Ідея теозису (обоження) виражена в архітектурі самої церкви. Багаті та вишукані оздоблення сповнюють її прекрасною чуттєвістю. “Божество, – пише Федотов, – досяжне через матерію; його можна не лише бачити, але й навіть нюхати, куштувати і цілувати; звуки, святі, таїнства, мощі, ікони та фиміям відображають божественну Присутність у будь-якому можливому сенсі”.
Якщо європейська ментальність виражає свою концепцію Бога за допомогою чистого, ясного і загостреного шпилю готичних конструкцій – що символізують реальний фундамент віри – візантійська використовує купол, який збирає під одним дахом увесь всесвіт, трансформований і преображений всюдисущою присутністю Бога.
Ця типова візантійська концепція розглядає церковну будівлю як земне небо, таке саме як небесні сфери, де перебуває Бог. Церкву називають “небом на землі”, бо її освітлює світло воскресення, сповнене радістю перемоги над смертю; це намет Святого Духа, Який є Життя і дарує життя. Церква, як оселя Божа, метафорично відтворює увесь світ, і в ньому ми запрошені гості, яких нетерпляче чекають і розважають. Ми зустрічаємо Бога на бенкеті любови; ми слухаємо Його, коли читають Євангеліє; торкаємося Його в нашому братові, з яким співаємо, веселимося і втішаємося прощенням всіх тих заблудлих – нашим повним примиренням.
Онде джерело, що зробило нас причасниками Христа. Там олива, яка вилилася на нас силою Святого Духа. Друзі, з якими ми зустрінемо світанок вічности, усі разом з нами: моляться, чекають, святкують весілля Агнця. Ми бачимо тут дива втілення: воскресення і вознесення. Ми в Царстві. Церква була замислена і збудована так, щоб містити Царство. Царство зображене на іконах, які вкривають стіни, стелю і кожен куток будівлі.
Як я вже пояснив, ікона, що поєднує в собі всі елементи космосу, яку ми вітаємо і цілуємо, не є об’єктом у собі і для себе; це вікно, що відчиняється у вічне. Ікони не кажуть нічого і нічого не роблять; вони просто існують. Передусім, вони присутність і лише згодом – послання. Це дзеркала, що містять і відображають Божу присутність. Вони локалізують у певній точці простору всюдисущу присутність Бога у світі. Будівля Церкви – це місце, де зібрано разом всі ці відображення присутности.
Богослов’я ікони – це також ключ до розуміння наших таїнств, про які ми розповімо згодом. Наприклад, ми не наголошуємо на фактичній переміні хліба й вина на Тіло і Кров Христа, бо для нас це лише один зі станів присутности, яка існує завжди – її треба лише побачити. Елементи дійсно перетворюються на Христове Тіло і Кров, але Божа присутність завжди сяє і живе у творінні.
І так само з хрестильною водою. Вода якимось способом вже відкуплена, освячена і готова створити ще один стан присутносте; Миропомазання лише скріплює цю присутність, уділяючи Святого Духа. Матерія “духоносна”. Вона переносить життя Бога. У світі є щось настільки тісно і сокровенно об’єднане з Богом, що вона може якимось способом “заступитися” за нас:
- Найчесніший раю, саду краси і втіхи.
- Оселе, яку зробив досконалою Бог.
- Надіє для грішника, притулку для святих,
- І зачудування для пророків.
- Помолися Господові нашому Богу,
- Солодким співзвуччям шелесту твого листу,
- Щоби Він відчинив ворота, зачинені моїм гріхом.
(Вечірня, перша неділя Великого послу)
І саме через цю невимовну присутність Бога, всесвіт стає живою реальністю, сповненою пахощами Бога, хоча й не поглинутою Божеством. Матерія не зло, але й не божественна. Це місце зустрічі Бога й людини, яке об’єднує тайну присутности і крихкість людини. Ніщо в цьому світі не є нейтральне; усе бере свій початок від Бога. І, мабуть, тому що певні течії в богослов’ї протиставляли “священне” і “нечестиве”, “природне” і “надприродне” і “релігію” та “життя”, стільки всього в житті було позбавлено смислу й відкуплення.
Наша релігійна діяльність спрямована на благословення елементів цього світу, щоби тайна відкуплення почала діяти в нас уже тепер. Тому благословення означає повернення матерії до свого первісного та істотного смислу й призначення. Благословляти означає складати подяку. У цій подяці і через неї людина визнає істинну природу речей, які приймає від Бога; тому Він змушує їх бути для Нього тим, чим вони є у своїй суті: святими і відкупленими носіями присутности.
На початку літургійного року, під час празника Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня) Церква благословляє святим хрестом чотири сторони землі. Вона повертається на схід, захід, північ і південь, неначе ставлячи хреста в чотирьох сторонах світу і опечатуючи весь космос присутністю Вседержителя.
Під час празника Богоявлення Церква освячує всі води землі за прикладом Того, чий дотик уперше очистив води Йордану, і хто похвалив Своїм словом польові лілеї і птахів небесних. У Страсну суботу Церква благословляє “нове світло” і “новий вогонь”. У П’ятдесятницю на підлогу церкви кладуть квіти, лаврове листя та вічнозелені рослини і прикрашають церковні підпори пучками зелені. Під час празника Преображення до церкви приносять їжу, висловлюючи свою подяку і складаючи церемоціяльну жертву. На всенічних перед великими Господськими і Богородичними празниками благословляють і роздають хліб, олію та вино, щоб “веселити серце”, а після обрядів у багатьох місцях влаштовують народні гулянки біля церкви.
І про тварин також не забуто! Багато ікон зображають тварин, що дивляться із захватом і надією на людину, яка тепер спасенна й освячена. Існує особлива ікона П’ятдесятниці, яка узагальнює все, що ми намагалися описати в цьому останньому розділі: тайну освячення світу, і як ці елементи символічно відображені в будівлі церкви. На ній зображений “дід космос” у самому вирі подій П’ятдесятниці. Він має корону, але його руки простягнуті, щоби прийняти Святого Духа з таким же нетерпінням, як Церква і апостоли. Ми можемо сказати, що будівля церкви – це “новий космос”, фізичне місце, де сяє царство і звідти опромінює повноту творіння.