Аві – Авр

Аві, Авія (батько): Дочка Захарія, жінка юдейського царя Ахаза, мати царя Єзекії (2 Царів 18:1-2; 2 Хронік 29:1).

Авігу, Авіюд (Бог є мій, Він мій Отець):

1. Другий син Аарона (2 Мойс. 6:23), висвячений на священика разом із 3 своїми братами (2 Мойс. 28:1), він і його брат Надав були покарані смертю й загинули від Божого вогню, бо вони самовільно запалили фіміям забороненим чужим огнем, цебто звичайним огнем, а не тим, який постійно горів на жертівнику (3 Мойс. 10:1,2; 16:12, 13; 4 Мойс. 17:11).
2. Син Зоровавеля, один із предків Ісуса (Матвія 1:13).

Авігуд (батько слави, популярний, славний): Син Бели, внук Веніямина (1 Хронік 8:3).

Авіґаїл (батько радости, творець чи засновник щастя, автор блаженства, можливо від цього кореня походить жіночий прикметник “весела”, “щаслива”, “Авіґея”, “Авіґаль”):

1. Вродлива й розумна кармелітянка, цебто мешканка Кармелу, жінка Навала, своїм розумом і тактом врятувала Давида від пімсти й кровопролиття, після смерти Навала стала дружиною Давида (1 Самуїл. 25; 2 Самуїл. 3:3; 1 Хронік 3:1).
2. Сестра Давида, мати Амаса (1 Хронік 2:16-17; 2 Самуїл. 17:25).

Авіда (батько знання, мудрець, філософ): Син Мідіяна, нащадок Авраама від Кетури (1 Мойс. 25:4; 1 Хронік 1:33).

Авіезер (батько допомоги, помічник):

1. Найстарший син Ґілеада, нащадок Манасії, предок Гедеона (Ісуса Навина 17:1,2; 1 Хронік 7:18).
2. Анатотянкн (з Анатоту), веніяминівець, Давидів лицар (2 Самуїл. 23:27; 1 Хронік 11:28; 27:12).

Авійя, також Авійям, Авія й Абія (Бог – це Отець, мій батько Ягве):

1. Другий син Самуїла (1 Самуїл. 8:2); батько настановив його та його брата Йоїла суддями над Ізраїлем.
2. Син Рехав’ама й Амаахи; другий із черги цар Юдеї, царював 3 роки від 910 до 907 pp. до Хр. ; здобув велику перемогу над ізраїльським царем Єровоамом (1 Царів 15:1-8; 2 Хронік 13).
3. Син Єровоама (1 Царів 14:1).
4. Священик із Ааронового роду, від імени якого названо 8-му чергу з усіх 24 змін священиків єрусалимського храму (1 Хронік 24:10; Луки 1:5).
5. Священик за днів Неемії (Неем. 10:8).
6. Нащадок-потомок Веніямина (1 Хронік 7:8).
7. Жінка Хецронова (1 Хронік 2:24).

Авійям, Авійя (мій Отець – це Єгова): Син і престолонаслідник царя Рехав’ама від Маахи; царював 3 роки в Єрусалимі; воював із Єровоамом (1 Царів 14;31; 15:1; 2 Хронік 12:16).

Авімаїл (батько Маїла): Нащадок Йоктана (1 Мойс. 10:28; 1 Хронік 1:22).

Авімелех (батько царя):

1. Филистимський цар Ґерару за днів Авраама, захопив до свого гарему Сарру, Авраамову жінку, хоч Бог врятував його від перелюбства з нею (1 Мойс. 20:1-18; 21:22-34).
2. Інший филистимський цар Ґерару за днів Ісаака; намагався взяти до свого гарему Ревеку, хоч Бог не допустив до цього (1 Мойс. 26:1-22).
3. Син Гедеона від його наложниці в Сихемі (Суддів 8:31). По смерті свого батька Гедеона Авімелех вбив 70 своїх братів, а позостався тільки його наймолодший брат Йотам, який сховався (Суд. 9:1-5). Авімелех царював над сихемськими людьми 3 роки, відтак вони зробили повстання проти нього. Під час облоги вежі в Товеці, одна жінка кинула на його голову горішнього каменя від жорен із муру вежі, розторощила йому черепа і його зброєноша добив його, проколовши мечем (Суддів 9:48-54; 2 Самуїл. 11:21).
4. Син Евіятара, священик (2 Самуїл. 8:17; 1 Хронік 18:16).

