Природним здоровим розумом нормальна людина може пізнати існування Бога Творця. Недуга чи недостатність соціяльного здорового глузду в деяких людей не може ставити під знак питання існування Бога. Очевидно, такі люди висловлюють устами думки чи такі твердження, про які сказано у Священному Писанні: «Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога!» (Мт. 14:1). Але на цьому й кінець. Інші концепції неможливі. А вже ніяк недопустимо, щоб саме такі недужі чи недорозвинені розуми вирішували справу про походження релігії, ставили її під знак питання і дошукувалися якогось її соціяльного коріння чи навіть економічної рації. Зокрема сьогодні, після п’ятдесяти років воюючого атеїзму, коли релігія все ж не зникла серед розсудливого людства, пропагатори атеїзму починають дуже наполегливо шукати всіх можливих (і неможливих) коренів релігії, щоб пояснити чи то її існування, чи тривання, а чи й те, що вона в совітській ненормальній дійсності не завмирає. Супроти цього всього можемо спокійно твердити, що основна причина існування релігії – це існування Самого Бога. Не було б Бога – не було б і релігії, а доки Бог є (а Він предвічний), доти й буде релігія.
Усілякі теорії про виникнення релігії протягом цілої історії людства виявилися незадовільними. Не згадуймо того, що ці теорії між собою і навіть самі в собі суперечливі. А це доводить їх неправдивість та ненауковість. Правда тільки одна, і що більше до неї якась теорія наближається, то більше вона згідна у своїх висновках з іншими здоровими прагненнями загалу людей. А вже те, що подають совітські підручники з атеїзму як наукове пояснення релігійного явища, – просто абсурдна мішанина мітології, так званого анімізму та інших протирічних теорій і гіпотез, які не слід сприймати дослівно.
Совітські автори твердять, що «на початку своєї історії людина довший час не була ані не могла бути релігійною», та що «археологічні пам’ятки матеріяльної культури, як і духовної в минулому, якщо їх порівняти з численними фактами сучасного життя і думання, явно показують, що на початку своєї історії людина була нерелігійна» (так твердить Колоніцкій в «Марксизм та релігія»). Це твердження є типово ненаукове, що більше, антинаукове. Тому що для кожного справжнього науковця історія людини починається тією епохою, після якої залишилися письмові пам’ятки чи інші прояви людського життя, що їх можемо пізнати завдяки археологічним та палеонтологічним розкопкам. – А письмові пам’ятки, і саме найстарші та найперші, переповнені релігійним змістом. Вистачить пригадати єгипетські ієрогліфи, про які говорить уже сама їх назва, що вони релігійного походження. Пам’ятки археології також містять чимало доказів релігійного життя. Один із особливих доказів з людського життя, що його можна було пізнати завдяки палеонтологічним розкопкам, – це поховання померлих за релігійними обрядами – це ж і є один і з проявів релігійности людини, яка з вірою у позагробне життя, із шкалою вартостей, не запорпує своїх померлих в землю, не кидає в багно, але ставиться до тіл померлих з пієтетом і повагою, а це – вплив якраз релігійного світогляду суспільств чи громад.
Сьогоднішній марксизм-ленінізм робить особливий наголос і приписує велику вагу своїй теорії про першу фазу життя людини на Землі, коли вона мала б жити без жодної релігійної думки та без потреби релігії. Так вони хочуть доказати, що релігійність – це не основний, не нерозлучний постулат людської природи, а тільки перехідний період життя людства, що мав свій початок і матиме свій кінець. Його атеїзм саме бажає пришвидшити через певні політичні та ніби чоловіколюбні мотиви. Однак факти, що їх подає історія, археологія та палеонтологія, противляться цій теорії. Тому марксисти пересувають усе далі й далі в сутінки історії цей ніби перший «арелігійний» період людства, в епохи, з яких не маємо жодних певних пам’яток людського життя. І таким чином марксисти самі себе поволі, але невпинно, висувають поза межі науки, – на поле здогадів та фантазій, що їх важко довести і не можна обґрунтувати. Мотивом тут стає якийсь зовсім ненауковий інтерес, коли йдеться про людей, що справді могли б працювати науково, або про тих, що не мають нічого спільного з наукою. Тому науковий світ, навіть цей ліберальний і для релігії особисто байдужий, на таку науку мусить хіба знизувати плечима, бо науково тут дискутувати та аргументувати важко.
