У наших роздумах про Боже і вічне ми зупинилися трохи детальніше на походженні світу та людини в ній. Почавши з астрономічних наукових тверджень та досягнень, ми перейшли до навчання віри і релігії про походження цілого світу й людини. Темою попередніх наших роздумів було: «На початку Бог створив Небо та землю». Притому ми процитували дослівно текст першого розділу першої книги Святого Письма, де говориться про створення світу та людини. Сьогодні детальніше розглянемо це біблійне оповідання.
Біблія – це не звичайна книга, як тисячі інших. Філософські й наукові твори намагаються простежити явища і якнайліпше пояснити нам їхню суть. Щодо створення світу, то вони дбайливо проаналізовують усі складники матеріяльного світу й закони їхнього розвитку. Але завдання Святого Письма відмінне. Святе Письмо, Біблія – це книга релігійна. У ній Бог хотів об’явити людині основні релігійні та моральні правди, конечно потрібні для спасіння людей. Біблія не береться роз’яснювати людям механічну структуру світу, а взаємини між Богом та всіма створеними речами, головно – між Богом і людиною. Щодо початків світу, то Святе Письмо не має наміру дати нам їх космогонічний чи геологічний аналіз. Воно відповідає тільки на питання: Яку роль мав Бог у виникненні світу? Устами священного автора Біблія повчає: «Все, що існує, походить від всемогутнього й вічного Бога, Творця неба і землі». Щоб пояснити цю правду релігії своїм читачам, священний письменник уживає мову свого часу, тодішню термінологію, вироблені уявлення про світ. Його особистий погляд на світ не різниться від погляду його сучасників, коли брати до уваги звичайні речі, а не справи релігійного та морального порядку. В цих межах здійснюється об’явлення, отже, й завдання Святого Письма. За винятком релігійних та моральних правд, пов’язаних із виникненням світу, все інше залишене Богом людині та її розумові, щоб, уживаючи його, вона розкривала таємниці світу та його закони і таким чином підкоряла собі світ, даний їй на тимчасове земне житло. Тому людина, згідно з Божим велінням, дійшла до висот сьогоднішнього свого знання про світ, про його природу, про далекі зорі й атоми. Завдяки мікроскопам та телескопам людина наших днів може говорити про світ та його закони набагато зрозуміліше та вживати відповідну термінологію, ніж людина з-перед чотирьох тисяч років – оснащена виключно своїми очима, проживаючи серед піщаних туманностей пустині чи в якомусь шатрі номада, під зоряним небом сходу. Людина має пізнавати матеріяльний світ за допомогою об’явлення Божого, але розумом, якому Господь дав здатність пізнавати істини, що не переходять меж її пізнавальних снаг.
Якщо розглядати тексти Святого Письма, то зрозуміло, що його авторові були добре відомі погляди науковців тих часів та що він використовував їхні погляди та здобутки їхнього знання. Тут, однак, необхідно як слід розрізняти релігійні правди, що їх він хотів навчати, та поняття, що їх він уживав як засоби вислову релігійних істин. Тому священний письменник мав намір спершу навчати, що ввесь світ, без винятку, походить від Бога. – Це основна правда, якої навчає Святе Письмо в перших розділах про створення світу. І це не було малозначне на тодішні часи. Вавилонці, єгиптяни та всі інші народи вірували та навчали, що все постало з хаосу, навіть їхні боги – добрі й злі, що мали ознаки добрих чи злих людей. І ось серед цього мітологічного хаосу в маленькому вибраному народі, євреїв, підноситься голос священного письменника: «Слухай, народе! Помиляються погани, кажучи, що є багато богів. Бог є тільки один, вічний, всемогутній, Творець Усесвіту». І такий голос був справді чимось незвичайним, цілком новим у тодішньому світі. Таким ще і сьогодні є він для тих, що відкидають існування Бога, Творця, для тих, що повертаються знову до давніх мітів та казок. Серед ідеологічного хаосу сам Бог промовив до людей, відслоняючи їм найважливішу правду про творення світу. Отже, Святе Письмо – це об’явлення того, до чого людина не могла дійти своїм розумом, притемненим гріхом. Об’явивши цю правду, Бог залишив її, щоб довкола неї люди раз у раз упорядковували свої думки, свій світогляд, свої дослідження, уживаючи снагу звичайного здорового глузду.
