Можливо, ми можемо підсумувати обговорення батьківства та його важчих аспектів, відповівши на питання, яке нещодавно поставила мені спантеличена матір. Ось яким приблизно воно було:
«Скажіть мені, чому деякі діти з усіма перевагами й можливостями зрештою виростають недобрими, тоді як інші, виховані в жахливих сім’ях, стають опорою спільноти. Я знаю одного юнака, який ріс у злиденних умовах, але тепер він така чудова людина. Як його батьки змогли виховати такого відповідального сина, якщо він просто був їм байдужим?»
Цікаві випадки такого типу не такі вже й рідкісні, і вони тільки підтверджують ідею цієї книги. Як ми вже бачили, впливи середовища самі собою не здатні пояснити всієї людської поведінки. Існує дещо інше – щось глибоко внутрішнє – яке також робить нас, якими ми є. Деяку поведінку можна вважати спричиненою, однак іншу – цілковито ні.
Наприклад, кілька років тому, я вечеряв з двома батьками, які неофіційно «усиновили» тринадцятирічного хлопця. Цей підліток одного дня прийшов додому разом з їхнім сином і спитав, чи міг би переночувати. Як виявилося, він жив у них майже тиждень і не отримав навіть телефонного дзвінка від своєї матері. Згодом з’ясувалося, що вона працює шістнадцять годин на день і абсолютно не цікавиться своїм сином. Її чоловік-алкоголік розлучився з нею кілька років тому і безслідно зник з міста. Більшу частину свого життя хлопець почувався скривдженим, зневаженим і забутим.
Зважаючи на ці обставини, якою дитиною, на вашу думку він виріс – наркоманом? Лихослівним правопорушником? Лінивим, пихатим неробою? Ні. Він ввічливий з дорослими; працьовитий; приносить добрі оцінки зі школи та охоче допомагає в господарстві. Цей хлопець подібний на загублене цуценя, якому вкрай потрібна добра оселя. Він просив сім’ю усиновити його офіційно, щоб мати справжнього батька і люблячу матір. Тим часом його власна мама цілковито байдужа.
Завдяки чому цей хлопець виявляє таку дисципліну й увічливість, попри брак виховання? Я не знаю. Вони просто властиві йому. Він нагадує мені мого чудового друга Девіда Гернандеза. Девід і його батьки нелегально приїхали до Америки понад 50 років тому і мало не померли з голоду, перш ніж знайшли роботу. Зрештою вони змогли вижити, допомагаючи збирати врожай картоплі в штаті Каліфорнія. У ті часи Девід жив під деревами або в полі. Його батько зробив піч з бочки для бензину, наполовину наповнивши її землею. Відкрите вогнище було їхньою оселею.
Девід жодного разу не мав даху над головою, поки його батьки зрештою не переїхали до покинутого курника. Матір заклеїла дощані стіни дешевими шпалерами, і Девід думав, що вони живуть у розкошах. Тоді одного дня місто Сан-Хосе визнало цю територію непридатною для життя, і «будинок» Девіда знесли. Він не міг зрозуміти, як громада могла зруйнувати таке чудове місце.
Зважаючи на такий початок, як ми можемо пояснити, ким згодом став Девід Гернандез? Він закінчив школу з майже найвищими оцінками в класі і отримав стипендію для навчання в коледжі. Він також закінчив його з високими оцінками і за чотири роки вступив на медичний факультет Університету Лома-Лінди. Девід знову опинився серед десяти відсотків найуспішніших учнів і продовжив навчання в резидентурі, спеціялізуючись в акушерстві й гінекології. Зрештою він обійняв посаду професора акушерства й гінекології на медичних факультетах Університету Лінди-Ломи і Університету Південної Каліфорнії. А тоді, на вершині кар’єри, смерть непомітно підкралася до нього.
Я ніколи не забуду того дня, коли доктор Гернандез зателефонував мені. Його саме відпустили з шпиталю після комплексу лабораторних аналізів. Діягноз? Склерозуючий холангіт, хвороба печінки, яка неминуче була фатальною в той час. За шість років ми втратили цього чудового чоловіка, батька і друга. Я любив його, як брата, і досі сумую за ним.
І тому я ще раз запитую, як ця дисципліна і геніяльність могли зародитися в такому безплідному середовищі? Кому могло спасти на думку, що цей злиденний мексиканський хлопчик, що жив у бруді, колись стане одним з найбільш улюблених і шанованих хірургів своєї доби? Звідки походила його мотивація? З яких невідомих джерел струменіла його амбіційність і спрага до знань? Він не мав книг, не вирушав в освітні подорожі, не був знайомий з ученими. Однак, він мав високу мету. Чому це сталося з Девідом Гернандесом, а не хлопцем, що мав усі переваги й можливості? Чому стільки дітей видатних і сповнених любови батьків виростають в ідеальних умовах, щоб згодом відмовитися від них заради вулиць Атланти, Сан-Франциско чи Нью-Йорка? Ми не маємо відповіді. Але, очевидно все врешті зводиться до того, що Бог вирішує використовувати людей особливим способом. Не намагаючись осягнути цих таємничих взаємин, ми мусимо просто погодитися, що деякі діти просто народжені для успіху, а інші приречені на невдачу. Хтось недавно нагадав мені, що той самий окріп, який розм’якшує моркву, робить твердим яйце. Так само одні люди позитивно реагують на певні обставини, а інші – негативно. Ми не знаємо, чому.
Одна річ тепер очевидна для мене: психологи надто спрощено пояснювали людську поведінку. Ми є чимось більшим від суми власного досвіду, якості харчування, генетичної спадщини чи сукупности біохімічних процесів. І тим більше ми є чимось більшим від впливу своїх батьків. Бог сотворив нас унікальними особистостями, здатними на незалежну й раціональну думку, яку годі приписати будь-якому джерелу. Саме це робить завдання батьківства таким нелегким і вартісним. Саме тоді, коли ви вже певні, що зрозуміли своїх дітей, набирайтеся духу! На вас чекає щось нове.