“І стався був голод у Краї. І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути, бо голод у Краї тяжкий став” (Буття 12:10).
Сухий пісок пустель Єгипту зберіг для світу багато єрогліфічних текстів, серед яких є деякі писемні свідчення про міграцію семітських родин у Країну Нілу. Однак найкращим наочним доказом є одне зображення.
На півдорозі між столицями фараонів Мемфісом та Фівами, 300 км на південь від Каїру, посеред зелених полів та пальмових гаїв лежить на ріці Ніл мале поселення Бені-Гасан. Тут, із офіційним дорученням з Каїру дослідити стародавні поховання, опиняється в 1890 р. англієць Персі Ньюберрі. Фінансування експедиції взяв на себе Фонд Дослідження Єгипту (Egypt Exploration Fund).
Надгробні пам’ятники розташовані при виході з пустельної долини, де дрімають залишки старих кам’яних уламків та великого храму. Тиждень за тижнем зі скелястого входу, за яким ховається місце останнього спочинку єгипетського князя Хнем-хотепа, з’являються лише руїни, земля та залишки розбитих кам’яних колон. Єрогліфи в невеликому передпокої зберігають ім’я померлого. Він був повелителем цієї області Нілу, яка раніше називалася Земля газелей. Хнем-хотеп жив за часів правління фараона Сесостріса II, бл. 1900 р. до Р. Х.
По багатьох днях праці Ньюберрі вдалося врешті дістатися у велику залу в скелі. У світлі численних смоляних смолоскипів вчений ідентифікує три склепіння, з землі здіймаються пні двох рядів колон. На стінах розкішними фарбами по тонкій вапняній штукатурці блищать розписи. Вони зображають сцени із життя князя, розповідають про жнива, полювання, танці та ігри. На північній стіні, поряд з портретом князя в повен зріст, Ньюберрі відкриває чужі постаті. Вони носять инший одяг, аніж зазвичай єгиптяни, мають світлішу шкіру та гострі профілі. Двоє єгипетських урядовців на передньому плані, очевидно, представляють цю групу князеві. Чиїми би могли бути ці постаті?
Єрогліфи на листку в руці одного єгиптянина дають пояснення: це “мешканці пісків” – семіти! Їх провідник називається Абісаі. Його рід із 36 чоловіками, жінками та дітьми прибув до Єгипту. Він приніс для князя подарунки, серед яких особливо згадується призначений для княгині “стібіум”[1].
“Абісаі” є справді семітським ім’ям. Після завоювання Ханаану Ісусом Навином у часи другого царя Ізраїля це ім’я виринає і в Біблії: “І звернувся Давид, і сказав до хіттеянина Ахімелеха та до Авішая, Церуєвого сина” (1Самуїла 26:6). Біблійний Авішай був братом недолюблюваного в Ізраїлі начальника війська часів царя Давида Йоава бл. 1000 р. до Р. Х., коли Ізраїль був великим царством. Митець, який отримав від князя Хнем-хотепа завдання прикрасити його гробницю, зобразив “мешканців пісків” з великою ретельністю, охоче вдаючись аж у найменші деталі. Близьке до реальности та надзвичайно вражаюче зображення виглядає, немов кольорова фотографія. Здається, що ця семітська родина лише на хвилину затрималася, і ці чоловіки, жінки, діти та тварини зараз раптом зрушать з місця, щоб іти далі. На чолі групи Абісаі в легкому поклоні вітає князя правою рукою, тоді як ліва веде на короткому шнурку ручного гірського козла, що має між рогів зігнуту палицю – герлигу пастуха.
Ця пастуша палиця була такою необхідною для кочівників, що єгиптяни вживали її у своїй образній мові як позначку для чужинців.
Також і традиційний одяг за кроєм та барвами представлено точно. Чотирикутні накидки з вовни, які в чоловіків сягають колін, а в жінок – до литок, зв’язуються на одному плечі. Малюнок на них формується з різнобарвних смужок, а служать вони як плащі. Чи не нагадує це відому “кольорову одежу”, яку Яків, на заздрість иншим синам, подарував своєму улюбленцеві Йосифові (див. Буття 37:3)? Бороди в чоловіків підстрижені клином. У жінок темно-чорне волосся вільно спадає на груди та плечі. Його притримує тонка біла пов’язка. Невеликий завиток біля вуха був, здається, даниною моді. Чоловіки взуті в сандалі, жінки – у темно-коричневі черевички. У майстерно зшитих бурдюках зі шкір тварин вони везуть із собою свій денний запас води. Лук і стріли, важкі палиці для метання та спис служать їм за зброю. У далеку подорож вони взяли із собою навіть свій улюблений інструмент: один із чоловіків грає на восьмиструнній лірі. На цьому інструменті, як каже Біблія, награвали, співаючи деякі псалми Давида: “Грати на восьми струнах” – сказано перед псалмами 6 та 12.
Оскільки це зображення виникло бл. 1900 р. до Р. Х., так само ми можемо уявити собі і патріярха Авраама та його рід. Коли він досяг єгипетського кордону, мусила відбутися подібна сцена. Бо так само, як і в князя Хнем-хотепа, на всіх пограничних постах у чужинців брали їх особисті дані.
Отож, це було так само, як і сьогодні, коли хтось їде в чужу країну. Хоча вони ще не мали паспортів, однак формальності та б’юрократія вже тоді ускладнювали життя подорожуючим. Хто хотів потрапити до Єгипту, мусив подати свої особисті дані, причину приїзду та передбачувану тривалість перебування. Всі дані чітко нотували переписувачі на папірусі червоним чорнилом і передавалися через посланця пограничному офіцерові, який вирішував, чи надати дозвіл на в’їзд. Однак це теж не залежало від нього. Урядові чиновники при дворі фараона подавали чіткі інструкції навіть про те, які ділянки пасовищ надавати кочівникам, що в’їжджали.
У часи голоду Єгипет був для кочівників із Ханаану країною прибіжища, а часто і єдиним порятунком. Коли в їхній батьківщині земля пересихала, край фараонів завжди мав достатньо пишних пасовищ, їх забезпечував Ніл своїми щорічними повенями.
Тим часом казкове багатство Єгипту приваблювало досить часто і грабіжницьких кочовиків – зухвалі банди, яким були потрібні не пасовища, а яких приваблювали повні комори та пишні палаци. Часто їх вдавалося прогнати лише силою зброї. Як захист від таких небажаних гостей та для того, щоб могти краще контролювати кордони, у III тис. до Р. Х. почали будову потужної “Княжої стіни” – ланцюга прикордонних укріплень, вартових веж та оборонних пунктів. Лише під покровом ночі Сінуе, який знав місцевість, зміг їх минути. І 650 років пізніше, у час виходу з Єгипту, кордон пильно охоронявся. Мойсей надто добре знав, що проти волі фараона втеча із краю була неможливою. Пости відразу підняли б тривогу та скликали загони охорони. Спробі пробитися криваво перешкодили би вправні стрільці та швидкі загони бойових колісниць. Це було причиною, чому пророк, який орієнтувався в цій країні, обрав инший, цілком незвичайний шлях – Мойсей повів синів Ізраїля на південь, вниз до Червоного моря, де не було ніякої стіни.
[1] Туш для вій.