Коли мовимо сьогодні про Всесвіт, чи тільки світ, то це вже поняття наші, новіші, здобуті тисячолітньою історією досліджування. Тоді народи мали інші поняття. Греки, наприклад, розглядаючи красу світу, називали його «космосом» – тобто ладом, гармонією. Євреї ж використовували вираз «небо і земля», очевидно, те небо і та земля, які можна було спостерегти неозброєним оком 4 тисячі років тому. Євреї навіть не мали такого досвіду, який здобули в цій галузі греки, вавилонці чи єгиптяни. Їхні погляди були примітивні. Для них видимий світ складається з трьох речей: води, суші та небозводу – отієї «тверді небесної» – й повітря, що між сушею та небесною твердю. Небо для них було чимось твердим, незрушним, щось на зразок намету, в якому вони проживали на пустині. Так само думали про небо і землю давні римляни. Існували ще, крім цього, водні безодні, – моря, що сходили під землю. Дехто вважав, що й над небесною твердю були води, які спливали звідтіль дощами. Повітря – це для них було «царство птиць», морські безодні – «царство риб», а земля – «царство плазунів, звірів та домашніх тварин». Понад цим усім знаходилась людина, якій було наказано панувати над усіма створіннями. Погани вважали, що безліч різних істот – це результат боротьби та змагань за владу богів – добрих проти злих. Самі ж боги цілком випадково виникли з матерії. Всупереч усім тим фантазіям та мітам Святе Письмо зрозуміло і виразно навчає: Бог є один, Бог є найвищий, вічний та всемогутній Пан усього, що на небі і що на землі, – все залежне від Божої волі. Ствердивши цю основну істину, священний автор навчав і дальших, отих похідних правд релігії. Найперше, що немає Бога злого і доброго, але все, що люди вважають «богами», є залежне від Бога – Творця неба і землі. Тому агіограф з орієнтальною неквапністю і повільністю дає перелік усіх речей і про всіх твердить, що це Боже творіння, щоб у когось не виникало сумнівів щодо того чи іншого єства. Він навіть згадує окремо чоловіка і жінку, бо деякі мудреці давнини вважали жінку нижчою від чоловіка, іноді ж сумнівалися про її походження. Ось чому він розподіляє творчу працю Божу на поодинокі дні, щоб цим більше унаочнити ту всеосяжність Божого творчого акту, такою мірою, що навіть дні й ночі – як міра часу – поставали залежно від Божого творення. – Святе Письмо не мовить про наукові проблеми світу, про те, як довго тривало творення світу, чи цьому подібні питання, що цікавлять людей науки. Священний письменник мав на увазі релігію, релігійних людей, бо він навчав істини, уживаючи тодішніх понять і поглядів. Тому, наприклад, він розповідає про вечір і ранок як про складники дня. Єврейський літургічний день починався увечері. Тим-то, пишучи про творення світу, автор і тут уживає того самого способу числення днів. У Святому Писанні говориться про шість днів творення. Дехто хотів би в цьому добачати якісь довші чи коротші епохи, періоди часу. Проте хоч і якою привабливою була та теорія, священний автор мовить все ж таки про звичайний, 24-годинний день. Його завдання – не навчити людей про так звані геологічні епохи, а лиш про те, що Бог створив усе, що існує. А коли сьомого дня, після створення людини, Бог немовби спочив, утомлений Своєю працею, то й тут автор хотів лише наочно представити людям їхню потребу та волю Божу, щоб людина віддавала Богові належну шану якраз отого сьомого дня, зокрема ж, щоб почитала Його і дякувала Йому за створення. Заради цього людина повинна спочивати після праці, і вона, і її слуги, і її худібка, щоб свій вільний час присвятити Богові, роздумуючи про вічне і Боже.
Це, і тільки це, мають на увазі автори священних книг: навчати людину релігійних істин, а не астрономічних, геологічних, хімічних чи фізичних наук. І Святе Письмо осягає цю мету також у наші дні. Серед тодішнього поганського хаосу ідей, фальшу та мітології єврейський народ своїм знанням Божих правд блистів, немовби цінний діамант серед каміння. Христос передав цей скарб віруючим, зокрема християнам, як несхитну основу, на яку необхідно опертися також і науці. І коли сьогодні чимало людей не вміють як слід використати своїх великих наукових здобутків, то це тому, що вони відкинули ті основні істини, що їх Бог Сам об’явив людині, так даючи і добрий початок, і поштовх до того, щоб добре вживати снаги людського розуму й правдиво збагнути таємницю виникнення Всесвіту.