Коли говоримо про зло у світі, маємо на думці не оте моральне зло, що є ділом людини, а те, що його спостерігаємо в природі. Коли вмирає дитина, мама плаче та в своїй розпуці нарікає на несправедливість зла і, може, говорить, що коли так, то Бога немає. Як же стрясеться земля і багато людських життів та діл іде в руїну, то люди ремствують, вигукують і злословлять, горланять на чотири вітри, що Бога нема, а навіть якщо і є, то злий, немилосердний. Ось приблизно так говоримо про зло. Для багатьох воно є згіршенням та причиною зневіри в Бога, а чи й невірства. І багато сьогоднішніх атеїстів саме з приводу такого зла втратило свою віру, згіршилось та голосить, що Бога нема. І все ж таки, це аж ніяк не пересуджує справи, якщо мати на увазі свою людську обмеженість, яка докладно не бачить цілості Божого твору. Така поведінка притаманна малим, обмеженим людям.
Ми вже показали, що світ, його краса та досконалість вимагає розумного Творця, Духа, що створив його, згідно з точно визначеним планом і докладно окресленою метою як добрий інженер чи архітектор. Однак богоборці-матеріялісти не зважають на це, а вишукують порошинки недосконалості в світі та в природі. Вони навіть як слід не збагнули, чи це справжні недосконалості природи, а чи тільки недосконалість їхнього розуму, та все ж таки кличуть великим голосом: «Немає Бога, все постало з матерії шляхом сліпого випадку, на основі якоїсь спонтанної еволюції». «Якщо в світі все є упорядковане, – пише Баскін, – то чому маємо недуги, війни, землетруси, повені тощо? Чи можна ж говорити про доброту та досконалість природи, коли в ній постійно відбуваються процеси, внаслідок яких гинуть незліченні рослини й тварини?» І тут вони вказують на численні види тварин та рослин, що зникли цілковито. Як відповісти на ці закиди та труднощі? Чи справді матеріялісти мають рацію, коли відразу роблять свої висновки, що Бога нема або що Він не є Творцем світу?
Якби, наприклад, ви поїхали до східного Берліну після війни, то вам одразу ж показали б «Алею Сталіна» як доказ зусиль східно-німецького уряду, щоб відбудувати знищене війною місто. Але ви, може, й не спостерегли б, що сусідні вулиці та вулички все ще повні руїн та розвалених домів. Чи можна б, отже, на основі того казати: «Зрозуміло, що сталінська алея була побудована чи відбудована без належного плану й думки. Бо інакше в її оточенні не могло б бути стільки руїн та неладу». Або коли б ми опинилися в Радянському Союзі, то нам відразу показали б зразковий колгосп, споруди чи московське метро. Але, крім цього всього, доглянемо ще й речі, які не хоче нам показати інтурист, бо вони, навпаки, незадовільні та злиденні. Чи з цього слід робити висновок, що те, що ми бачили на зразкових чи показових спорудах, було збудоване нерозумно та безпланово, навмання? Це було б дуже поверхове пояснення, негідне здорово думаючої людини. Однак матеріялісти та атеїсти доходять якраз таких висновків на підставі недосконалостей природи, що їх вони й усі люди спостерігають, провиняючись проти звичайного здорового, простого, як кажемо, хлопського розуму. Бо ні недосконалості, – як кажемо про це, – зло в світі, оте фізичне зло не є жодним доказом, що світ не мав розумного Творця. Що більше, це навіть не означає, що світ мав якогось недосконалого творця, якогось дилетанта, що стільки речей зробив безцільно. З якогось невдалого технічного задуму чи споруди ми робимо слушні висновки, що її конструктор або не знав як слід законів природи, або не мав відповідного технічного досвіду, або з недбальством поставився до своєї роботи. Чи годиться з отих недосконалостей, які спостерігаємо в світі, робити висновок, що його Творець, Бог, є недосконалий, дилетант?
На це можна було б дати багато відповідей, але найперше: відповідь на це питання ніяк не пособляє матеріялізмові, не дає йому доказу на те, що світ постав випадково чи розвинувся насліпо з матерії. Матеріялізм не може довести, що світ має пояснення без розумного Творця. Так, як не можна пояснити постання навіть однієї друкарської машинки з її недосконалостей і недоліків її конструкції. Не можна зробити розумного висновку, що зіпсований годинник доводить, що взагалі годинник ніколи не мав розумного конструктора. Так само не можна пояснити без розумного Творця всіх чудес та краси, яку спостерігаємо в природі, у світі. Тому треба, щоб матеріяліст найперше довів, що світ узагалі не мав розумного та доцільного початку, а щойно тоді він зможе говорити про його недосконалості. А втім, ми не говоримо, що світ, і то лише він, є доказом досконалости чи недосконалости його Творця, бо ми взагалі ще не пізнали та й ніколи вповні не будемо знати, наскільки досконалим Бог хотів створити світ: зовсім необов’язково, щоб, наприклад, годинникар, який користується пінцетом, не міг би розколоти сокирою поліна, щоб запалити в печі. Ані не виходить з цього, щоб пряха, що пряде шовк чи вишиває, не могла зашити звичайною ниткою мішка на картоплю. Мусимо найперше знати, що Творець хотів щось створити, щось осягнути, мав якийсь план та ціль, і щойно на основі того судити, чи він Його як слід виконав. А щодо світу, то ми того не знаємо. Ми не можемо знати наскільки досконалим хотів Бог його створити, і чи не мав Він у Своєму задумі врахованих саме отих недосконалостей.
