Одним із багатьох закидів з боку атеїстів та матеріялістів-марксистів проти релігії є ось який: релігія має антисуспільний характер. Цей закид можна розділити на кілька частин: у стародавніх народів, мовляв, релігія набувала антисуспільного сепаратистського характеру, ставала засобом соціяльної експлуатації; а в новіші часи виявляє взагалі антилюдські риси, бо релігійній людині, а головно духовенству та Церкві, появляє мету, яка суперечить мирові. Це дуже поважні закиди. Але вони могли б переконувати лише людей, що не ознайомлені як слід з релігійним явищем, передусім же з історією. Бо робити закиди, а чи просто фабрикувати – це релятивно легко, головно, коли їх роблять упереджені пропагандисти атеїзму, зокрема тоді, як вони знають, що своїх тез та закидів не потребують обґрунтовувати та доказувати, як це діється в Радянському Союзі, де взагалі немає жодної критики та де конституцією не допускається будь-якої діяльности на оборону віри та релігії.
Комуністи твердять у своїх атеїстичних брошурах про нібито «реакційний» характер релігії, про те, нібито релігія служить поділу суспільства на класи, в якій релігія стає засобом визиску в руках так званих експлуататорських класів. Вона мала б бути нібито тим одурманюючим опієм для народів, щоб експлуатовані класи могли нести без бунту й спротиву економічний визиск й упосліджене своє становище в суспільстві. Головно ці закиди звертаються проти християнської релігії та її євангельської проповіді братолюбства, покори і надії на життя вічне та прихід Царства Божого. Та про це скажемо докладніше іншим разом. Сьогодні пригляньмося до стародавніх народів, до первісного суспільства та ролі релігії, яку вона відіграла у формуванні племен і народів.
Щоб не бути двозначними, зазначимо відразу, що йдеться тут не тільки про християнську, а й про поганські релігії та про релігії взагалі. Що християнство не відігравало жодної антисуспільної ролі, можуть засвідчити християнські мученики. Християнська Церква була наражена на переслідування, і то жорстокі, криваві переслідування вже з самих початків свого існування, і вони не припиняються до наших днів. Тисячі, сотні тисяч мучеників, звичайних вірних, священиків, єпископів були замучені за свою вірність Євангелії, Христові та Його Церкві. Одною з вирішальних причин систематичного переслідування християн і навіть застосовування засобів насилля держави проти них власне й було ставлення християнства до суспільства. Християнство не йшло на службу державі чи якомусь класові при владі, щоб бути тільки його політичною і економічною надбудовою чи підпорою влади та її економічної й політичної системи. Саме через цей опір і виникала вікова ненависть, що триває й до сьогодні та наповнює совітські концтабори віруючими. Бо ніде правди діти, сьогоднішня атеїстична влада, що нібито мала б служити добру людини та викривати всіх ворогів працюючого класу, обернулася власне проти релігії тому, що християнська та інші релігії не пішли на службу політично-економічній системі комунізму та не підкорились так званій «диктатурі пролетаріату», що є нічим іншим, як пануванням одного класу над іншими і то аж до повного знищення інших. Цим можна пояснити те, що католицьку релігію цілковито позбавлено прав, бо вона навіть у найменшому не може співпрацювати для цих людиноненависницьких програм. А й оту толерантність, штатне підтримування православ’я, що його голосить російський московський патріярхат. Комуністична партія зовні нібито виправдовує ту свою прихильність великими заслугами, що їх вони здобули в часі «отечественной войни» 1940-х років. Та тут ідеться про далеко «більші» заслуги, які тривають до сьогодні: оте духовне санкціонування програм, методики та практики комуністичної партії чи, радше, комуністичного класу, що стоїть при владі. Та це інша тема, і про неї треба говорити окремо.
Дехто може закинути, що комуністичні твердження справджуються принаймні щодо поганських вірувань та релігій. Чи їхня постава в цій справі не виправдовує твердження комуністів? – Нелегко дати на це відповідь кількома лише словами. Є велика різниця та відмінності між поганськими релігіями історії та сучасности, наприклад, стародавніх греків та китайців. Очевидно, були різні способи та змагання поганську релігію підкорити, як і християнство, на службу того чи іншого політичного уряду чи економічної системи. У стародавніх поганських народів та племен релігія дуже тісно пов’язувалася з формою тої чи іншої державної влади, що тяжко розмежувати в них функції та компетенції. Одне однак є певне: марксистську теорію про шкідливість релігії для формування людських суспільностей треба приймати із застереженням навіть тоді, коли йдеться не тільки про давні, а й про нові поганські релігії. Теоретики марксизму застосовують методи схематизму в цих складних історичних питаннях: створюють свої теорії без огляду на факти, які пояснюють фальшиво або просто таки переплутують причини з наслідками.
