«Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник. А хто входить дверима, той вівцям пастух. Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.
Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив. І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я двері вівцям. Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде. Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.»
Ми стояли на кручах і стежили, як птахи повертаються з моря, затиснувши в дзьобах здобич. Під нами на кручах гомоніли тисячі, десятки тисяч пташенят, кожне нетерпляче кликало батьків. Вони тіснилися, штовхалися, падали, дерлися на каміння, але батьки якимсь чином безпомилково розрізняли в загальному крику свій виводок і поспішали до нього з годуванням. Це здавалося майже дивом.
Але хіба це так вже дивно? Ймовірно, і птахам усі людські голоси здаються однаковими, але батько і мати дізнаються своє дитя в будь-якому шумі. Ті з нас, хто рідко має справу з тваринами або птахами, дивується, виявивши, з якою точністю тварини розрізняють своїх родичів, а також людей. На Близькому Сході і сьогодні можна побачити, як пастух входить у загороду, де пасеться величезна отара, і починає викликати своїх овець, кожну називаючи по імені. Вівці дізнаються «свою людину» і збігаються до неї.
Пастух проводить весь день серед свого стада, він придивляється до характерів овець, до особливостей їх зовнішності і забарвлення, знає, що вони люблять і чого бояться. Більше того, вівці придивляються до нього, починають впізнавати його голос. Якщо замість пастуха в загороду прийде хтось інший, вівці не відгукнуться, навіть якщо правильно назвати їх імена. Вони прислухаються до одного-єдиного голосу, до голосу, якому вони довіряють, який для них дорогий. Улюблений вівцями пастух може обійтися без допомоги вівчарки. Вівці і так слухаються його. Немає потреби йти позаду стада, підганяти: він піде попереду, окликаючи своїх овець, і вони підуть за ним. Я бачив, як це відбувається.
У першому абзаці даного розділу (вірші 1-5) Ісус розповідає притчу. Притча досить складна, і слухачі не відразу розуміють її. Ісус пропонує тлумачення на трьох рівнях: одне відразу ж (вірші 7-10), друге в наступному уривку (вірші 11-18), а останнє у віршах 25-30. Нам знадобляться всі три пояснення, щоб дістатися до суті сказаного, але доки треба прочитати перші вірші розділу як вони є і почути їх перший, буквальний сенс.
У сучасній Біблії ці вірші складають початок 10-го розділу, проте текст не відразу був розбитий на вірші і розділи. Читаючи цей уривок, треба пригадати, про що щойно йшла мова: у розділі 9 обговорювалося питання: чи від Бога прийшов Ісус? Чи можна вважати Його пророком чи ні? Чи месія Він, Син Людський, Якого Бог поставив суддею над світом? У розділі 10 ми натикаємося на притчу про пастиря і овець. Який зв’язок?
Річ у тім, що в Біблії пастух і вівці часто символізують царя і його народ. У сучасному світі вожді і правителі уявляються нам трохи інакше. Вони керують великими компаніями і банками, міжнародними корпораціями, сидячи за офісним столом, диктуючи листи чи очолюючи зібрання. Частенько такий керівник в очі не бачить рядових службовців своєї компанії, гадки не має, як їх звуть. Але в Біблії ідеальний цар – це пастир (Єзекіїль 34), і зразком йому служить юний пастух Давид, який став саме таким царем, що припав «по серцю» Богові. У тому світі пастух і вівці були тісно, особово пов’язані, і такий же зв’язок слід було зберігати між царем і його народом.
За допомогою цього образу Ісус пояснює власні домагання на титул істинного царя Ізраїлю. Покоління читачів поспішають дістатися до вірша 11, де Ісус проголошує Себе «пастирем добрим», але зупинимося і зауважимо, що в перших п’яти віршах Він зовсім не говорить про Себе, а встановлює, так би мовити, теоретичні відмінності між істинними і хибними пастухами.
Хто ж такі хибні пастухи, «злодії й розбійники»? Ймовірно, Ісус має на увазі різних вождів, що являлися і в Його час, і в пізнішу епоху. Деяких ми могли б назвати революціонерами або військовими ватажками: вони підштовхували Ізраїль до конфронтації з Римом; інші, особливо принци з дому Іродового, підтримували союз з Римом, зміцнюючи тим самим власну владу і множачи багатства. Ісус ставить питання: а як дізнатися істинного, Богом поставленого царя, коли той нарешті явиться?
Відповідь: істинного царя дізнаєшся так само, як істинного пастиря. Будь-який самозванець може прийти в Єрусалим і проголосити себе вождем, але тільки той, хто прийшов від Бога, претендує на це звання по праву. Лжемесія також збере навколо себе послідовників, але істинного царя людям вкаже серце: почувши Його голос, вони підуть за Ним з вірою і любов’ю.
Перші п’ять віршів – притча, і зрозуміти її ми могли б приблизно так: от що Я роблю, от чим виправдане Моє домагання на титул істинного, посланого Богом царя Ізраїлю. Люди послухають Мене і йдуть за Мною – наприклад, зцілений сліпий, і це знак того, що Я посланий Богом.
Слухачі в нерозумінні дивляться на Нього, і тоді Ісус пояснює детальніше. По-перше, у віршах 7-10 Він розкриває ще одну роль пастуха. Пастух – це як би живі ворота. У багатьох країнах Сходу пастухи вночі лягають біля дверей, щоб перешкодити вівцям вийти чи зловмисникам увійти. Таким чином пастух оберігає своїх овець і, подібно до самого Бога в Псалмі 121:8, стежить за тим, як вони входять і виходять. Акцент робиться на безпеці овець, на їх спокійному і повноцінному житті. Пастух не свої інтереси переслідує, вівці – от що для нього головне. Коли ви знайдете такого царя, знайте: це і є помазаник Божий.
Обіцянка повноцінного життя, життя «подостатком» так же актуальна для нас сьогодні, як було тоді для сучасників Ісуса. Сучасний західний світ переконався, наскільки мало поживний матеріалізм, і почав шукати чогось іншого, чогось за межами цього світу. Безліч розбійників і злодіїв розповідала брехню, вводила овець в обман, залишала на погибель. І сьогодні звучить заклик до істинних овець Ісуса: прислухатися до Його голосу, шукати в Ньому, і тільки в Ньому одному, життя, щоб мати справжнє життя, життя подостатком.