Проаналізуймо тепер сам метод lectio divina. Цей метод став способом особистої і спільної молитви. Найбільш практикований цей метод був у ХІ-ХІІ ст. Починаючи з XIV століття маємо певний занепад, передусім із двох причин. З одної сторони через незнання латинської мови, а з другої впровадження розважання за методом св. Ігнатія.
Не можна плутати розважання св. Ігнатія з lectio divina. Розважання містять багато психології, a lectio divina – ні. В розважанні дуже часто присутній аспект порівняння між євангельською вісткою і власним моральним життям, а в lectio divina цього немає. Самі єзуїти на своїх зборах 1969 року прийняли як спосіб розважання lectio divina, а не метод св. Ігнатія.
Коли йдеться про метод, дуже часто мають на увазі щось незмінне, щось, чого потрібно дотримуватися до найменших подробиць. В lectio divina має переважати ласка, а не метод.
а) Час для Lectio divina
Необхідно визначити собі певний час. Lectio divina не має бути чимсь, що я роблю, коли мені захочеться; має, натомість, бути чимсь усталеним, що потрібно здійснити протягом дня. Молитва є серйозною справою, вона не може бути тільки заповненням порожнечі, а повинна становити основу нашого дня. Бути вірним певному часові молитви не є тільки вправою аскети, але передусім серйозністю, з якою ми ставимося до Бога.
Учителі lectio divina радили визначити точний час для lectio divina, якого потрібно дотримуватися. Найліпшим часом напевно є вранішні години. Для багатьох сьогодні, однак, ці ранішні години, може, й не існують через перевантаження в праці, обов’язки, що змушують нас пізно лягати, але рано чи пізно це вплине не тільки на духовне життя, але теж на фізичне і психічне здоров’я.
Першенство Божого Слова, серйозність зустрічі з Ним означає дати Йому час. Сьогодні так часто можемо чути: Не маю часу. Але всі ті, що так говорять, самі визнають, що є ідолопоклонниками, тобто почитають час, є його рабами.
Вже равини говорили, що людина спокушена численними ідолами, але ідол часу торкається всіх людей. Очевидно, час є найціннішим, бо його ніхто не поверне, не час мого і вашого життя. Тому час є найціннішим, бо він – життя. А віддати його Богові – це великий жест.
Lectio divina має стати щоденною працею, а не чимось випадковим, що здійснюю, коли маю час.
б) Святий Дух протагоніст lectio divina
Другий елемент lectio divina, на якому наполягають Отці, це заклик Святого Духа. Тільки прихід Святого Духа змінює Святе Письмо на Слово Боже, так, як це робить на літургії, де перемінює хліб і вино на тіло і кров Ісуса Христа. Ми закликаємо Його, щоб Він прийшов і пояснив нам те, що не можемо зрозуміти. Коли приступаємо до Святого Письма, мусимо визнати нашу сліпоту: ми потребуємо, щоб Господь просвітив нас. Без заклику і сходження Святого Духа lectio divina залишається людським зусиллям, інтелектуальним домаганням. Так ми не можемо пізнати Боже Слово, проникнути в Його волю. Натомість пізнання діє так, що ми його все більше любимо: із зростанням пізнання Бога зростає і любов до Нього.
в) Lectio divina як послух
Звернім увагу на те, що практикувати lectio divina означає слухатися. Це послух щодо «написано». Не можна підшуковувати собі тексти, які нам підходять.
Ознакою поверхової духовности дуже часто є лінивство і духовна немудрість, в яких шукається відповідні до нашого настрою біблійні сторінки. Сьогодні я сумний, отже, прочитаю якусь сумну сторінку з Біблії; сьогодні я веселий, отже, прочитаю якийсь радісний псалом.
Біблію потрібно читати з початку до кінця, або, ліпше, певну книгу з першої по останню сторінку. Було б добре пристосуватись до церковних часів, але дану книгу потрібно прочитати з початку до кінця. Звичайно саме ті уривки, які нам не хочеться читати, нас ранять чи судять, отож ми не хочемо їх чути, тому що вони є Божим Словом над нами.
Це справді так: нам не подобаються передусім уривки, що нас осуджують. Отже, потрібно читати весь текст з початку до кінця. Часом суть доволі проста: треба прийняти буденність.
Зустріч зі Святим Письмом стає теж відображенням цілого нашого життя. Ми ставимося до Святого Письма так само, як до інших речей.
г) «Lectio divina»: дозвольмо, щоб говорив текст
Що означає lectio? Lectio означає, що, закликавши для читання вибраного уривка Святого Духа, ми повинні мати терпеливість, яка переходить у послушність. Це означає читати і знову перечитувати…
Дуже часто ми припускаємось певних хиб. Перша полягає в тому, що, беручись за якийсь уривок і знаючи його завершення, ми таки не дочитуємо до кінця, бо не маємо терпеливости. Іншою хибою є те, що ми беремося читати певний уривок, тому що нам потрібно приготувати проповідь або катехизу… Однак текст необхідно читати багато разів. Деколи варто навіть переписати уривок. Але потрібно читати, щоб зрозуміти «написано». Перед будь-якими спробами пояснення в нас має увійти «написано».
Екзегетам нелегко здійснювати lectio divina, оскільки дуже часто вони використовують інтелектуальний підхід.
Чигаючи якийсь уривок, потрібно прочитати попередній і наступний, щоб визначити контекст, а далі шукати паралельні місця.
