2 книга Самуїлова 1:27, 2:1, 5:1-3
Після великої поразки ізраїльського війська до Давида прибіг юнак, який ледве вцілів у цій битві. Він сказав Давиду: «Народ Божий утік із бою, багато з воїнів загинули, серед них і Саул з Йонатаном». «Звідки ти знаєш, що цар із сином загинули?» – Давиду важко було прийняти таку звістку. Тоді воїн розповів усе, як було: «Випадково я натрапив на царя Саула, який впав на свого меча, але не помер відразу, а ще був живий і дуже мучився. Він покликав мене і сказав, щоб я добив його, прискоривши смерть, бо йому вже все одно не жити». Чи зрадів Давид тому, що Саул загинув? Адже тепер немає царя, який би ненавидів і переслідував Давида, і він може посісти трон, як йому обіцяв Бог.
На знак великого суму Давид роздер свій одяг і посипав голову попелом. Велика поразка народу Божого, смерть його улюбленого друга Йонатана і смерть царя сильним болем здавили серце Давида. Оскільки Саул був помазанцем Божим, то Давид мусив покарати його вбивцю. Він погукав слугу і наказав убити юнака, який своєю рукою добив Саула.
Давид дуже тужив за Саулом і Йонатаном. Ми вже знаємо, що Давид грав на гуслах і складав пісні. От і цього разу сум Давида вилився у величному гімні, складеному на честь Саула і Йонатана. У пісні оспівувалася мужність царя і його сина, їхня прудкість, мов в орлів, і сила, мов у левів.
Давид дуже сильно любив Йонатана, наче рідного брата. На його честь у пісні були такі рядки: «Сумую за тобою, брате мій, ти був дуже любий для мене». Зауважте, Давид не тримав зла на Саула, а згадував тільки про його мужність, про його лицарство і царювання, і ні слова про зло, яке Саул йому заподіяв.
Дітки, так повинен вчиняти кожен, хто любить Бога – прощати своїх ворогів, молитися за них, а якщо в них трапляється біда, то сумувати разом із ними, а не радіти з їхнього горя.
Коли минув час жалоби за Саулом і Йонатаном, Давид запитав у Господа: «Чи йти мені в одне з Юдиних міст?» Як вірний Божий слуга, Давид перед будь-яким своїм вчинком запитував у Господа, чи робити йому так чи ні. Бог сказав Давиду: «Так, іди до Хіврону».
Настав час Давиду посісти царський престол. Бог дав у серця ізраїльтян бажання прохати Давида стати їхнім царем. У Хевроні народ зібрався і проголосив Давида своїм царем.
Дітки, ми знову з вами переконуємося, що Бог виконує всі Свої обіцянки. Він пообіцяв Давиду царювання, і ось виконання обіцяного – Давид стає царем над Ізраїлем.
Як сумні події, так і радісні Давид відзначав піснею. Тепер він ушанував Бога за те, що Той виконав Свою обітницю: взяв Давида від отари овець і зробив його царем усієї землі ізраїльської. Давид бажав бути добрим царем, творити волю Божу і навчити весь народ любити Господа. Він твердо знав, що Бог благословить його і захистить від зла.
ЗАПИТАННЯ:
- Хто розповів Давиду про смерть Саула?
- Як відреагував Давид на таку звістку?
- Як він проявив свій смуток?
- Хто став царем після смерті Саула?