Більшу частину свого життя я вивчаю дітей, проте мої власні діти далі дивують і захоплюють мене. Я пригадую, як зателефонував додому кілька років тому з міста в Джорджії, куди я вирушив, щоби виголосити промову. Даная, що мала тоді тринадцять років, узяла слухавку, і між батьком та дочкою відбулася тепла розмова. Тоді вона сказала:
– О, до речі тату. Я буду брати участь у змаганнях з бігу наступної суботи.
– Справді? – відповів я. – Яку дистанцію ти вибрала?
– 880, – відповіла вона.
Мені перехопило дух:
– Данає, це дуже виснажлива дистанція. Ти знаєш, що це за відстань 880 ярдів?
– Так, – відповіла вона, – півмилі.
– Ти колись бігла таку відстань? – запитав я.
Вона сказала, що ні, навіть на тренуваннях. Я далі почав вивідувати інформацію і дізнався, що дев’ять шкіл візьмуть участь у змаганнях, які відбудуться вже за три дні. Дочка прагнула змагатися проти команди інших бігунів, які, очевидно, тренувалися тижнями. Це стурбувало мене.
– Данає, сказав я, – ти припускаєшся великої помилки. Ти осоромишся, і я хочу, щоби ти це обміркувала. Ти мусиш піти до свого тренера і попросити, щоб він поставив тебе на коротші перегони. На такій швидкості 880 ярдів уб’ють тебе!
– Ні, тату, – рішуче заперечила вона. – Більше ніхто не записався на дистанцію 880 ярдів, і я хочу пробігти її.
– Гаразд, – відповів я, – але ти чиниш всупереч здоровому глузду.
Я думав про свою улюблену дитину решту тижня і запитував себе, яке приниження чекає на неї. Я зателефонував їй знову в суботу вдень.
– А ти боявся, тату! – радісно гукнула Даная. – Сьогодні я виграла перегони! Вона справді прибігла першою, на кілька ярдів попереду від своєї найближчої суперниці. Наступного року, також без тренувань, вона виграла такі самі перегони з перевагою 50 ярдів і встановила рекорд, який, можливо, не побили й донині.
– Ого! – сказав я собі. – Ця дитина талановита. Колись вона стане чудовим бігуном.
І знову помилка. Вона виграла ще два змагання в дев’ятому класі, була другою наступного року, а тоді втратила інтерес до легкої атлетики. На цьому все скінчилося.
Отака батьківська мудрість у всій її славі.
Очевидно, що я глибоко поважаю людську особистість і дивовижну складність навіть наших наймолодших. У певному сенсі, уся ця книжка є свідоцтвом про них і тих батьків, які присвятили себе турботі про них. Я в захваті від усіх вас і сподіваюся, що ми допомогли вам виконати свій чудесний обов’язок. Тепер у цих завершальних абзацах я хотів би висловити дві чи три завершальні думки безпосередньо для матерів та батьків дуже бунтівливих дітей. Саме ви особливо тривожите мене.
По-перше, я знаю, що ваше завдання складне і подеколи вам хочеться визнати свою поразку. Але вам треба лишатися непохитним. Одного дня, пригадуючи цей складний період конфлікту, ви зрадієте тому, що не зійшли зі свого шляху – далі робили все необхідне для дітей, яких на трохи позичив вам Бог. Ця пора мине так хутко, і теперішні стреси видаватимуться несуттєвими й далекими. Тоді істотними вам будуть видаватися сповнені любови стосунки, які ви збудуєте у своїй сім’ї, тоді як інші батьки утекли чи поринули в роботу. Так ви буде усвідомлювати, що добре впоралися зі своєю працею в очах Самого Творця.
Тому я сподіваюся, що ви не допустите спокуси почуватися обманутими чи знедоленими через складний темперамент сина чи дочки. Безумовно, ви не одні. У попередньому опитуванні 3000 батьків ми виявили, що 85 відсотків сімей мали принаймні одну вольову дитину. Тому ви не виняток і не жертва якогось жорстокого космічного жарту. Таке батьківство. Така людська природа. Більшість з тих, хто виховав двох чи більше дітей, зазнали тих самих стресів, що й ви. Ми вижили, і вам це вдасться також. Ви зможете впоратися з цим завданням.
Дозвольте мені нагади ідеї, які ми розглянули під час нашої розгалуженої дискусії:
- Ви не маєте звинувачувати себе за темперамент, з яким народилася ваша дитина. Це просто дитина, якій важко дати раду, і ваше завдання – прийняти цей виклик.
- Вона наражається на більшу небезпеку через схильність випробовувати межі і долати перепони. Вам знадобиться велика наполегливість і мудрість, щоб досягти мети.
- Якщо ви не зрозумієте її жадобу до влади й незалежности, то можете знесилитися і зав’язнути в провині. Від цього ніхто не матиме користи.
- Якщо ще не пізно, будь-якою ціною приберіть до рук своїх малят. Міцно тримайте стерно влади в руках, і формуйте атмосферу поваги в цей короткий сприятливий момент. У майбутньому вам знадобиться кожна дещиця «шаноби», яку ви зможете здобути тепер. Як тільки ви утвердите своє право бути на чолі, починайте поступово ослаблювати владу, рік за роком.
- Не панікуйте, навіть під час штормів юности. Кращі часи попереду. Радикальні збурення починають у двадцять років.
- Залишайтеся на боці своєї дитини, навіть якщо вона програє. Решту життя ви будете тішитися близькими взаєминами, якщо не дасте волі розчаруванню тепер.
- Дайте дитині час знайти себе, навіть якщо видається, що вона не шукає.
- І найважливіше, я спонукаю вас ревно молитися за своїх дітей перед Господом упродовж їхнього перебування у вашому домі. Я переконаний, що не існує жодного іншого джерела впевнености й мудрости в батьківстві. У будь-яких книжках, у тому числі й моїх, просто немає досить мудрости, щоб протидіяти злу, яке оточує тепер наших дітей. Підлітки на кожному кроці стикаються з наркотиками, алкоголем, сексом і лихослів’ям. І звісно, вони зазнають неймовірного впливу ровесників. Ми мусимо огортати їх молитвою щодня. Бог, Який сотворив ваших дітей, вислухає ваші прохання. Він обіцяв зробити це. Бо зрештою Він любить їх більше, ніж ви.