д) Розважання: пошуки в тексті
У цьому другому моменті lectio divina йдеться про те, щоб «копати», шукати в глибинах тексту. Великою допомогою може бути знання оригінальних мов Біблії, але так само і перечитування творів Отців Церкви.
Йдеться насамперед про те, щоб дивитися на Христа. Отці Церкви застерігають: не дивися на себе, коли розважаєш, дивись натомість на Христа. Якщо дивитимешся на себе, то завжди бачитимеш лише негативи, але якщо дивитимешся на Христа, Його образ тебе змінить, преобразить зі слави в славу, як каже Павло в Другому посланні до Коринтян (2Кор. 4). Розважати – це передусім щораз глибше входити в цю свідомість.
Святий Франциск Сієнський, який жив у XV ст., коли вже lectio divina майже не практикувалася, писав: «Не освіченість, а помазання, не науку, а свідомість, не текст, а любов. Це шукай у lectio divina».
Годі, отже, зневірюватися в різних методах екзегези чи в її знаряддях: належить розуміти, що це помазання, яке шукається завдяки обізнаності, свідомість завдяки науці, любов завдяки тексту. І саме тут потрібно уміти слухати, а це означає послух.
Єврейське слово шема (слухати) означає саме слухатись. Наші мови уводять певне розрізнення в ці терміни. Але хто слухає, той слухається, а хто не слухає, той не слухається, а хто не слухається, той не слухає. Саме це і показує нам важливість слухання в розважанні, важливість відкритись послухові, здійсненню, конкретизації почутого.
е) Молитва: не говорити про Бога, а Богові
Переходимо до третього етапу молитви. Прийнявши цю вістку як звернену до нас особисто та збагативши своє пізнання Господа, тепер залишімо Святому Духові, Якого ми закликали, щоб зійшов на нас, щоб «стогонами» піднімав у нас Свою молитву до Отця, взиваючи «Отче». Тому з читання, а відтак розважання, повинна народитися молитва. Наша зустріч зі Святим Письмом має бути молитовною. Це означає, що, пройшовши два перші моменти, маємо тепер залишити місце на молитву, яку підказує нам те, що ми прочитали і розважали.
Вже Отці Церкви заохочували, щоб молитва Церкви була натхнена читаннями Євангелія й Апостола. У Святому Письмі містяться усі теми, усі наміри молитов, отож якщо будемо прислуховуватися до них, то наша молитва стане справді універсальною.
Якщо я читаю уривок, який розповідає про прокажених, яких Ісус зцілив, то молитимуся за прокажених. Якщо це уривок про розлучення, яке Ісус забороняє, молитимусь за тих, чиє подружжя перебуває в кризі, і тих, які вже розійшлися. Так кожна сторінка Святого Письма стає для мене молитовним принципом, і самим цим має бути молитва в lectio divina. Молитва, яка звертається до Бога на «ти». Ми переважно говоримо про Бога в третій особі, а як часто звертаємося до Нього на «ти»?
Св. Василій говорив: «Ти, священику, якщо говориш про Бога в третій особі протягом дня, пам’ятай теж, що маєш говорити до Бога, звертаючись до нього на «ти». Ось молитва, заступництво, але теж і спосіб разом з Господом святкувати союз, зростати в сопричасті, виявляти Йому нашу любов». Ця молитва містить усе таїнство союзу і любови. Тут починається останній етап: споглядання.
ж) Контемпляція: споглядання Бога
Споглядання призначене не тільки для великих містиків. Християнське споглядання означає мати в собі ті самі почуття, що були в Ісусі Христі, мати ті самі очі, якими Бог дивиться на світ. Отці стверджували: коли ти дивишся на грішну людину з тією любов’ю, з якою Христос дивився на грішницю, тоді ти контемплятивна людина. У цьому й полягає споглядання: потрібно виявляти покірність і розуміння, що кожний володіє дарами і ласками, які йому дає Бог. Щоб могти разом з Павлом сказати: живу вже більше не я, а живе Христос у мені.
з) А дія ?
Дехто ще додає до етапів lectio divina і дію. Однак, це суперечить християнському переданню: якщо молитва є правдивою, вона вже становить дію.
Пригадайте собі, що юдеї спитали в Ісуса: скажи, які діла нам потрібно робити. А Ісус у відповідь їм сказав: Діло Боже вірити в того, кого Бог післав. Це є дія! Однак, це не означає уникнення обов’язків у житті, як також не означає, що наше життя з Богом має бути перекладене на дії цього світу. Це означало б, що ми сподіваємося тільки на цей світ. А Павло каже, що ми найбільш жалюгідні люди, якщо наша надія покладається на цей світ. Горе християнинові, якщо він через lectio divina не дійде до любови. Це означає, що він не здійснював lectio divina. Lectio divina є чимсь більшим від того, що можна зробити в цьому світі; вона означає єдність з Богом, завдяки якій християнин може вірити, що він живе навіть коли вмирає, що Бог дарує йому Своє царство, навіть якщо сьогодні він плаче. Якщо втратимо це, тоді наше християнство стане сіллю без смаку або лише філантропією, а не вірою в Ісуса Христа, що спасає.
У цьому полягає метод lectio divina. Однак, із цих лекцій потрібно осягнути не так сам метод, як передусім необхідні вимоги. Необхідність дії Святого Духа, необхідність слухання, необхідність пошуків, щоб усе стало молитвою, щоб ми від Святого Письма дійшли до подяки, необхідність споглядання. А споглядання не є чимсь іншим як тільки любов’ю, що приходить від Бога.