Вступ: «Написано»
Усі християнські Церкви завжди надавали авторитет Біблії. Цей святий текст, авторитативний і нормативний, завжди провадив їх і далі провадить у тому, що вони говорять і роблять. За словами і діями Церкви і християнина мало б стояти оте «Написано…». З Біблією в руках християнські спільноти й окремі християни діють в історії з відповідальністю, прагнучи здійснити, тут і тепер, початок Божого царства.
Однак авторитет Біблії – як кожний вид авторитету в наші часи – піддасться критиці і запереченням, і то не тільки ззовні. Для численних християн Біблія є чимось чужим, незвичним для щоденного життя; її читання, передусім деяких книг СЗ, видасться важким і проблематичним саме тепер, коли у світі виходять тисячі різних видань Біблії. Екуменічний рух безсумнівно посприяв пізнанню Біблії, але теж підкреслив факт, що в різних християнських Церквах її читають по-різному; так само в одній Церкві Біблію використовують для підтвердження часто протилежних позицій. Методи літературної й історичної критики, застосовані до Біблії, часто супроводить страх – з боку численних людей – що вони руйнують авторитет Біблії і самої віри; події, про які розповідає Біблія і які сама Біблія вважає важливими, ба навіть фундаментальними, можна пояснити лише у світлі біблійних авторів, однак через їхню інтерпретацію зрозуміти історичність події інколи неможливо.
Якщо потім, однак, перейти до фахівців, біблістів і богословів, можемо зауважити, що виникають інші проблеми стосовно авторитету Біблії. Згода щодо потреби критичного літературно-історичного підходу до Біблії є майже цілковита, хоч інтегрована – а не замінена «синхронічним» підходом до тексту. Однак, літературно-історична критика показала відмінність передань, що увійшли як у СЗ, так і в НЗ, і тісно пов’язані з різними епохами, а передусім з конкретними історичними подіями. Біблія є збіркою цих передань і свідчень, хоч і відмінних між собою. Тут постає питання: яке передання або свідчення є більш авторитетне?
Біблійні передання і свідчення невіддільні від історичних обставин ізраїльського народу і первісної Церкви. Однак «історичність» вістки, себто те, що біблійні письменники намагалися говорити і діяти у відповідь на потреби і виклики своїх часів, змушує нас усвідомити історичну відстань, що віддаляє їх від сьогоднішнього читача Біблії. Постає проблема: як заповнити цю прогалину? Як зробити так, щоб культурно-екзистенціяльно-історичні обставини стали точкою звернення, яка може висвітлити біблійний текст і своєю чергою, бути ним просвітленими як авторитетним і нормативним текстом? Іншими словами, як забезпечити сьогодні авторитет Біблії?
Особливість авторитету Біблії
Авторитет є актуальною дійсністю тільки тоді, коли людина досвідчує його як авторитет, навіть якщо він переходить межі людського досвіду. Авторитет Біблії є теж цього типу, оскільки Біблія народилася «для нас людей і ради нашого спасіння».
а) Біблія як літературний документ
Біблія займає привілейоване місце в історії людства. Історія, цивілізація, західна і східна культури можуть бути для всіх доступними доказами «сили творення і зміни, що їх посідає Біблія». Бібліографія праць, присвячених питанню зв’язку Біблії і культури (розділи «Біблія і мистецтво», «Біблія і література» і «Біблія і музика») становить близько 70 сторінок. Наша історія і культура є позначені Біблією, біблійним «натхненням». Наша ідентичність є теж представлена як «біблійна пам’ять».
б) Біблія як джерело віри і життя в історії Церкви
Історія Церкви (або Церков), попри численні непослідовності й неточності, доводить, що Біблія і в недалекому минулому була джерелом натхнення автентичної віри, діяльної любови, підвищенням захисту людських і євангельських вартостей. Авторитет і актуальність, наприклад, св. Франциска, або Паломника, можна пояснити лише Євангелієм, яке надихало їхні слова і вчинки. Невмируще вчення Отців, Святих і Пророків, давніх і нових, є історичним доказом авторитету Біблії і заклику до подиву і послуху.
в) Біблія як джерело віри сьогодні
Авторитет чи авторитативність Біблії є незаперечним фактом там, де свята книга християн, досліджена – слухана – розважана, робить зрозумілим живе Слово Боже, яке провадить чоловіків і жінок всіх рівнів до віри і перемінює їхнє життя. Поодинокі особи, групи, рухи і спільноти, які складають сучасну церковну панораму, шукають і знаходять у текстах Біблії щоденну поживу свого євангельського свідчення. У тому, що кажуть, а передусім у тому, що роблять, вони є живим свідченням авторитету Біблії. Вони самі зрозуміли і тепер можуть проголошувати своїм досвідом те, що стверджує 2 послання до Тимофія: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова» (2Тим. 3:16-17).