Битва Ісуса Навина за місто зробила це місто відомим. Сьогодні за нього воюють з лопатами, кайлами та часовими таблицями науковці. Як повідомляє Біблія, Ісус Навин здобув місто за сім днів. Битва ж археологів за те, що від нього залишилося, триває з перервами вже більш, ніж п’ятдесят років і ще не завершена.
Напружені й драматичні розкопки в Єрихоні наповнені захоплюючими знахідками і нечуваними відкриттями, несподіванками та розчаруваннями, заявами та відкликаннями, суперечками про тлумачення та датування.
Йорданська западина має тропічний клімат. На краю позбавленої рослинности крейдяної пустелі село “Еріга” – сучасний Єрихон – виглядає як оаза. Тут ростуть навіть пальми, яких, за винятком ділянки на південь від Гази, у Палестині мало. Навіть Біблія називає Єрихон “Пальмовим містом” (див. Суддів 3:13). Поміж їх зелених опахал то золотим, то червоним зблискують кущі дактилів. Здавна плекає тут джерело “Айн ес-Султан” розкішну рослинність. За ним названо й розташовану на північ від сучасного Єрихону купу руїн – тел ес-Султан. Це місце війни археологів. Хто хотів би сюди увійти, мусить заплатити. Місця знахідок оточені огорожею з колючого дроту.
Залишки Єрихону зробили з телу ес-Султан одне з найунікальніших місць розкопок у світі, на якому вже давно не йдеться лише про біблійну твердиню. У цьому пагорбі під шарами з бронзової доби дрімають свідки доби кам’яної. Вони спрямовують погляд до найраніших епох, до перших осілих людей. Найперші будинки Єрихону мають сім тисяч років і ще нагадують своїми округлими стінами намети кочівників. Однак гончарне ремесло було його мешканцям ще невідоме. Їх розкопала в 1953 р. британська експедиція. Керівник цього починання, доктор Кетлін М. Кеніон заявила: “Єрихон може претендувати на те, щоб бути найдавнішим містом світу”.
Вже на початку XX ст. археологи спрямували свою увагу на самотній тел ес-Султан. З 1907-го до 1909 pp. лопати та кайла шар за шаром обережно пробираються через купу міського сміття. Коли обидва керівники, проф. Ернст Зеллін та проф. Карл Ватцінґер повідомляють про свої знахідки, вони викликають справжній фурор. Були відкриті два концентричні пояси укріплень, внутрішній пояс простягався вздовж гребеня пагорба. Це шедевр стратегічного укріплення, збудований з висушеної на сонці цегли у вигляді двох паралельних стін, що проходять на відстані 3-4 м одна від одної. Особливо масивна внутрішня стіна є в основі три з половиною метри завтовшки. Зовнішній пояс укріплення простягається біля підніжжя пагорба і формується зі стіни завтовшки 2 м і висотою від 8 до 10 м з міцним фундаментом. Це і є славетні мури Єрихону! Обидва вали укріплень, їх дати збудування та зруйнування викликали гарячі дебати вчених, безліч “за” і “проти”, припущень, теорій та аргументів. Це починається вже з перших заяв Зелліна та Ватцінґера і триває десятиліттями.
Обидва відкривачі й самі приходять до, як вони це називають, “сильної корекції” свого першого висновку. У спільному зверненні вони заявляють, що зовнішній вал укріплень “здобуто бл. 1200 р. до Р. Х., отже він представляє собою міський мур, який здобув Ісус Навин”.
Щоб пролити нове світло на цю справу, у 1930 р. до телу ес-Султан вирушає англійська експедиція. Під час шестирічних розкопок на світло дня з’являються инші частини укріплень. Проф. Джон Ґарстенґ, як археолог-керівник, з великою точністю реєструє кожну деталь. Він пластично описує силу руйнувань у внутрішньому подвійному поясі укріплень: “Простір між обома мурами наповнений руїнами та сміттям. Видно чіткі сліди потужної пожежі, почорнілі компактні маси цегли, розтріскане каміння, обвуглене дерево та попіл. Будинки вздовж муру спалені аж до фундаментів, дахи попадали на домашнє начиння”.
Після того, як Ґарстенґ спершу порадився із найдосвідченішими спеціялістами, висновок другої битви археологів звучить так: внутрішній пояс є молодшим, отже саме він є тим зруйнованим Ізраїлем поясом укріплень. Але й це не поклало край суперечці. Перетягування каната навколо мурів Єрихону триває й далі. Ґарстенґ датує зруйнування внутрішнього пояса бл. 1400 р. до Р. Х. Священик Х’юґ Венсан, поважний дослідник та один з найуспішніших археологів, які будь-коли проводили розкопки в Єрусалимі, вивчає результати розкопок і датує зруйнування міських мурів часом між 1250-м і 1200 р. до Р. Х. і попри всі аргументи проти цієї думки, він залишився при ній дотепер. Єрихон вважається серед археологів твердим горішком. Бо бракує найважливішої ознаки для датування – черепків гончарних виробів. Зруйновані будинки порожні. Тому остаточне вирішення питання датування мусимо полишити експертам та їхнім відчуттям. У кожному випадку, стіни Єрихону стояли, і на них ще й дотепер можна розпізнати сліди сильної пожежі. Як сказано в Святому Письмі: “А місто та все, що в ньому, спалили огнем” (Ісуса Навина 6:24).
Однак що зруйнувало стіни? “І засурмили… впав мур на своєму місці…” – сказано у відомому, часто цитованому вірші. При дослідженні руїн мурів Ґарстенґ зауважив щось дуже особливе. Каміння зовнішнього валу завалилися назовні, вниз по схилу пагорба, внутрішні ж мури вздовж гребеня пагорба завалилися в протилежну сторону, а саме всередину, – вони поховали під собою будівлі, які були за ними. Крім того на стінах виявлено багато великих тріщин та розломів.
За Ґарстенґом ці спостереження допускають лише один висновок – що місто мусив зруйнувати землетрус. Як показують геофізичні карти, місцевість навколо Єрихону лежить у зоні землетрусів, яка проходить поперек через Азію і йде через Гімалайські гори та Тібет.