Вищенаведена думка, певна річ, не пояснює всього; є ще одне твердження, яке може пролити світло на проблему зцілення: а саме – часто трапляється, що Господь починає зцілювати, а ми цього не бачимо, бо наші очікування зорієнтовані на щось інше. Дивимося туди, де хотіли б бачити прояви Його діяльности, а Він тим часом діє в зовсім іншій сфері нашого життя. Однак наші очі й далі немовби залишаються на припоні й не помічають цього. Буває, що ми за всяку ціну прагнемо якогось конкретного зцілення – нас самих чи когось із близьких – і не можемо розпізнати знаків Божої діяльности в іншій площині… Така поведінка не надто відрізняється від страусової політики щодо справи Божого милосердя. Як у такому разі зможемо прийняти Його дар?
На жаль, ми нерідко плутаємо внутрішнє зцілення з фізичним оздоровленням. Чимало осіб з тілесними хворобами чекають від Бога фізичного полегшення, а воно не настає. Однак цілком може бути, що тим часом отримують набагато цінніший дар внутрішнього зцілення, але втрачають його, не розпізнавши й не давши йому оволодіти ними.
* * *
У тридцятидворічної Гелен була початкова фаза шизофренії – так принаймні вважали психіятри. Постійно відчуваючи ненависть до свого батька, – який, коли вона була маленькою, щовечора знущався з неї, зачиняючи в темному приміщенні й не даючи їсти, – вона, подорослішавши, не лише не стала цілісною особистістю, а й постійно замикалася в собі, часто бувала агресивною, вирізнялася нестабільністю поведінки та не могла ходити на роботу більше, ніж два тижні поспіль. А від деякого часу її почала непокоїти болісна ґуля на грудях – вона не знала, чи це доброякісне, чи злоякісне утворення. Приїхала до Корде на молитву за хворих, очікуючи на фізичне зцілення. Навіть пообіцяла собі, що якщо це станеться, то повернеться до Церкви (від якої відійшла в підлітковому віці). Впродовж цілої молитви тримала долоню на грудях, намагаючись зафіксувати можливе оздоровлення. Однак не помітила жодних ознак поліпшення. Ґуля не зникала, біль також… Попри те, старалася ревно молитися. Коли ж через майже дві години не відчула жодного фізичного полегшення, збунтувавшись, покинула зібрання. Щойно вранці наступного дня усвідомила, що ненависть до батька, яку відчувала ще з дитинства й котра деколи підштовхувала її до дивних учинків, повністю зникла. Це неймовірно вразило Гелен. Бог зцілив її серце, а не тіло, й тепер їй це здавалося набагато важливішим!
Упродовж двох тижнів її життя цілковито змінилося, початкові симптоми шизофренії зникли, жодним чином не завдавши шкоди її здоров’ю. Стала іншою жінкою. Ба більше, пухлина виявилася доброякісною і її можна було легко позбутися.
Гелен не помітила, як Бог почав діяти там, де мав намір проявити Своє милосердя!
* * *
Помилку може допустити навіть той, хто виступає в ролі заступника близької особи й так сильно концентрується на своїх молитвах за неї, що не помічає, як благодать зцілення проливається на нього самого.
* * *
Шістдесятидев’ятирічна Каміла є мамою й бабусею. Через хворобу Паркінсона в неї трясеться ліва рука, що є доволі обтяжливим для неї, оскільки під цим оглядом певною мірою є неповносправною. Однак жінка не переймається своєю хворобою. Того дня, 2 серпня 2000 року, вона прийшла на велике зібрання з молитвою за хворих, яке відбувалося неподалік від Німа, бо вирішила попросити Господа про особливий дар – дар примирення між сином і невісткою, шлюб яких опинився на межі розпаду, і подружжя дуже страждало через це.
Відразу ж почала палко молитися за зцілення того подружжя й родини. Зворушений інтенсивністю її молитви, підходжу й запитую про причину таких благань, щоб приєднатися до неї.
– Молюся за свого сина, який має намір розлучитися з дружиною. Благаю Господа, щоб повернув його на шлях подружнього життя й вірности.
– У Вас, здається, хвора рука, правда?
– Так, але це не має значення. Важить лише доля мого сина. Ми почали молитися разом, прохаючи, щоб щодо цієї родини сповнилася воля Божа. Через кілька хвилин я запитав жінку:
– Вам не здається, що Ваша рука тепер трясеться менше?
– Не знаю, мене це не цікавить!
Молитва тривала, священики здійснювали таїнство єлеопомазання хворих – тих, які могли його прийняти.
Я почав наполягати: “Справді, скидається на те, що Ваша рука перестала тремтіти”.
– Прошу облишити це, повторюю Вам, що я прийшла сюди не для того!
– Не маю сумніву, але якщо Господь Бог зцілює Вас від хвороби Паркінсона, то, можливо, Він у такий спосіб вислухав Ваші молитви. Якщо Ви приймете власне зцілення, то це, мабуть, буде важливим для майбутнього Ваших дітей…
– Ви так думаєте?
– А що Вам заважає сприйняти й пережити це саме так? Каміла поглянула на свою руку й здивовано помітила, що судоми припинилися.
– А може, це тільки тимчасове поліпшення? – промовила.
– Ні, у жодному разі! Якщо Ісус цієї миті торкається Вашого тіла, то мусите вірити в це.
– Але… що буде з моїм сином?
– Почекайте декілька днів, щоб переконатися, чи справді відбулося зцілення, якщо треба буде – підіть до лікаря, щоб він це підтвердив. А потім розкажіть про те, що сталося, синові й самі все побачите…
Через кілька тижнів я отримав від Каміли листа. Писала, що коли зцілення підтвердилося, розповіла синові про те, як молилася за нього. Це його вразило, хоча й далі відкидав Бога. Однак щось у синовому серці все ж здригнулося, бо поступово почав зближуватися з дружиною, й разом вони почали наново вибудовувати свої стосунки.
* * *
Це подружжя вдалося врятувати, але що було б, якби Каміла не звернула уваги на своє зцілення, яке явно (хоча це можна було побачити лише з перспективи майбутнього) було ключовою ланкою оздоровлення цілої родини?..
Безперечно, не кожна історія зцілення, “яке не відповідає людським очікуванням”, закінчується так щасливо. Часом навіть здається, що Господь зцілює “безладно”, зовсім не зважаючи на наші наміри, а плоди такого зцілення не завжди сягають тих сфер чи осіб, що їх ми хотіли б бачити здоровими. Завжди, однак, існує – мусимо в це вірити – перспектива Божої мудрости, у межах якої простежується зв’язок між зціленням, котрого прагнемо, й тим оздоровленням, яке фактично відбувається, зв’язок, на виявлення котрого іноді треба витратити багато років…
Складається таке враження, що Бог велить чекати, і цю думку підтверджує кілька прикладів з Євангелія, над якими варто замислитися. Особливо промовистою в цьому сенсі є сцена воскресення Лазаря (Ів. 11), під час якої поведінка Христа просто-таки вражає. Ісус любив Лазаря, й про це написано у Святому Письмі. Однак в інших випадках євангелиста не вважали за потрібне розповідати нам про любов Ісуса до тих людей, яких Він зцілював. Якщо ж в оповіді з’явилася така інформація, то для того, щоб ми змогли зрозуміти, що, незважаючи на цю поверхову суперечність, Бог дає нам урок мудрости.