Авінадав (княжий, царський, величний, розкішний, чудовий; за іншим поясненням – Бог-Отець охочий і щедрий):

1. Левит із Кір’ят-Єаріму, у домі якого на узгір’ї Гів’ї перебував кивот-ковчег заповіту 20 років (1 Самуїл. 7:1, 2; 1 Хронік 13:7).
2. Другий син Єссея, він пішов за Саулом і воював у його армії проти филистимлян (1 Самуїл. 16:8; 17:13).
3. Син Саула, що був забитий із своїми братами в тяжкому, фатальному бої з филистимлянами на горі Ґілбоа (1 Самуїл. 31:2).
4. Бен-Авінадав був батьком одного з 12 Соломонових провідників (1 Царів 4:11).

Авіноам (ласкавий, милостивий, вибачливий): Батько Барака (Суддів 4:6, 12; 5:1, 12).

Авірон, Авірам (батько височини або верховини, високий, великий, могутній):

1. Син Еліява, рувимівець, зорганізував із левитом Кореем та іншими змову проти Мойсея та Аарона (4 Мойс. 16:1,2).
2. Найстарший син Хіїла з Бет-Елу. Авірам помер, коли його батько Хіїл заклав фундаменти під відбудову Єрихону й таким чином здійснилася перша частина прокляття, провіщена Ісусом Навином: “Проклятий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбудує це місто Єрихон, – на первороднім своїм він заложить Його, а на наймолодшім своїм поставить брами його” (Ісуса Навина 6:26; 1 Царів 16:34).

Авраам (батько великого народу; батько багатьох народів; отець сили-силенної, безлічі народів): Аврам, якого Господь перейменував на Авраама, коли він мав 99 років, – це син Тераха, народився 1996 року до Хр. в Урі Халдейському, в Месопотамії; його два старші віком брати називалися Нахор і Гаран, але Гаран довго не жив, він помер ще за життя свого батька Тераха в Урі Халдейському (1 Мойс. 11:27,28). Терах, Авраамів батько, був поганином і, як усі халдеї, поклонявся ідолам (Ісуса Навина 24:2). Ще в Урі Халдейському Авраам взяв собі за жінку Сару, свою сестру по батькові від іншої матері (1 Мойс. 20:12). Біблія не подає імени матері ані Авраама, ані Сари. Однак це факт, що Терах мав дві або більше жінок.

1936 року до Хр., у віці 60 літ, Авраам із батьком Терахом, жінкою Сарою й небожем Лотом залишив Ур Халдейський і переселився до Харану в південній Месопотамії. Можливо, що там були кращі пасовиська для їхніх стад (1 Мойс. 11:31). У Харані помер Терах у віці 215 років (1 Мойс. 11:32; Дії Апостолів 7:2-5).

Авраамові було 75 років, коли Господь явився йому в Харані, Месопотамія, та звелів йому залишити свій рід, земну батьківщину та йти в невідому йому землю (1 Мойс. 12: 1-4), щоб таким чином зберегти на земній кулі віру в правдивого, живого Бога. Авраам із вірою й покорою слухняно прийняв Боже покликання й негайно 1921-го року до Хр. у віці 75 літ відправився з Сарою й Лотом із Харану до Ханаану, хоч сам не відав, куди йде, а тільки повністю підпорядкувався Божому веденню й керівництву.

Прибувши до Ханаану, Авраам зупинився в Сихемі, в Мамрійській діброві, цебто біля дуба Мамре. Господь явився Авраамові в Сихемі та приобіцяв дати його насінню-потомству в спадщину край Ханаан. І Авраам збудував там (в Сихемі) жертівника Господеві (1 Мойс. 12:4-7). Звідси Авраам пройшов вздовж і впоперек Ханаан, нап’яв свого намета поміж Бет-Елом на заході й Аєм (Гаєм) на сході та збудував там другого жертівника Господеві на ханаанській землі (1 Мойс. 12:8-9; 13:3), верстаючи свій шлях, як кочовик, усе далі на південь Ханаану, включно з Єгиптом і Ґераром. Як відомо, Авраам ніколи не посідав своєї власної землі й постійного місцезамешкання, а все своє життя був скитальником-мандрівником, живши в наметі (Дії Апостолів 7:5; Євр. 11:8-10, 13-18), за винятком тільки родинної гробниці в Хевроні, в Махпельській печері на кінці поля Ефрона перед Мамре, яку купив Авраам в Ефрона, сина Цахора, за 400 шеклів срібла. (1 Мойс. 23:1-20).

Головніші епізоди й події в житті й діяльності Авраама наступні: пригода з Сарою в Єгипті під час голоду в Ханаані (1 Мойс. 12:10-20); розлука Авраама з Лотом (1 Мойс. 13:1-13); Лот у неволі та його визволення; Авраам переміг царя Кедор-Лаомера з його союзниками, вчинивши рейд із своїми 318 узброєними слугами (1 Мойс. 14:1-24); небесні гості в Авраама та його заступництво за Содом і Гоморру (1 Мойс. 18:1-33); пригода Сари з ґерарським царем Авімелехом (1 Мойс. 17:1-27); умова між Авраамом і Авімелехом (1 Мойс. 20:1-18; 21:22-34) та готовість Авраама принести в жертву Господеві свого однородженого сина Ісаака (1 Мойс. 22:1-19). Під час різноманітних іспитів і скорбот Авраам виявив непохитну віру в живого Бога, абсолютний послух у всьому Всевишньому та високі етично-моральні чесноти людинолюбства, покори, справедливости, терпеливости, миролюбства, безкорисности, гостинности, великодушности, побожности й любови.