Деякі давніші етнологи на підставі неповних даних, що їх вони мали, вважали, що племена Вогняної Землі та пралісів жили без жодних релігійних понять. Однак пізніші наукові доведення правильно ствердили, що ці люди, хоча культурно були дуже відсталі, мали свої релігійні вірування. Можна, отже, вважати, що на всіх етапах розвитку людства натрапляємо на релігійні прояви його життя, як доводять писані документи, ці прояви є універсальні, бо мають їх усі народи: чи культурно розвинені, чи відсталі. – Для нас, християн, це зрозумілий доказ, що такі прояви первісних релігій (хоча вони й бувають примітивні, скажім, наївні чи перекручені) – ще один доказ, що була в них інтуїція, відчуття Бога та Його існування, що Його ті люди всіма засобами свого розуму та своєї душі намагалися пізнати. Без існування Бога така загальність релігійних проявів була б просто незбагненна.
Хоч ми й неспроможні бачити Бога нашими матеріяльними очима, то все ж людський розум може усвідомити та пізнати Його існування як першу причину і останню мету всього, що існує. У кожному створінні, немов у дзеркалі, можемо побачити відблиск споконвічної Божої слави – слави Творця, непрямо ж, завдяки здоровому мисленню та логічним висновкам, пізнати також Його існування і, принаймні частково, збагнути Його безконечне Єство, як слушно зауважив уже автор Книги Мудрости, кажучи: «Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Мудр. 13:5). А святий Павло в Посланні до Римлян пише: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим. 1:20).
Закони природи, її лад та доцільність приводять людину до пізнання найвищого Законодателя і Керманича. Це, однак, не означає, що люди можуть цілком виразно пізнати Бога. Тому Бог об’явив Себе у Святому Писанні, тому проживав Він між людьми, воплочений у другій Своїй Божій Особі – в Ісусі Христі; та й Церква свята робить доступним нам, щоб ми Його щораз більше й досконаліше могли пізнавати. Ота природна спроможність пізнання існуючого Бога нашим природним розумом є дуже важливим фактом, бо завдяки йому наша віра в Бога не є нерозумна, не сліпа, а розумна й логічна. Вона обґрунтована такою мірою, що людина може бути справді щасливою, коли як слід уживає свої природні пізнавальні снаги. Матеріялісти, навіть ті, що не заперечують існування Бога, дуже часто намагаються пояснити лад і доцільність у природі звичайним випадком, саморозвитком за допомогою матеріяльних сил природи. Проте слід зауважити ось що: випадкові речі не стаються завжди за тих самих умов й обставин. Що більше, один випадок завтра знищує інший. Випадком можна пояснити, чому щось сталося так, а не інакше, але важко пояснити існування речей самих у собі, їх остаточну причину чи їх природний лад і закономірність. Якщо не хочемо закривати очей на ту дійсність, що все створене – від сузір’їв аж до невидимих атомів та електронів – кличе до нас і мовить про існування премудро всевідучого Творця, Законодателя і Керманича, то не будемо плавати в каламутній воді якогось випадкового саморозвитку, а звернемо наші очі до Єства Величного, до Бога, щоб отримати відповідь на всі запитання нашого розуму, спраглого істини. Тим-то з Богом залишимося істотами релігійними, і без Бога ж стаємо тваринами, що керуються інстинктом, та цим калічимо нашу людську природу: її найкращу снагу – розум.