Ось, наприклад, найдавніша суспільна клітина людства – це сім’я. Від її росту та розвитку постали роди, племена й народи. Суспільний зв’язок крови є дуже міцний та має своє коріння в самій же природі. У примітивних первісних людей цей кровний зв’язок має недолік: він дуже обмежений в собі. В історії та навіть і зараз бачимо, що кожний, хто не є свояком чи земляком, вважається за ворога, якому не довіряють та супроти нього приймають обережну, насторожену поставу очікування. Дуже часто забороняються в них подружжя між членами двох різних племен. Також і культ богів розвинувся в поодиноких племен окремо та відповідно до їхнього характеру, та в тому є він немовби вирізняючим знаком. Племена дуже часто відрізнялися між собою за релігійними віруваннями, за культом відмінних богів. – Але вже в первісному суспільстві ми є свідками одного важливого явища. Бувають випадки, що одне плем’я приймає до себе члена іншого племени, начебто адаптує його, але за виконанням певних релігійних обрядів. Це власне ознака, що навіть у тих обставинах релігія вказувала на іншу, вищу духовну спільноту між людьми, тож в ім’я тієї спільноти усувалися перешкоди кровного порядку. Релігія була саме одним із факторів, що помагала родам та племенам об’єднуватися в один народ і творити одну державу. А цей факт противиться марксистській теорії про антисуспільний характер релігії. – Давні народи та держави між собою різнилися ще й культом відмінних божищ. Кожний народ мав свої окремі обряди, своїх богів, свої святині. Так держави різнилися між собою також релігійним культом. Але всередині одного народу чи держави релігія була спільна для всіх членів, усіх громадян, усіх класів суспільства.
Переконання стародавніх народів, що кожний народ та кожна держава має власних богів, призводила до того, що народ-переможець чи держава змушували переможених приймати свою релігію. Або й таке бувало, що деякі розсудливіші переможці приймали божища та культи підкорених народів у свої пантеони, як це робили, наприклад, римляни. У давніх великих світових імперіях релігія була засобом зв’язку, цементування, а не розділу чи розбрату. Стародавня Еллада, наприклад, – це під політично-суспільним оглядом ціла мозаїка міст та державок, політично і економічно слабких, аж до проливу крови та братовбивчих воєн. А те, що створювало з них одне суспільство, була якраз релігія: спільні боги та спільний їхній культ. І власне спільна релігія, спільний всім цим племенам культ спільних богів урятувала єдність грецького народу, його культурну та духовну спаяність. Тому можна впевнено сказати: релігія помогла людству щасливо подолати вузькі межі кровного споріднення, вузькі кордони егоїстичних інтересів, політичних та економічних вигод поодиноких племен чи родів, та уможливила створення міцних духовних зв’язків між племенами й народами. І тому місія релігії у світі, навіть з суто земного погляду цивілізації, культури й людяности, є позитивна і корисна, незважаючи на протилежні твердження марксистів. Беручи до уваги певні деформації деяких, зокрема поганських, релігій, що головно в Індії спричинилися до формування так званих замкнених у собі суспільних каст, справжня релігія, релігія, об’явлена Христом Господом, є вирішальним фактором у формуванні культурного людства аж до наших днів, за яких також не перестає виконувати властивої їй ролі під кличем соціальної рівности, братерства та Божого синівства для всіх, без огляду на расу, на національності та суспільне положення. Над усіма є єдиний Бог, Творець і Батько. Христос поклав в уста всіх людей одну молитву: «Отче наш, Ти що є на небі», називаючи всіх братами. Тільки пофальшування і заперечення тієї заповіді, заповіді любови до ближнього, могло призводити до всіх людиноненависницьких теорій в минулому й сучасному, між якими на першому місці є тваринна антронофобія Карла Маркса та його послідовників.