У 1897 р. до Хр., коли Авраамові було 99 років, Бог уклав із ним заповіта-умову, перемінив із цієї нагоди первісні імена “Аврам” і “Сара” на “Авраам” і “Сарра” та встановив обрізання для Авраама та його нащадків, як зовнішній видимий знак цього заповіту. Божа обітниця, дана Авраамові, мала подвійний характер: матеріяльно-дочасний і духовно-вічний. Матеріяльно-дочасне благословення зображає Аґара з Ізмаїлом, а духовно-вічне благословення – Сарра з Ісааком. Бог обіцяв Авраамові, з одного боку, помножити його нащадків, наче зорі небесні, і безліччю, наче пісок край моря, і дати їм у спадщину Ханаан; а, з другого боку» Бог приобіцяв благословити всі народи в насінні-потомстві Авраама через Ісуса Христа й поширення Божого Слова поміж усіма народами земної кулі (1 Мойс. 17:1-27). “Обітниці були дані Авраамові й насінню його, яке є Христос” (Гал. 3:16); “а коли ви Христові, то ви Авраамове насіння за обітницею й спадкоємці” (Гал. 3:29). Інакше кажучи, тілесні нащадки Авраама родилися тільки за тілом від Аґари й посіли землю від ріки Нілу до ріки Ефрата (семітські народи, євреї й мохаммедани); духовні нащадки Авраама – це всі ті віруючі, які родилися за духом і обітницею (Гал. 4:21-31; Рим. 4:11, 12, 16, 17).

До народження Ісаака спочатку за спадкоємця Авраама вважали Лота, опісля управителя Авраамового господарства Елі-Езера (1 Мойс. 15:2), а відтак народився за тілом від рабині Аґари Ізмаїл.

У 1896 р. до Хр., коли Авраамові було 100 літ, народився Ісаак від Сарри за Божою обітницею. Коли Ісаакові було 25 літ. цебто 1871 р. до Хр., Авраам був готовий принести його в жертву Господеві По цьому минуло 12 років, цебто в 1859 р. до Хр. у віці 127 років померла Сарра в Хевроні, Ханаані, в Кіріят-Арбі. Авраам поховав її в Махпельській печері, на полі Ефрона, навпроти Мамре. По смерті Сарри Авраам взяв собі за жінку Кетуру й мав від неї 6 синів: Зімрана, Йокшана, Медана (Мадана), Мідіяна, Їшбака (Їшбока) та Шуаха (1 Мойс. 25:1-2; 1 Хронік 1:32-33). Через 3 роки по смерті Сарри, Ісаак взяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла, сина Нахора й Мілки, рідного брата Авраама (1 Мойс. 24).

Авраам помер 1821 р. до Хр. у віці 175 літ. Ізмаїл та Ісаак поховали його в Хевроні, Ханаані, в родинній гробниці, в печері Махпели, на полі Ефрона, напроти Мамре (1 Мойс. 25:5-10).

Авраам вірив у живого Бога (Рим. 4), Який визволив його від поганства та ідолів (Ісуса Навина 24:2); прагнув із радістю бачити день Ісуса Христа (Ів. 8:56). Авраам вірою виявив абсолютний послух Богові в усьому, вірою він кочував по Ханаані, проживавши в наметах з Ісааком й Яковом, бо він очікував міста, що має підвалини, що Бог його будівничий і творець (Євр. 11:8-10); він став спадкоємцем праведности, що з віри вона (Євр. 11:8-10). Вірою Авраам був готовий принести в жертву Господеві свого однородженого сина Ісаака, бо він вірив, що Бог має силу воскресити його з мертвих (Євр. 11:17-19). Його віра була живою й чинна любов’ю та послухом супроти Бога, тому Господь залічив йому його віру в праведність (1 Мойс. 15:6; Рим. 4:3) і назвав його Своїм другом (2 Хронік 20:7; Ісаї 41:8; Як. 2:21-23).

Авраам – це родоначальник сили-силенної народів, що родилися від нього за тілом і за духом. Євреї, мохаммедани та християни шанують його, як батька віри й Божого друга.

Аврам (високий, сильний, величний батько; батько височини, верховини): Первісне ім’я Авраама. Див. “Авраам”.

Зміст