АВРААМ ТА ЛОТ У КРАЇНІ ПУРПУРУ – Частина 4

Якщо проплисти човном на південний кінець Мертвого моря, то при вдалому розташуванні сонця тут можна побачити дещо вражаюче: на певній відстані від берега під водою чітко окреслюються обриси лісів, які законсервувала надзвичайно висока солоність води.

Стовбури та залишки дерев у зеленуватих глибинах мають бути прадавніми. Коли вони цвіли, коли їхнє гілля прикрашало зелене листя, під ними, можливо, паслися отари Лота. Ця на диво мілка частина Мертвого моря від півострова ель-Лісан до південного кінця – це була долина Сіддім! Сама Біблія говорить цілком ясно: “Усі ці зібрались були до долини Сіддім, вона тепер море Солоне” (Буття 14:3).

Геологи до цих відкриттів та спостережень додали завершальний доказ, який пояснює причину та перебіг біблійної розповіді про знищення Содому і Гомори.

Американська експедиція під керівництвом Лінча в 1848 р. перша принесла звістку про значне опущення Йордану на його короткому шляху через Палестину. Те, що виявляється в спаданні річища нижче рівня світового океану, це визначили пізніше подальші дослідження, є унікальним геологічним явищем. “Можливо, на поверхні иншої планети є щось подібне до долини Йордану, але на нашій – ні, – пише гебраїст із Глазго Джордж Адам Сміт у своїй праці Історична географія Святої Землі. – Жодна инша долина нашої Землі, яка не перебуває під водою, не лежить більше 100 м нижче рівня моря”.

Долина Йордану є лише частиною потужного розлому в земній корі. Тим часом перебіг цього розколу докладно дослідили. Він починається за багато сотень кілометрів від кордону Палестини високо на півночі, біля підніжжя гір Тавра в Малій Азії. На півдні він проходить від південного берега Мертвого моря через Арабську пустелю до затоки Акаба та закінчується по той бік Червоного моря в Африці. На багатьох місцях цієї велетенської впадини наявні сліди потужної вулканічної діяльности. У горах Галілеї, на висотах східної Йорданії, на берегах притоки річки Яббока, у затоці Акаба – всюди є чорний базальт і лава.

З дном великого розламу, який проходить саме тут, долина Сіддім разом з Содомом та Гоморою одного дня провалилася під землю! Дату цієї події можна з допомогою геології встановити достатньо точно. Це мало відбутися невдовзі після 2000 р. до Р. Х.!

“Очевидно, це відбулося бл. 1900 р. до Р. Х., коли сталося знищення катастрофою Содому і Гомори” – пише в 1951 р. американський вчений Джек Фінеган. “Детальний огляд літературних, геологічних та археологічних свідчень дає можливість зробити висновок, що зіпсуті “міста тієї околиці” (Буття 19:29) лежали в районі, який тепер занурений під повільно прибуваючі води в південній частині Мертвого моря та що знищення міст відбулося через потужний землетрус, який, імовірно, супроводжувався вибухами, блискавками, виходом природних газів та загальною пожежею”.

Близько 1900 р. до Р. Х. – це час Авраама!

Тріщина в землі звільнила вулканічні сили, які спали повсюди в глибинах вздовж розламу. У верхній частині Йорданської долини ще й сьогодні височіють кратери згаслих вулканів, на вапняковому ґрунті лежать великі поля лави і потужні базальтові шари. З незапам’ятних часів у районах цих схилів відбуваються землетруси. Про них є численні свідчення, навіть Біблія розповідає про це. Як підтвердження геологічного пояснення загибелі Содому і Гомори виглядає те, про що дослівно пише у віднайденій “Праісторії” фінікійський жрець Санхуні-ятон: “Долина Сідімус опустилася і стала озером, постійно паруючим і безрибним, образ помсти і смерти грішникам”.

* * *

А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!” (Буття 19:26).

Чим ближче підходиш до південного краю Мертвого моря, тим пустельнішою та дикішою стає місцевість, тим незвичнішим і ще більш вражаючим стає вигляд гір. Гори стоять у вічному мовчанні, а їх розірвані прямовисні схили спадають під прямим кутом у море і завмирають внизу в кристальній білизні. Безприкладна катастрофа залишила свій вічний гнітючий відбиток на цій місцевості. Лиш зрідка проходить група кочівників через якусь із глибоко порізаних долин вглиб краю.

Там, де на півдні закінчуються важкі, масні води, обривається раптово на обох берегах і гнітюча завіса скель, щоб дати місце болотистій гіркувато-солоній низовині. Червоняста земля порита численними виярками і стає небезпечною для неуважного мандрівника. Ця болотиста низовина сягає далеко на південь до пустельних рівнин Арави, що доходить до Червоного моря.

На захід від південного берега, у напрямку біблійної південної землі, Негеву, простягається з півночі на південь горбистий кряж висотою 45 м і на 15 км у довжину. Над його схилами при світлі сонця стоїть блиск і сяйво, як від діямантів. Це рідкісне природне явище. Більшу частину цих гір складають чисті кристали соли. Араби називають його прадавнім ім’ям Джебел Усдум, в якому збереглося слово Содом. Багато блоків соли розмилися дощами та впали з висот. Вони мають чудернацькі форми – деякі стоять прямо, наче статуї. Иноді здається, що в їхніх обрисах справді пізнаєш людські постаті.

Дивні соляні статуї одразу пригадують опис у Біблії жінки Лота, яка через свій непослух стала соляним стовпом. Граючі іскрами соляні гори лежать у безпосередній близькості до зануреної в глибини долини Сіддім. Коли хтось і вибрався живим із центру катастрофи, міг задихнутися отруйними газами, які розносилися далеко над місцевістю. А все, що лежить поблизу Соляного моря, і сьогодні впродовж короткого часу покривається кристалами соли.

І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господеві” (Буття 13:18).

Недалеко від нинішнього Хеврону Авраам проводить свої останні дні в невеликій місцевості Мамре, де він спорудив жертовник. Тут він придбав від хеттитів першу ділянку землі (див. Буття 23), щоб приготувати в печері місце для поховання своєї дружини Сари, як це було за звичаєм у семітів. У тій самій печері поховали і його (див. Буття 25:9-10). Виглядає, що розкопки підтвердили і це твердження про батька патріярхів. Три км на північ від Хеврону араби вшановують місце, яке вони називають “харам рамет ель-халіль” – “святиня висоти друга Божого”. “Друг Божий” є мусульманським означенням Авраама. Неподалік археолог о. А. Е. Мадер справді знайшов каміння вівтаря з раннього часу, на якому ще чітко можна було розпізнати сліди вогню. У 1927 р. Мадер відкрив сліди могутнього дерева, яке мало тут колись стояти. У землі чітко відобразилися сліди прадавніх коренів.

Та й гріб Авраама ще й сьогодні показують і відвідують як святе місце.

Це виглядає неймовірним: те, що передається усно, про що люди розповідають з покоління в покоління, певного дня знаходить підтвердження через дослідження.

Попередній запис

АВРААМ ТА ЛОТ У КРАЇНІ ПУРПУРУ – Частина 3

Наступний запис

ЙОСИП В ЄГИПТІ – Частина 1