проте нічого подібного Ісус не каже. Навпаки, Він ще сильніше «підставляється», заявляючи у віршах 54-56, що єдиний істинний Бог діє в Ньому і через Нього і що Авраам, довірившись цьому ж єдиному Богові і отриманій від Нього обіцянці, чекав приходу Ісуса і заздалегідь радів йому. Це означає, мабуть, що прийнявши обіцянку Бога благословити в його потомстві всі народи землі, Авраам як би передбачав ту епоху, коли Ісус здійснить обіцяне. Іншими словами, Ісус тут стверджує: у Ньому втілилося все те, що єдиний істинний Господь замислив і обіцяв багато віків тому.
Як нам зрозуміти ключовий вірш 58? Ісус ототожнює Себе з Богом Живим до такої міри, що каже про саме Себе: «Я був ще раніше за Авраама». Це дуже близько до ототожнення Ісуса з Богом у пролозі (Ів. 1:1-2).
Цей текст зовсім не читається як спокійний і абстрактний богословський дискурс. Правильніше було б уявити собі атмосферу екстазу і гніву, натовп, який бачить перед собою божевільного чи одержимого Ісуса, Який розкриває один шар сенсу за іншим, показуючи, що в Ньому здійснюється воля Отця – те, чого натовп не може і не хоче прийняти. У цьому контексті ми можемо уявити вірш 58: Ісус з такою силою усвідомлює присутність Отця в Собі, що в екстазі повного злиття каже від імені Отця. «Я є», одне з імен Божих, одне з основних тлумачень таємного і святого імені Божого – YHWH. Ісус повністю ототожнює Себе з Отцем і може називати Його ім’ям Себе і Свою місію. «Перш, ніж був Авраам, Я є».
Натовп реагує цілком передбачувано – так, як реагували відтоді багато читачів і мислителі. Сучасники звинувачували Ісуса в блюзнірстві і погрожували побити Його камінням. У наш час ці ж слова віддають нісенітницею («Як це Він може бути відразу і Богом, і людиною?») або ж звинувачують Івана: він приписав Ісусові слова, які той і не думав вимовляти. Що може відповісти євангеліст? Він закликає нас читати далі.