Після повернення з Єгипту Авраам і Лот розійшлися. “Великий був їхній маєток – розповідає Біблія, – і не могли вони разом пробувати. І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової… І промовив до Лота Аврам: Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня. Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч, то я піду праворуч, а як ти праворуч, то піду я ліворуч” (Буття 13:6-9).
Авраам залишає вибір за Лотом. Безпечний, як часто молоді люди, Лот обирає собі кращу частину, область на Йордані. Була “наводнена вся вона аж до Цоару” (Буття 13:10) і мала пишну тропічну рослинність, “як Господній, садок, як єгипетський край” (Буття 13:10).
З покритих лісом гірських пасм у серці Палестини Лот разом зі своїм родом та своїми отарами іде на південь у долину Йордану і, зрештою, будує собі хатину в Содомі. На південь від Мертвого моря тут лежала одна із найродючіших рівнин – долина Сіддім – там, де тепер є Мертве море (пор. Буття 14:3). Біблія згадує п’ять міст у цій долині: Содом, Гомора, Адма, Цевоїм та Цоар (див. Буття 14:2). Вона повідомляє також про воєнний конфлікт з історії цих п’яти міст: “І сталось”, що чотири царі “вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин’авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер” (Буття 14:1-2). Дванадцять років царі з долини Сіддім були зобов’язані платити данину цареві Кедорлаомерові. На тринадцятий рік вони проти цього збунтувалися. Кедорлаомер попросив трьох царів, своїх союзників, про військову допомогу. Каральний похід мав нагадати непокірним про їх обов’язок. У війні дев’яти царів, царі п’яти міст у Сіддім-долині програли, і їх міста палять та плюндрують.
Серед полонених чужими царями є і Лот. Його звільняє його дядько Авраам (див. Буття 14:12-16), який зі своєю челяддю слідує, наче тінь, за військом чотирьох переможців, що відходить. З безпечного укриття він непомітно спостерігає за ним і точно все вивідує. Авраам не поспішає. Лише біля Дану, на північному кордоні Палестини випадає зручна нагода. Вночі, під покровом темряви, Авраам нападає зі своїми слугами на нічліг і серед замішання може звільнити Лота. Тільки той, хто не знає тактики бедуїнів, може скептично сприймати цю розповідь.
* * *
Серед мешканців того краю дотепер живе пам’ять про той каральний похід. Вона відображається в назві шляху, який на схід від Мертвого моря йде на північ – далеко аж через давню країну Моав. Кочівники в Йорданії добре його знають. Серед місцевого населення він називається “Шлях царів”. Ми знову маємо згадку про нього в Біблії, однак тут він називається “польова дорога” або “битий шлях”, по якому сини Ізраїля у своїй подорожі до Обіцяної Землі хотіли пройти через Едом (див. Чисел 20:17,19). На початку нашої ери римляни теж використовували і розбудували цей “царський шлях”. Частини його входять до системи доріг нової держави Йорданія. Чітко видно з літака, стару дорогу, що чорною стрічкою проходить через ландшафт.
“І промовив Господь: Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий… І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба. І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі. А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!.. Авраам … подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці. І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки” (Буття 18:20; 19:24-26,28).
Жахлива велич біблійної розповіді про Божу кару невиправної гріховности, напевно, у всі часи глибоко вражала серця людей. Содом і Гомора стали синонімом гріховности та безбожности, порівнянням, коли мова йде про цілковиту загладу. Як видно з численних повідомлень з давніх часів, людська уява завжди черпала натхнення від цієї незбагненної події. Незвичайні та цілком неймовірні речі мали відбутися на Мертвому морі – “Соляному морі” – де, за Біблією, сталася ця катастрофа.
Під час облоги Єрусалиму в 70 р. до Р. Х. римський воєначальник Тит, згідно передання, засудив деяких рабів на смерть. Він провів короткий судовий процес, наказав зв’язати їх ланцюгами і кинути в море біля гір Моаву. Однак засуджені не потопилися. Скільки б їх не кидали в море, вони завжди виринали, немов корки. Незбагненна подія так сильно вразила Тита, що він помилував нещасних винуватців. Йосиф Флавій, юдейський історик, що під кінець життя мешкав у Римі, знову й знову згадує “Асфальтове озеро”. Греки настійливо повідомляють про отруйні гази, які здіймаються над цілим цим морем. А араби розповідають, що давніше жоден птах не міг перелетіти на другий берег. Пролітаючи над плесом моря, птахи раптом мертві падали в його глибини.
Ці та подібні історії й передання хоча й були відомі, однак ще сто років тому бракувало точних знань про таємниче дивне море в Палестині. Жоден науковець його не бачив і не досліджував. У 1848 році ініціятиву в свої руки беруть Сполучені Штати, які споряджають експедицію до загадкового Мертвого моря. Біля приморського містечка Акка, майже 15 км на північ від Хайфи, одного осіннього дня берег чорніє від людей, які напружено спостерігають за незвичайним маневром.