У наших розмовах по п’ятницях стараємося пояснювати християнське вчення про світ, космос, людину та про Бога, порівнюючи Його з матеріялістичними доктринами. Ми вже стільки разів наголошували на раціональності християнського вчення та переконувались у тому, які глибокі є його основи з наукового погляду, що саме заперечує матеріялізм та передусім – модерний атеїзм, совітський же зокрема.
Матеріялізм не може встояти у світлі правдивої науки і шириться головно там, де науки дуже небагато або де свідомо було створене ненаукове фальшування фактів та понять. Матеріялізм і атеїзм є природним плодом заколоту, свідомого неуцтва чи несвідомої простодушности. Найбільша помилка матеріялізму в тому, що він бере до уваги тільки частину дійсности, вважаючи, що має діло з цілою дійсністю. Він обмежується тільки матерією, закриваючи очі на величність світу духового.
Ми, християни, звертаємося до дійсности в цілому. Ми визнаємо, що матерія існує, і то незалежно від нас, незалежно від наших чуттів та спостережень, незалежно від нашої спромоги пізнавати. Тому марксисти не мають жодного права називати нас з філософського погляду ідеялістами, хоча ми, християни, є ідеялістами під оглядом моральним, в точному значенні цього слова. Та водночас ми свідомо не заплющуємо очей перед духовною дійсністю, існування якої доказано не тільки з допомогою наших змислів та таких же спостережень, а й нашим розумом. До таких духовних фактів та істин належить найперше Бог.
Марксистська критика християнства не є справедлива ще й тому, що її теоретики знають вчення та християнську ідею дуже недосконало та недостатньо або й зовсім фальшиво її трактують, тому в багатьох випадках їхнє поняття про християнство, що його вони самі собі витворили, неправдиве, недійсне. Тому вони навіть у філософській площині переплутують християнство з філософським ідеалізмом та приписують на карб християнства весь баласт абсурдів, що його має філософський ідеалізм. І то вперто держаться своєї думки, не бажають визнати, що вони помиляються та потребують виправити свої погляди, якщо бажають мати щось спільне з науковою об’єктивністю та науковою критикою. Ця їхня впертість ще більш очевидна передовсім тоді, коли йдеться про джерела християнства, головно про Святе Письмо Старого і Нового Завітів – загальновідому Біблію.
Ми вже давніше розглядали релігії стародавніх народів, говорили також і про віру євреїв. Тоді ми спостерегли, що єврейська релігія була єдиною серед стародавніх народів, що визнавала віру в одного Бога, обороняючи її в лоні вибраного народу.
Крім віри в одного Бога, в єврейській релігії збереглася ще й свідомість первородного гріха людини як причини терпінь та нещасть людства. Крім того, в єврейському народі постійно жила думка, що серед нього появиться Месія – Спаситель, обіцяний Богом, що відкриє нову епоху для історії людства.
Священна Книга Євреїв – Біблія – пояснювала віру в Месію, приготовляла народ до Його приходу. Ці пророчі книги Біблії зосталися священними і для християн після приходу Спасителя Месії, – Ісуса Христа. Всі ці книги – це перша частина Священного Писання, відомого нам під назвою Старий Завіт.
Біблія, здається, залишиться навіки головним предметом нападів атеїстів та матеріялістів проти християнства і Христового вчення. Саме Старий Завіт стоїть у самому центрі тієї боротьби. Так було в давніх матеріялістів, так воно є і в новіших марксистів та сучасних атеїстів. Просто химера долі, що всі ці атаки мають одне й те саме джерело: небагато знання дійсності, але багато фантазії, а найбільше – якоїсь ірраціональної, тваринної ненависті, зродженої в боротьбі деяких одиниць за владу та майно.
Атакують вони передусім біблійний опис створення світу, немовби він був в очевидній суперечності зі здобутками науки про початки світу й життя в ньому. Вороги християнства забувають, що Святе Писання не було написане експертами, астрономами, фізиками чи хоча би професорами наших днів. Святе Писання – це книга, написана під безпосереднім надхненням Божим – пророками та вчителями віри в єврейському народі. Воно висвітлює передусім основні релігійні питання та головні події історії нашого спасіння. Все інше – прикраса та річ другорядна для Святого Письма.
Святе Писання вчить, що Всесвіт та все те, що в ньому знаходиться, є витвором рук Божих, результатом Його творчої волі, не виключаючи людини. На початку людина була щаслива, не було в ній тієї внутрішньої боротьби, що її відчуваємо ми в нашому єстві, між зворушеннями добрими і злими. Всі зворушення людини та всі її діла-вчинки були вповні підчинені розумній волі та Божій волі. Людина втішалась окремою Божою ласкою та прихильністю – як вибране Його створіння, для якого Бог створив цілий світ. Однак перший непослух Богові, перший гріх людини перевернув цей лад. Людське серце стало хилитися до злого, людський розум під впливом невпорядкованих пристрастей утратив свою ясність. Була порушена внутрішня гармонія людини, що виявилось і назовні в її діяльності та в цілому світі, що її оточує і чим вона володіє.
Завдяки особливому милосердю Божому людина спочатку не мала зазнавати і смерти. Цей привілей, однак, людина втратила через гріх. Тому сьогодні її супроводжують разом зі смертю всі ті терпіння, що є немовби предтечами смерти. А, крім того, людина втратила й окрему Божу ласку та Його благовоління – Боже синівство й право на Небесне Царство.
Та все ж таки милосердя Господнє схилилось над упалою людиною, воно ж бо безконечне та перевищує і людську неміч, і людську злобу. Тому Бог обіцяв уже першим нашим прародичам у раю послати їм Спасителя – Месію, що визволить їх з неволі гріха і з його наслідків та відновить у людських серцях Боже Царство і Божу прихильність до людини.
І цілий Старий Завіт – це одне довге приготування до приходу Спасителя, передусім – вибраного ізраїльського народу, а з ним і всього людства. Книги Старого Завіту описують найвизначніші та найважливіші етапи цього приготування.
Ось це найголовніші правди Святого Письма Старого Завіту; їх написано способом і мовою відповідно до ментальности та розвитку тодішніх людей, до яких вони були звернені, очевидно, ця ментальність відрізняється від нашої, по-перше, віддаленістю в часі і, по-друге, відмінністю східної ментальности від західної – європейської, наших часів. Тому Святе Письмо, а зокрема книги Старого Завіту, не можуть бути як слід зрозумілі без відповідного підготування та студій. А хто береться тлумачити Святе Письмо Старого Завіту без відповідного знання та способу мислення, висловлювань чи ступеня розвитку стародавніх східних народів, подібний до людини, що хотіла б вийти на Гімалайські гори без відповідного спорядження, без знання країни та топографії чи без досвідченого провідника. На жаль, такий метод вживають матеріялісти, марксисти та совітські атеїсти. У наслідках можуть переконатися на власній шкурі та гіркого щоденного досвіду наші слухачі, глянувши навкруги себе та прислухавшись до отих нісенітниць, що ними гомонить українська земля. Вже святий Августин остерігав: «Святе Писання треба розуміти так, як воно виражене само в собі. Воно має свою власну мову. Хто цього не розуміє, той потрапляє в розгубленість» (На Ів., тракт. X. розд. 2). І тому сьогоднішній хаос серед атеїстів є найкращим доказом того, що вони до Святого Письма підходять з невідповідними методами та йдуть не тим шляхом. Їхні шляхи – безвихідь.