Можемо одне сказати: що Творець світу мав на увазі не тільки виключно цю чи іншу подробицю та її досконалість, але цілість Свого твору; отже, не тільки добро та досконалість одного звірятка чи комашки, а всіх родів. Може, отже, бути, що в цьому задумі було встановлено, щоб та чи інша річ сталась за рахунок добра й гармонії цілості, як це, наприклад, залюбки говорять комуністи, що перед добром спільноти та громади мусить поступитися добро й догода одиниць. Тут те добро визначає, скажімо, партія, що в ім’я його вимагає жертви від одиниць, партійних і безпартійних. А тут, у Божому творі, ми напевно не знаємо, що є добро цілости, бо не маємо досконалого перегляду та знання цілости. І тому ми розгубилися в деталях і серед них тільки шукаємо пояснень для уявного зла в світі, не добачаючи цілости, в якій воно не є злом, а доцільною потребою. Ми не можемо тому відповісти собі на питання: чи справді в світі є якесь зло, що заколочує загальний лад світу? Очевидно, у світі існує багато явищ уявного лиха, якого ми не можемо збагнути і пояснити, бо не бачимо ще, для якого добра воно служить. Та це не ще означає, що воно щось не має глузду, коли ми цього не бачимо. Багато чого ми ще не бачимо, проте через якийсь час переконуємося, що багато речей, як наприклад, у часи наших предків були незрозумілі та неясні. Може, над нашими труднощами також і наші нащадки киватимуть головами, дивуючись з обмежености нашого розуму. Та що ж, за нашим сьогоднішнім нерозумом, що так скажемо, не годиться розцінювати речі, що переростуть і нас, і наше покоління, як це роблять з легким серцем запеклі матеріялісти.
А, крім того, додаймо ще одне: скільки-то спричинилася до недосконалостей у світі сама розумна людина, якій Господь дав і розум, і мандат «володіти і управляти світом»? Скільки зла в світі спричинює вона якраз тим, що не вживає як слід цього розуму, щоб панувати над світом? Скільки людських недуг постає через людський нерозум, через його недбальство? Скільки невинних життів пропало через його неувагу? А скільки зла походить від людських пристрастей та жадоби? Щоб більше здобути грошей, людина повинищувала ліси, і згодом Богові це ще й кладе в провину, коли настають повені, бо вода не має де спинитись, коли настає нестерпний холод, вітри й бурі! А ось у наші дні людина собі по-дитячому, щоб показати свою силу, вистрілює в атмосферу різноманітні бомби, а тоді дивується, що настають катаклізми в природі. Світ творить одну органічну цілість, і не можна внести заколот в одну якусь частину, щоб не спричинити заколоту в інших. А скільки-то занедбала людина, потураючи своєму лінивству. А скільки нерозумно повтручалася в природу. А як комусь завалиться дах над головою, тоді винуватий Творець світу, або кажуть, що Його взагалі нема, коли Він такі нещастя допускає на людей. Немовби це Бог повинен був створити світ якраз під міру людського нерозуму або для служіння людському лінивству чи його пристрастям. А скільки зла ми спричинили, винищуючи для нашої догоди чи пристрасті ту чи іншу породу тварин, аби лиш дати нашим жінкам хутро на модні плащики чи матеріял на якісь капелюшки, або щоб приготувати вишукану страву з особливого виду м’яса. А пізніше, коли через це з’являється якась інша порода комах чи жучків, що винищує засіви чи плоди, ми виступаємо проти Бога, буцімто це Він створив нелад у світі. Каже народне прислів’я: «Сама свиня міх дере та й квичить». Поведінка матеріялістів не інша від поведінки розпущеного хлопчика, якого впіймали в чужому саду, а він скидає всю вину на інших. Тому не приписуймо наших провин Богові. Радше намагаймось краще збагнути структуру світу як цілість і не пристосовувати його до нашої особистої вигоди; тоді навіть перед лицем якогось фізичного лиха зможемо закликати, як і перед Його чудесами в світі: «Великий Ти, Господи, і чудні діла Твої!»