“І сталося по смерті Мойсея, раба Божого, і сказав Господь до Ісуса, сина Навинового, Мойсеєвого слуги, говорячи: Мойсей, раб Мій, помер. А тепер уставай, перейди цей Йордан ти та ввесь народ цей до того Краю, що Я даю їм, Ізраїлевим синам” (Ісуса Навина 1:1-2).
У той час, коли Ізраїль стоїть готовий до вступу в Обіцяну Землю на Йордані, на Середземному морі вирішується доля Трої, дні гордого царя Пріяма вже полічені. Незабаром у Греції збиратимуться герої Гомера: Ахіл, Агамемнон та Одіссей. Стрілки годинника історії наближаються до позначки 1200 р. до Р. Х. Ізраїль не міг би вибрати зручнішого моменту для входження. Зі сторони Єгипту не загрожує жодна небезпека. Країна на Нілі стала слабкою, її великі часи вже минули. Два тисячоліття поглинули його силу. Потуга Єгипту ще більше підупала після правління політично слабкого царя-сонця Ехнатона. Зверхність Єгипту над Ханааном постійно слабне.
Ханаан же, розірваний внутрішніми суперечками незліченних невеличких царств та князівств у містах-державах, сплюндрований скорумпованою політикою єгипетських завойовників, теж свої сили вже вичерпав.
З часу вигнання гіксосів у 1550 р. до Р. Х. Палестина безперервно була єгипетською провінцією. Феодальна система за часів гіксосів замінила собою простий патріярхальний устрій, який панував у містах за часів Авраама. Під владою кліки аристократів, яка правила свавільно й деспотично, народ опускався до рівня безправних підлеглих, до плебеїв. Єгипет залишає цю феодальну систему в Палестині без змін. Місцеві князі можуть правити, як забажають, вони мають власні військові сили, загони бойових колісниць, що належать патриціям та плебейську піхоту. Криваві битви між містами-державами Єгипет не обходять, для нього важливим є лише сплата данини, над якою суворо і непоступливо чувають єгипетські інспектори. Єгипетські гарнізони та опорні пункти дають їм без зайвих слів достатньо велику впевненість. У Газі та Яффі розміщені найважливіші єгипетські центри управління. Примусові робітники, контингент для яких мали постачати феодали, будують та підтримують у належному стані дороги, обробляються царські землі в родючій долині Єзреел на південь від Назарету, вирубують пишні кедрові ліси на Ливані. Комісари фараонів продажні. Досить часто вони присвоюють оплату та кошти на утримання військ. Тоді єгипетські найманці – критяни, бедуїни та нубійці – на свій розсуд плюндрують безборонні місцевості.
Під єгипетською зверхністю земля Ханаану знекровлюється. Населення скорочується. Як показують знахідки, патриціянські доми в XIII ст. до Р. Х. примітивніші, ніж у раніші часи. Предмети розкоші та дорогі прикраси трапляються рідше, біднішими є й супроводжуючі дари в гробницях. Стіни укріплень втратили свою міцність.
Лише на узбережжі Сирії, далі всередину країни, захищені гірськими хребтами Ливану і менше зачіплені чварами князів міст, майже безтурботно пульсують життям морські республіки. Що б не хвилювало світ, порти залишаються місцем скупчення всього, чого люди жадають. Близько 1200 р. до Р. Х. у списку товарів стоїть новий метал, на початку такий же дорогий, як золото і срібло – залізо. Оскільки він походить із землі хеттитів, фінікійці перші починають торгувати цим металом, який дасть назву новій епосі на нашій Землі. Щоправда єгиптяни знали залізо вже від майже двох тисяч років і цінували його як справді надзвичайну рідкість. Бо те залізо походило не з нашої планети, а добувалося з метеоритів. І виготовлену з нього нечисельну дорогу зброю вони справедливо називали “кинжали з неба”.
З новим металом надходить нова епоха – залізна доба. Доба бронзи, з її унікальними цивілізаційними здобутками, відходить, завершується велика епоха Давнього Світу.
* * *
На початку XIII ст. до Р. Х. з півночі Егеїв насувається нова, потужна хвиля чужих народів. По воді та по суші “морські народи” заполонюють Малу Азію. Це відгомін того переселення народів, до якого належить також “дорійське переселення” до Греції. Напрямок просування чужинців – а це індогерманці – спрямований на Ханаан та на Єгипет. Ізраїль, що стоїть готовий на Йордані, ще не має чого їх боятися. А ханаанці розрізнені та ослаблені. Година Ізраїля прийшла. Біблійні єрихонські труби дають сигнал!
“І вони рушили з Ситтіму, та й прийшли аж до Йордану… А священики, що несли ковчега заповіту Господнього, стали міцно на сухому посередині Йордану, і ввесь Ізраїль переходив по сухому… та й таборував у Ґілґалі, на східньому боці Єрихону.” (Ісуса Навина 3:1,17; 4:19).
Сьогодні тут через річку прокладено міст. Йордан є вузьким, дуже вузьким, і здавна має багато переправ. Місцеве населення знає їх досконало. Біля Єрихону брудно-жовті води в часі посухи заледве сягають 10 м завширшки.
Коли Ізраїль дістається Йордану, саме настає повінь. “Йордан був повний по всі береги свої всі дні жнив” (Ісуса Навина 3:15). Як і щороку, на Хермоні саме почали танути сніги. “Спинилась вода, що зверху текла, стала одним валом, дуже далеко від міста Адама… і ввесь Ізраїль переходив по сухому, аж поки не скінчив переходити Йордан увесь народ” (Ісуса Навина 3:16,17). Про місце Адам нагадує ель-Дамійє, часто вживана переправа на середній течії. Якщо раптом настає повінь, то на короткий час на таких мілких місцях може утворюватися затор і нижня течія залишається майже сухою.
Та насамперед часто трапляються свідчення про великі затори вод Йордану, що є наслідком землетрусів. Останній такий випадок стався в 1927 р. Через потужний землетрус завалилися береги річки і маси землі зсунулися з низьких пагорбів, які здіймаються всюди вздовж звивистої течії, у русло ріки. На 21 годину вода була цілком зупинена. Те саме сталося в 1924 р. У 1906 р. Йордан також був настільки засипаний через землетрус, що русло річки на нижній течії біля Єрихону 24 години було цілком сухим. Арабські записи згадують подібну подію в 1267 р. Р. Х.
Коли з літака оглянути цю частину долини Йордану, стало зрозумілим, чому саме вона була такою важливою тисячі років тому. На сході простягається перед Аравійською пустелею горбиста височина Йорданії, яка здавна була батьківщиною незліченних племен кочівників, звідки вони могли дивитися на родючі поля та пасовища Ханаану. Тут є природні ворота для вторгнення: основна переправа через Йордан, по якій можна легко перебрести навіть з отарами. Однак напасники зі сходу натикалися недалеко від Йордану на першу поважну перешкоду – Єрихон, стратегічний ключовий пункт для завоювання Ханаану.
“І закричав народ, і засурмили в сурми. І сталося, як народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком, то впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто… А місто та все, що в ньому, спалили огнем…” (Ісуса Навина 6:20,24).