До XIX століття ніхто не сумнівався щодо цілковито окремого походження людського роду. Подорожні та дослідники, пропливаючи океани, натрапляли на племена, що зовнішнім виглядом та своїми звичаями дуже відрізнялися одне від одного. Але ця зовнішня відмінність не викликала жодних сумнівів стосовно внутрішньої тотожности та спільного походження людського роду. Щойно в XIX столітті деякі вчені почали досліджувати людські скелети та кістки, знайдені на полях, у печерах та під час розкопок. Науковці зауважили, що ці кістки дуже були подібні до кісток сучасного скелета, але одночасно в багатьох деталях відрізнялися від нього. Наприклад, череп передісторичної людини був значно видовженіший, чоло – низьке, очні заглибини більше виставали, щелепи – масивні. Що давніші ці кістяки, то більше вони відрізняються від сьогоднішніх. Тому деякі вчені почали запевняти, що людське тіло розвинулося із тіла тварини. Чи може таке твердження погоджуватися з наукою християнської віри?
Віра зобов’язує нас признавати Бога за безпосереднього Творця людської душі. Але за сучасного стану науки та богослов’я Церква не забороняє детально досліджувати еволюційне вчення та дискутувати над тим, чи людське тіло брало свій початок від уже існуючої органічної матерії. Тому треба основно перевірити всі докази, які є за чи проти такої теорії, і то з належною об’єктивністю, серйозністю та поміркованістю. В усякому разі, треба мати щиру готовність підчинитися навчанню й осудові Церкви, якій Христос Спаситель дав повновласть і завдання автентично пояснювати Святе Письмо й захищати віру. Дехто ж переступає ці межі свободи досліджень та дискусій і поводиться так, немовби початкові дані та докази, які на них основуються, безвірно доводять, що людське тіло походить з органічної матерії, яка вже перед ним існувала. Та поводяться так, начебто нічого про це не було сказано в джерелах Божого об’явлення, що не наказувало б кожному поводитися в цій справі з найбільшою второпністю та поміркованістю. Згідно думки Церкви, науковці мають повну свободу шукати правдивість еволюціонізму, і водночас Церква наголошує, що за сучасних умов еволюціонізм є лише гіпотезою, припущенням, хоч і дуже привабливим, та не науковою правдою, тому не можна робити надто поквапних висновків. – Клич минулого століття про те, що людина походить від мавпи, викриває задушевні бажання багатьох жити без жодного морального стриму та закону: по-мавпячому, по-тваринному. І часто не йшлося про скриті прагнення декого, а насправді про фактичну настанову багатьох. Зрозуміло, що цей клич був завжди бойовим покликом, щоб стати на прю з релігією та вірою в Бога. У наших часах і в країнах, де християни взагалі можуть свобідно й щиро висловлювати свої думки, він уже цілковито втратив свій антирелігійний характер. І тому багато видатних учених поважно займається цією теорією. Богослови та екзегети Святого Письма не мають закривати очей на цю дійсність. Їхнім обов’язком є щораз більше поглиблювати об’явлені правди, розглядати біблійні тексти у світлі наукових здобутків та визначати межі компетенцій науки і віри. Бо, як ми вже сказали, наука та віра собі взаємно не суперечать, очевидно, коли йдеться про правдиву науку та правдиву віру. Розбіжності та суперечності виникають щойно там і тоді, коли та або інша сторона не є об’єктивною, а вдається до фантазій або фальшів. Те саме стосується Божого об’явлення: воно не суперечить науці, а відкидає фетишизм, забобонність, пантеїзм, атеїзм та інші фальшиві вчення і єресі.
І що навчає Святе Письмо, тобто Об’явлення, про походження людини? Перечитаймо насамперед уважно знані нам сторінки першої Книги Буття: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.» (Бут. 1:26,27). Автор змалював людину як останню ланку творчого процесу Бога. Чому? Чи, може, тільки з якихось хронологічних чи еволюційних рацій? – Одне тут є певне: людина, як усі вчені стверджують, є наймолодшим жителем землі. Та ніяк не є певне, що автор книги хотів подати нам дані про точний час походження людини. Його увага зверталась в інший бік. Агіограф має намір покласти в серце і розум своїх читачів певну релігійну істину, роз’яснити найглибший сенс існування світу та всіх створінь, подаючи чергування і шкалу вартостей діл Божої творчости. Думка агіографа ось яка: Боже Провидіння призначило людині бути паном, володарем землі, світу. І світ, і земля існують для Нього. Вони немовби очікували Його приходу і появи. Є безперечним, що священний автор хотів наголосити на першенстві й цілком осібному завданні людини на світі. Ця правда є величезної ваги й далекосяжних результатів у майбутньому, і то не тільки з релігійного, але і з суто людського погляду. Ми ж бо ніколи не зможемо належно оцінити важливість того світла, яке принесли людству якраз ці правди, передусім у прадавні часи неволі й темряви. Бог створив людину на Свій образ і на Свою подобу… Людина, отже, хоч і подібна тілом до тіла тварин, перевищує їх своїм розумом та своєю волею: уподібнюється в цьому до свого премудрого та всемогутнього Творця. Людина, за Божою волею, має владу над цілою землею і над тим усім, що на ній існує: «Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!… І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (Бут. 1:27,28,31).
Отже, Бог є Творцем і статі людей, тим-то подружжя – це установа Богом бажана та Богом благословлена. Ось ще одна правда, яку автор Святої Книги хотів особливо підкреслити.
Поки закінчимо цю нашу роздуму – а вона просто необхідна для наших часів хаосу та фальшу, – мимовільного чи наміреного, – підсумуймо ті правди релігії, що їх можна з найбільшою певністю вивести з біблійного тексту, в якому йдеться про створення людини. А ці правди такі:
- Людина бере свій початок з окремого діяння Божої всемогутности.
- Людина є образом свого Творця і тому займає особливе місце між усіма створіннями; вона основно та суттєво відрізняється від усіх тварин, її ж бо вибрано і призначено на володаря всього видимого світу.
- Становище людського роду у Всесвіті є виняткове та неповторне; люди є саме такі, якими їх було створено, згідно з Божим об’явленням.
- Бог створив чоловіка та жінку й злучив їх у подружжі, щоб запевнити помноження та вдержання людського роду на землі; тому сьогоднішній розвиток людства є Богом намічений та обміркований.
- І чоловіка, і жінку створено на Божий образ і подобу, тим-то в усьому, що стосується людської гідности чи то жінки, а чи чоловіка, немає жодної різниці.
Це ті релігійні істини, що їх пізнаємо з перших сторінок Святого Письма. Маємо тут чудові правди, і то єдині такі, що не мають жодної аналогії чи подібности у світовій літературі. Йдеться ж бо про істини, яких людство потребує в найвищій мірі. Це «Велика хартія» людського роду, його гідности, його значення, його завдання у світі. Історія людських релігій та цивілізацій повчає, що в людині була велика потреба тієї «хартії», якої вона сама не могла укласти, якої сама собі не могла встановити. Треба було Божого об’явлення, щоб людина ясно збагнула, ким вона є, яка її справжня гідність. І тому ті, що заперечують цю «хартію», є, скажемо відверто, найбільшими ворогами всього людського роду та кожної людини зокрема. Без цих перших сторінок Книги Буття не можна говорити про права людини та про її гідність. А цивільні Конституції, що такі істини висловлюють не покликаючись на Святе Письмо, є без внутрішнього змісту й наснаги, це бо лише обман людини. Тому походження людини є питанням споконвічної важливости – і вчора, і сьогодні, і завтра.