Чому Ісус, дізнавшись, що Його другові Лазареві стає щораз гірше, не поспішає йому на допомогу, як робив це багато разів за схожих обставин?
Сам дає нам відповідь: “Не на смерть ця недуга, а на Божу славу“, – і залишається на місці, не вирушивши на порятунок Лазаря та його сестер Марії й Марти.
Не на смерть? Що це мало означати? Адже Лазар уже був мертвим, коли Ісус через кілька днів після його смерти прибув на місце…
На Божу славу! Чи ці слова якось пов’язані з величчю чуда, яке мав намір здійснити? Воскресення не є “хлібом насущним”, навіть для Ісуса. Євангеліє розповідає лише про три таких випадки, та й то за дуже різних обставин…
Чи славою Божою є воскресення Лазаря, чи щось інше? Звичайно, воскресення привертає увагу до питання Божої слави, яка об’являється за посередництвом Ісусових дій і їхніх плодів. Однак тут слава передусім пов’язана з фактом, що Отець завжди вислуховує Ісуса; і саме з цією метою Ісус звертається до Отця з чудовою, сповненою довіри синівською молитвою, яка зворушує серця зібраних навколо людей. Відтак Ісус наказує Лазареві живому вийти з гробу. Отець ніколи не відмовляє Христові, що є Його єдиним Сином, і доводить це, воскрешаючи Лазаря, щоб засвідчити, яку велику силу має сповнена довіри молитва Ісуса.
Ось чому хвороба Лазаря була на славу Божу, бо навіть якщо призвела – на певний час – до фізичної смерти, то Христос все одно завдяки Своїй синівській молитві й синівській довірі переміг смерть, і відбулося це за таких обставин, за яких Божа слава змогла об’явитися зібраним людям, а потім, за посередництвом їхніх розповідей, – і іншим мешканцям тієї місцевости.
Трохи далі в Євангелії сказано, що це (зокрема) через воскресення Лазаря єврейська влада вирішила винести Ісусові смертний вирок. Це дуже промовистий факт, який свідчить, що темні сили розпочинають боротьбу всюди, в усіх місцях і ситуаціях, де має об’явитися Божа слава…
* * *
Багато може розповісти на цю тему історія Генрієти. Вона була хвора на рак матки з метастазами, що поширилися на печінку й легені, й лікарі вже винесли їй смертний вирок. Вважали, що Генрієта проживе ще щонайбільше кілька тижнів. Вона взяла участь у молитві за хворих, яка відбулася в Сен-Дені на острові Реюньйон у січні 2000 року, коли тисячі людей зібралися навколо воскреслого Христа, якого несла євхаристійна процесія. Вражена великою кількістю почутих свідчень про фізичні й внутрішні зцілення, Генрієта теж захотіла – і це цілком зрозуміло, – щоби стан її здоров’я поліпшився, тим паче, що тільки-но довідалася про сумні прогнози лікарів. Якщо Бог не втрутиться, то житиме вже недовго…
Я не знав тоді Генрієти, тож навіть не помітив її присутности; однак вона була там в оточенні кількох своїх родичів. Через рік, під час наступної місії на острові Реюньйон, мене попросили провести молитву за хворих для великої кількости людей. Коли я тільки-но готувався розпочати молитву, а люди розсідалися на свої місця, на сцену піднялася якась жінка й підійшла до мікрофона. То була Генрієта.
“Дорогі брати й сестри, я хочу подякувати Богові за чудо любови, яке Він здійснив для мене нещодавно. Рівно рік тому я брала участь у молитві за хворих. Я була тоді смертельно хворою на рак і вже зовсім не мала сили. Дуже боялася помирати. Під час молитви за хворих я не відчула нічого особливого й повернулася додому розчарована, що Господь не торкнувся мене… Так принаймні мені здавалося!
Упродовж наступних тижнів до мене почала повертатися сила, а біль зменшився; однак пухлина, як мені здавалося, не зникала. Лікарі навіть встановили, що це просто затяжний перебіг хвороби, й жодні ліки вже не допоможуть. Треба було лише чекати. Отож я й чекала, навіть не думаючи про одужання. Щодня охоче молилася й поволі моє серце наповнювалося спокоєм.
А кілька місяців тому лікарі помітили, що симптоми раку стали слабшими. Не могли зрозуміти цього й вирішили повторно обстежити мене. Це зайняло чимало часу, навіть сьогодні вранці я ще зустрічалася з ними, щоб дізнатися, яка їхня думка щодо мого стану. І вони сказали, що вже немає жодного сліду раку в моєму тілі й що не розуміють, як це сталося. Відбулося зцілення, і саме сьогодні, коли молитимемося за хворих, лікарі підтвердили це, тому я хотіла, щоб ви були першими, хто дізнається цю новину. Я сповнена радости й прагну того самого для всіх вас. Я молилася за зцілення разом з цілою моєю родиною; Бог велів мені чекати й не маю жодних сумнівів щодо того, що це Він хотів, щоб цю добру новину я отримала нині й щоб ви мали змогу скористатися нею”.
То була мить великої радости, відразу після якої відбулася ціла низка неймовірних подій, – одна з тих хвилин, коли небо немовби відкривається, дозволяючи, щоб на нас упало кілька променів Божої слави. І, мабуть, уже навіть не треба казати, що той день був багатий на дари, знаки зцілення (месіянські й інші), знаки Божої любови для кожного.