«Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос. І сталося, як почув це Ілля, то закрив своє обличчя плащем своїм, та й вийшов, і став у входа печери…» (1Цар. 19:11-13).
Всі великі шукачі Бога одностайно твердять, що Бога не можна знайти серед галасу, неспокою та сум’яття.
Втеча з міста – це відхід від усього, що перешкоджає в спілкуванні.
Отож, треба піти в простір самотности, мовчання, спокою. Це вони створюють атмосферу зустрічі.
Типовий шлях – це шлях монаха Арсенія, для якого характерні три етапи[1].
– Арсенію, втікай від людей (fuge)
– Арсенію, мовчи (tace)
– Арсенію, заспокойся (quiesce – esychaze).
Є послання від Бога, яке не можна прийняти, не ізолювавшись, є благодать інтимности, яку отримують лише ті, хто мовчить і справді відділився від світу на якийсь час чи взагалі (Дом Л. Лелур).
«Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? У кого чисті руки та щиреє серце…» (Пс. 24:3-4).
Йдеться про те, щоб серце було очищене з надмірної балакучости, розпорошення, розхристаности, закликів з площ, голосів із торговиць.
На жаль, ми мусимо визнати: «Довго душа моя перебувала собі разом з тими, хто ненавидить мир» (Пс. 120:6).
Псалом 68:7 показує нам Бога, Який турбується про помешкання для самотньої людини: «Бог самітних уводить до дому».
Інший переклад говорить про «ізольованих». Ще інший – про «покинених». Неважко знайти текст, де йдеться про те, як Бог приймає додому тих, хто добровільно ізолював себе.
«Равві перекладене це визначає: Учителю, де Ти живеш?» (Ів.1:38).
Щоб туди дійти, треба залишити позаду сум’яття, турботи, галас.
* *
Мені видається, що недостатньо наголошують на основоположній справі. Не достатньо сказати, де Бога немає.
«Господа не було у вихорі… Господа не було в землетрусах… Господа не було у вогні…».
Треба уточнити, що там, де немає Бога, немає і людини. Або ж є розбита, шалена людина, робот.
Там, де не об’явився Бог, там і людина не може віднайти й розпізнати себе.
Все те, що унеможливлює зустріч із Богом, унеможливлює також зустріч зі самим собою.
Якщо атмосфера не надається для розмови з Богом, то в ній і людина не зможе дихати.
І навпаки. Мовчання, самотність, внутрішній мир, зосередження є не лише умовою зустрічі Бога. Це місце, де живе Бог, отож там можна Його зустріти.
Це також місце, де людина знаходить саму себе.
Мовчання та самотність, убогість та покора стають домом, в якому може мешкати людина. Атмосфера, яка дає можливість жити.
[1] Пор. J. Hausherr, Solitudine е vita contemplativa secondo I’Esicasmo, Queriniana, 1978.